• USD 40.4
  • EUR 44
  • GBP 51.7
Спецпроєкти

"Розворот на схід". Китайська підробка нового російського економічного курсу

"Розворот на схід" став ключовою тезою російського політикуму після початку війни та накладення санкцій. Фактично, у Росії залишається два шляхи – модель Китаю і модель Ірану

Володимир Путін і Сі Цзіньпін
Володимир Путін і Сі Цзіньпін / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

В інтерв’ю телеведучому Дмитру Кісельову Володимир Путін розказав, що Росії доведеться докласти значні зусилля, аби економіка стала набагато ефективнішою, сучаснішою, більш інноваційною. Це дозволяє припускати, що російський уряд орієнтується на китайську модель. Це підтверджує і нарада з Путіним, на якій перший віце-прем’єр Андрій Білоусов анонсував пул "проривних мегапроектів", головною задачею яких стане оперативне досягнення технологічного суверенітету країни в критично важливих сферах. Критично важливими виявилися станкобудування і робототехніка, нові матеріали і хімія, нові медичні технології і навіть забезпечення продовольчої безпеки (імпортозаміщення в якому традиційно було предметом гордості у Владіміра Путіна). В список також увійдуть розвиток безпілотної авіації, розвиток космічної галузі, атом і нові джерела енергії, виробництво суден і судового обладнання, громадянська авіація, мікроелектроніка, економіка даних і наука та університети. Фактично все, що постачалося з "недружніх" країн.

Орієнтації уряду на китайську модель розвитку може сприяти певна зовнішня схожість російських вихідних можливостей. Характерними ознаками китайської моделі економічного розвитку називають:

  •         орієнтацію промисловості на експорт;
  •         високу частку інвестицій у ВВП;
  •         активну участь держави в економічному розвитку;
  •         створення особливих економічних зон;
  •         авторитаризм чи однопартійну модель (відповідає за стабільність, що досить важливо для залучення капіталу).

Також драйверами економічного росту в Китаї був внутрішній попит, експорт, інвестиційна активність і ринок нерухомості. Російська влада теж активно вливала кошти в промисловість, вводила величезну кількість пільгового кредитування на ринку нерухомості, активно пропагувала нові економічні зони. Візуально за цими формалізованими ознаками Росія дійсно може розглядати використання китайської моделі розвитку, однак не вникаючи в зміст факторів, що принесли Китаю економічне зростання. Російський уряд намагається поспіхом зімітувати китайські практики управління, забуваючи про базис і 40-річний процес реалізації реформ, який, власне, і дозволив цим практикам отримати успішну реалізацію в Китаї.

Чому китайська модель не спрацює в Росії

Робоча сила

В Китаї тривалий час дешева робоча сила забезпечувала низьку собівартість товарів, що дозволяло конкурувати з імпортними і приваблювало виробників з-за кордону. В Росії ж спостерігається рекордний дефіцит робочої сили, що виливається в ріст заробітних плат і, відповідно, зростання собівартості товарів (рівень безробіття в 2023 р у 3,2% — найнижчий з 1992 року, ріст реальних зарплат — 7,6%).У поєднанні зі зростанням через санкції вартості сировини, обладнання та логістики, це робить російські товари неконкурентними порівняно з іноземними аналогами. І сприяє зростанню імпорту.

Реклама на dsnews.ua

Росстат допускає скорочення населення Росії ще на 3 млн осіб до 2030 року. Майже кожен четвертий росіянин досягне похилого віку. Тож пропонована Путіним модель технологічного інноваційного розвитку стає єдино можливою для Росії, але при цьому потребує активного розвитку науки і технологій — можливість, яку Росія втратила.

Технології і наука

На початку 90-х років влада Китаю проголосила політику "технології в обмін на ринок", що пропонувала доступ до китайського ринку великим компаніям в обмін на передачу Китаю зарубіжних технологій. Надзвичайно низька вартість робочої сили разом з великим ринком мотивувала західні компанії до переносу спочатку виробництв, а потім і дослідницьких центрів. Це дало можливість Китаю отримати доступ до технологій.

Навіть в умовах технологічного стримування Пекін активно вкладається у власні розробки та пріоритетний розвиток науки і освіти. В країні функціонує 53 зони високих і нових технологій, більше 70 науково-технічних зон для спеціалістів, що отримали освіту за кордоном. Навчання студентів за кордоном додатково стимулюється. Вважається, що, люди які отримали іноземну освіту, можуть принести користь країні. Тому при поверненні вони отримують різні пільги. Кількість же вчених і високваліфікованих спеціалістів, що виїжджають з Росії, зросла з 2012 року в п’ять разів (з 14 тис. у 2012 році до майже 70 тис. на теперішній час).

