• USD 39.8
  • EUR 43.3
  • GBP 50.6
Спецпроєкти

Від Рюрика до Путіна. Яку нову державну ідеологію створять в Росії

Російська верхівка не вперше намагається окреслити ідеолого-філософські рамки для закріплення свого панування, але вона ще ніколи так нагально їх не потребувала, як сьогодні

Реклама на dsnews.ua

Будівництво неототалітаризму передбачає ідеологізацію всіх аспектів життя Росії та її громадян (з втручанням до приватного життя настільки, наскільки це буде можливо). Єдина ідеологія – це один з обов’язкових та базових елементів створення системи "неоандроповщини"/ "китайської моделі".

Можна припустити, що після 17 березня 2024 року в Росії почнеться переосмислення методів і завдань ідеологічної роботи з населенням, і вона набуде такої ж ваги у державному управлінні, яку мала в СРСР.

Натепер в Росії немає офіційної державної ідеології, а є мало пов’язані та іноді суперечливі ідеологічні тренди та гасла, в межах яких є суттєві відхилення в трактуванні навіть базових понять на зразок "русский мир", "патріотизм", "традиційні цінності", "русские" тощо. Виникають нові дискурси та поняття, наприклад, щодо "держави-цивілізації". Крім того, образ "внутрішнього та зовнішнього ворога" зараз виглядає досить розмитим. І хоча для зовнішнього спостерігача напрямок ідеологічного дискурсу в Росії може виглядати зрозумілим, але з середини, для його учасників та споживачів, він звучить, як какофонія.

Відсутність державної ідеології та чітко прописаного простого ідеологічного "канону", що є "добро та зло", викликає тривожність російських еліт, які прагнуть чіткої фіксації ідеологічних "дороговказів", від яких вони будуть відштовхуватися, в першу чергу, шукаючи "ворогів народу".

Симптоматично, що про необхідність державної ідеології говорять саме топові російські "юристи". Так, міністр юстиції Костянтин Чуйченко публічно виступав за введення державної ідеології до Конституції, а голова Слідкому Олександр Бастрикін припускав повернення до формули Миколи І "православ’я-самодержавство-народність" як моральної основи, форми правління і об’єкту діяльності світської та духовної влади.

Тому найближчим часом має Росії бути створений "канон" державної ідеології, головним завданням якої буде обґрунтувати культ "вічно живого Путіна", який "підняв Росію з колін", що стало "кінцем історії" та остаточною перемогою "русского духа". Іншими словами, "Велика Росія" вже відбулася при Путіні, його одноосібне та довічне правління стає гарантом того, що здобуте не буде втрачено, а навпаки — буде примножуватися.

Реклама на dsnews.ua

Нова ідеологія має впровадити та наповнити змістом гасло "Говоримо Путін, розуміємо — Росія, говоримо Росія, розуміємо — Путін". Але, як вже говорилося вище, в цій формулі не наголошується на фізичному існуванні Путіна, а йдеться про його символічність, про "вічно живого Путіна" та про "справу Путіна", яку можуть продовжувати і продовжать "вірні путінці", тобто найближче оточення. Вибудовується формула – "Велика Росія" = "Вічний Путін" = "Вірні путінці". 

Березневе "всенародне" голосування закріпило особливий "одноосібний та довічний" статус Путіна в державній машині РФ. Цей статус на майбутнє вже не потребуватиме навіть постановочних голосувань для підтвердження легітимності. Це виглядало би так само безглуздо, як, наприклад, регулярне всенародне підтвердження повноважень царя. Надалі такий статус автоматично отримуватимуть і наступники Путіна на чолі "Синдикату Двадцяти", але чи буде це підтверджуватися "всенародними" голосуваннями — питання дискусійне.