Витрати Китаю на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи за результатами 2023 р. склали понад 3,3 трлн юанів (близько $458,5 млрд), збільшившись у річному виразі на 8,1% (2,6% ВВП Китаю). В 2024 р уряд планує збільшити їх ще на 10%. В РФ на 2024 рік на розвиток науки закладено 0,66% ВВП, що на рівні таких країн, як Ліван чи Єгипет. Витрати Росії на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) знижуються з 2016 року. Витрати Китаю (як, власне, і Японії, США, Кореї) не припиняли зростання як мінімум з 90-х.

Падіння витрат на наукові розробки не дозволить Росії найближчим часом не те, що забезпечити технологічний суверенітет, а навіть стати на шлях суттєвого імпортозаміщення. Що підтверджується динамікою імпорту.

Попри те, що сукупний імпорт РФ майже повернувся до докризових показників (в основному за рахунок росту поставок з Китаю (+53%), що допомогло компенсувати зменшення з "недружніх" країн, аналіз структури експорту показує, що ріст поставок в першу чергу визначається ввезенням готової продукції. Це підтверджує не тільки відсутність суттєвого імпортозаміщення, а й відсутністьлокалізації того ж китайського виробництва в Росію. РФ розглядається як ринок готової продукції, а не інвестиційний.

Виробництво: паралельний імпорт vs імпортозаміщення

Адаптація російських підприємств до зовнішньоторговельних обмежень в 2022 році відбувалася через розвиток альтернативного і паралельного імпорту, зміну географії поставок. Це дозволило достатньо швидко згладити негативні наслідки обмежень для російського виробництва, але призвело до іншого негативного наслідку – обмеження можливостей імпортозаміщення. Виявилося, що ці два інструменти досить таки взаємовиключні. Попри обвал рубля, який потягнув за собою ціни на імпорт, попит на них не зменшився. Тобто необхідність в імпорті настільки сильна, що змушує громадян і компанії купувати іноземні товари, незважаючи на зростання цін. Секретар Ради безпеки Микола Патрушев відмічав відсутність бажання у російських компаній закуповувати вітчизняне обладнання: "Російські компанії продовжують орієнтуватися на покупку вже готових іноземних товарів, використовуючи механізм паралельного імпорту. Перепоною для досягнення технологічної незалежності залишається дефіцит наукових і інженерних спеціалістів". Таким чином він фактично визнав провал російського імпортозаміщення. Майже 87% російських підприємств потребують аналогів імпортного обладнання, комплектуючих, сировини, що не поступається їм в якості (суттєвий фактор відмови від імпортозаміщення), 65% підприємств відзначають, що суттєво залежать від імпортних засобів виробництва — такими є дані опитування Центру конюнктурних досліджень НДУ ВШЕ . Відповідно, в умовах вибору між випробуваним іноземним обладнанням (його комплектуючими) і можливим російським аналогом споживачі (особливо промислові) обиратимуть перше. Це якраз і дозволяє робити запропонований владою механізм паралельного імпорту. Тобто задовольнивши першочергові потреби виробників в необхідних засобах виробництва влада забезпечила наповнені полиці магазину, але при цьому поставила на паузу імпортозаміщення. Хоча збільшення імпорту створює проблеми для безпеки країни. В середньому за всіма галузями російської економіки близько 60% імпорту припадало на країни, що оголосили санкції. Цей показник варіюється від 40% у виробництві текстилю і одягу до 76% в сфері фінансів. Обсяги імпорту вдалося замінити за рахунок Китаю і інших "дружніх" країн, однак для Росії такий крок став необхідністю, тоді як для Китаю Росія залишається просто одним з багатьох ринків — доля РФ в торговлі Китаю не перевищує 4%.

Паралельний імпорт хоча й дозволяє ввозити необхідні комплектуючі та товари, фактично зупиняє не лише процес імпортозаміщення, а й загалом наукових розробок. Вони стають "упразднены за ненадобностью". І заяви російських політиків, що Китай став технологічною державою за аналогічних обставин, стають прикриттям неспроможності повторити технологічний розвиток Китаю. Китайський UnionPay виріс из проекту "Золотої карти", розпочатого ще на початку 90-х. "Великий брандмауер", відомий як "Золотий щит" (система контролю онлайн-активностей) почали створювати в 1998 році. Тоді як Росія, фактично, почала анонсувати цей процес лише з 2014 року. При наявності доступу до всіх іноземних технологій і розробок. В 2024 році, втративши такий доступ, реалізувати подібний проект практично неможливо, тому чимало імпортозаміщених процесів виявляються навіть не крупновузловою зборкою, а наклеюванням російських етикеток на іноземні товари.

"Подвійна циркуляція" проти тотальної залежності

14 травня 2020-го в Китаї була запропонована нова модель розвитку – "подвійна циркуляція". На засіданні Політбюро ЦК КПК Сі Цзіньпінь заявив про необхідність використовувати переваги величезного внутрішнього ринку Китаю для встановлення нового формату розвитку – внутрішньої і міжнародної подвійної циркуляції, які б доповнювали один одного. Нова модель економічного розвитку буде фокусуватися на збільшенні споживання на внутрішньому ринку за одночасної орієнтації на залучення зарубіжних інвестицій і стабілізації міжнародної торгівлі. Мета — мінімізація залежності китайської економіки від зарубіжних ринків і технологій. В Росії ж завдяки збільшенню внутрішнього споживання, викликаного бюджетними вливаннями (ріст заробітних плат, соціальні виплати і т д), не так запустилось внутрішнє виробництво, як зріс імпорт. Значні бюджетні витрати справді активізували внутрішній попит, однак підприємства не встигають наростити випуск продукції через дефіцит кадрів та санкції, що виливається в зростання цін і задоволення зростаючого попиту за рахунок імпортних товарів. Ще в 2023 році Центральний банк визнав: попри те, що діючі потужності підприємств завантажені на рекордному рівні — 80,9%, а випуск, за оцінкою ЦБ, досяг чи перевищив докризовий рівень в більшості секторів економіки, пропозиція не встигає задовольняти попит.

Китай стимулював економічний розвиток через скорочення надлишкових виробничих потужностей і виведення надлишкових економічних ресурсів з низькоприбуткових галузей. Росія не може цього зробити, зокрема, і через війну. Хоча ріст ВПК і суміжних галузей забезпечив близько третини росту економіки РФ, подальше зростання обмежене через вже згадані фактори – кадровий дефіцит і технологічні обмеження. Підтримка ВПК не тільки перетягує інвестиційні ресурси держави, а й вимиває з громадянського сектору працівників, при цьому створюючи продукцію, що знищується за кілька місяців. До того ж, вимиваючи кадри і інвестиції, а також підтримуючи галузь, що втрачає експортний потенціал: експорт зброї з Росії в 2019–2023 рр. впав на 53% порівняно з 2014–2018 роками. Поки Китай змінює акценти інвестування з отримання сировини і матеріалів на виробництво, наукові дослідження, програмне забезпечення і т д, Росія продовжує інвестувати в мінерально-сировинні ресурси та ВПК. Галузі, що не створюють суттєвої доданої вартості, або продукція яких взагалі знищується.

Коментуючи дані промислового виробництва, офіційний представник Державного статистичного управління Китаю підкреслила суттєвий ріст в сферах високотехнологічного виробництва і виробництва споживчих товарів (на 7,5% в річному вираженні). Це результат масштабного оновлення обладнання і оптимізації бізнес-середовища. Інвестуючи в оновлення виробництва і інновації, Китай зацікавлений у отриманні доступу до дешевих природних ресурсів. І Росія, через санкційний тиск і економічні обмеження, відповідає економічним запитам Китаю. Не для того, щоб втримати партнера, а швидше через те, що продаж ресурсів стає одним з небагатьох ключових джерел поповнення бюджету. І чим вищим ставатиме рівень технологічної обмеженості, тим більше буде видобуто і продано ресурсів (що повністю влаштовує Китай), і тим вищою буде залежність Росії від Китаю. Останній разом з Індією є одним з небагатьох крупних покупців у Росії. Разом з технологічною залежністю це дає можливість диктувати і ціни. Що і підтверджує інвестиційна політика Китаю. Найбільшими капіталовкладеннями Китаю в Росію є участь в проектах з видобутку і транспортування енергоносіїв. Найбільш суттєвими вкладеннями в 2023 році були інвестиції China National Petroleum Corp в газовій сфері. При цьому китайські інвестиції в рамках проєкту "Один пояс, один шлях" в 2022 році впали до нуля. Дуже незначними є і інвестиції в виробництво, на які розраховував російський уряд: Китаю вигідніше продавати кінцеві товари чи комплектуючі, ніж налагоджувати виробництво в Росії. Особливо розуміючи відсутність альтернативних шляхів технологічного забезпечення. Основним інвестором російської економіки є уряд і держструктури (більше 20% в 2022 році і більше 15% в 2023 році). Китай не поспішає інвестувати і в логістику російського розвороту на схід, адже в умовах обмеженості покупців Росія сама буде змушена налагоджувати нові шляхи, адже це дає їй можливість продавати ресурси для підтримки бюджетних доходів.

Попри певну ізоляцію Китай, на відміну від Росії, залишається достатньо привабливим для інвесторів. Економіка країни – друга в світі по залученню прямих іноземних інвестицій. В минулому році КНР отримала їх $127 млрд, в Росії ж в 2023 році об’єм венчурних інвестицій досяг історичного мінімуму — $118 млн. В тисячу разів менше. До того ж, доступ до китайських інвестицій, які могли б замінити західні, під великим питанням. Відсутність альтернатив в Росії щодо постачання необхідних товарів призводить до того, що Пекіну набагато вигідніше продавати Росії кінцеві товари, аніж інвестувати в її економіку.

Крім цього, Китай робить значну ставку і на експорт інвестицій. З найбільшого виробника він поступово перетворюється і на найбільшого експортера капіталу, тим самим розширюючи присутність в усіх сферах зовнішньоекономічної діяльності.

Висновки

В умовах обмеженості трудових ресурсів запропонований Путіним інтенсивний тип розвитку стає єдино можливим варіантом, з одним "але". Для інтенсивного типу необхідне вдосконалення факторів виробництва – інноваційних технологій, підвищення кваліфікації робочої сили, покращення використання виробничого потенціалу, сировини та матеріалів. По жодному з напрямків Росія не має необхідного базису.

Попри заявлений шлях технологічного розвитку і зміни структури економіки, Росія не має необхідних передумов не те, що повторити шлях Китаю, а навіть використати окремі елементи:

  •         Відсутність достатніх трудових ресурсів та їхнє майбутнє постійне зменшення через СВО (еміграція, мобілізація, ВПК).
  •         Відсутність суттєвого внутрішнього ринку, що робить її нецікавою для іноземних інвесторів одночасно зі збільшенням ризиків роботи в Росії. І це не тільки санкційні обмеження, а й непослідовність внутрішньої економічної політики, зміна податкового навантаження у відповідності до потреб бюджету, мораторії на продаж певних товарів, обмеження виведення коштів тощо.
  •         Політикою паралельного імпорту влада поставила на паузу імпортозаміщення. Вирішення питань повних полиць магазинів тут і зараз практично нівелювало можливість налагодження власного виробництва.
  •         Тривале зниження інвестицій в науку, освіту, технологічний розвиток, відтік наукових кадрів, робить неможливим швидкий технологічний розвиток.
  •         Обмеженість джерел внутрішнього інвестування. Фактично – це тільки бюджет, тиск на який зростає внаслідок накопичення ефектів санкційних обмежень, зростання соціальних видатків та фінансування СВО.
  •         Обмеженість джерел інвестування та технологічне відставання диктують єдино можливий напрям розвитку – сировинний, який і балансує російську економіку. Вони були є і залишаться значним сировинним донором. І весь розворот на схід — це розворот сировинних потоків. Але навіть для того, щоб розвернути ці потоки, Росії необхідні технології і інвестиції. І те, і інше вона може отримати тільки у Китаю, з одним "але" – йому набагато вигідніше постачати готові технологічні рішення, отримуючи взамін необхідні (і недорогі природні ресурси). Що буде вести до повної технологічної залежності Росії.

Комплекс цих факторів свідчить про те, що Росії не вдасться навіть імітувати китайську модель, вона може лише стати сателітом Китаю. Але й альтернатив цьому шляху немає. Росія навіть не зможе використати іранський досвід, адже, на відміну від підсанкційного Ірану, де достатньо швидко приймаються і виконуються рішення, російська система публічного управління орієнтована на формальне виконання поставлених завдань, високий рівень корупції, превалювання особистих зв’язків над призначенням ефективних управлінців.

    Реклама на dsnews.ua