Симптоматично, що виборча кампанія 2024 року пройшла без залучення раніше всемогутніх політтехнологів. Взагалі, українська "Помаранчева революція" була для них своєрідним "акме": починаючи з 2005 року майже до нуля впав плив на російську політику технологів виборчих кампаній, разом з тим помітно зростала роль професійних ідеологів. Замість перемоги на виборах, перетворених на суцільну фікцію, на порядку денному російської верхівки стоїть питання індоктринації населення і створення для росіян нової ідеологічної реальності.

В цьому контексті вже проглядається конструювання нових переможних міфів, схожих на радянські. Так, наприклад Путін заявив: "Якщо все розвиватиметься такими ж темпами, як сьогодні, то ми маємо всі шанси зайняти місце Японії та стати четвертою економікою світу, причому в недалекій перспективі". Але ще раніше міністр економічного розвитку РФ Максим Решетніков вже заявляв, що Росії під силу в найближчі 3-4 роки обігнати Японію в рейтингу Світового банку найбільших економік світу з розрахунку купівельної спроможності. Про те, що Росія "вже дихає в спину Японії у гонці за четверте місце", також говорив помічник президента Росії Максим Орєшкін.

Отже, маємо справу з тим, що "Синдикат Двадцяти" вже конструює нову ідеологічну реальність майже з "п’ятирічками" і не лише для Путіна, а також і для росіян. Тут чітко проглядається радянське "наздогнати та перегнати Америку".

З погляду "Синдикату Двадцяти" ідеологія – це стрижень контролю над населенням, відхилення громадян від ідеологічного "канону" буде жорстко переслідуватися. Усі інші важелі впливу на населення, зокрема, й матеріальні, будуть лише "бонусом" до ідеології та репресій. "Головною стравою" ідеології буде "велич Росії". 

З огляду на вище наведений приклад "наздогнати та перегнати Японію" можна припустити, що ідеологічні наративи від "Синдикату Двадцяти" будуть сповнені архаїки і точно будуть відштовхуватися від радянської спадщини. Щоправда, при цьому їм потрібно буде здолати дихотомію між образом загубленого раю (яким виступатиме СРСР) в минулому і разом з тим привабливим образом Росії майбутнього.

Чіткої візії майбутнього для Росії поки що не сформовано, однак це, очевидно буде "андроповщина" з її культом порядку, але дещо "розбавлена" можливістю виїзду за кордон (під чітким контролем держави і переважно в "дружні" країни), приватним бізнесом (також тотально контрольованим державою) та синтезом з духовністю дореволюційної Росії (православ’я, дореволюційна імперська культура тощо). 

Єдина державна ідеологія має виконувати також функцію згладжування розриву між віртуальним світом, який формує пропаганда, та реальним. Оскільки реальність змінити неможливо, то можна принаймні змінити її сприйняття і завдати необхідний вектор для її трактування. Для цього будь-яка негативна інформація на зразок військових невдач, погіршення життя, ймовірні хвилі майбутніх мобілізацій чи закриття країни мають бути обґрунтовані як своєрідне "необхідне зло" на шляху до збереження та примноження вже здобутої "величі Росії". Тобто, населення має розглядати логіку вчинків керівництва держави в реальному часі з точки зору гіпотетичних вигід, що будуть отримані у майбутньому – а такий погляд апріорі нівелює будь-яку критичну думку

На росіян чекають регулярні ін’єкції "величі", які, своєю чергою, перебуватимуть в логічному зв’язку з концепцією "вічно живого Путіна". Ймовірно, основним драйвером "величі" буде залишатися перманентна війна з Заходом, яка рано чи пізно з "гарячої" перейде у стан "холодної".

Можна припустити, що все частіше будуть залучатися позаекономічні важелі в промисловості (наприклад, трудова мобілізація або, як варіант "лайт", — студентські трудові загони), в такому разі для цього має заздалегідь бути створено відповідне ідеологічне підґрунтя.

Також має бути чітко сформульована концепція зовнішнього та внутрішнього ворога, спрямована не тільки на широкі народні маси (для їхньої дезорганізації на випадок масових виступів), але й на закордонну опозицію (з метою посварити її між собою). Ймовірно, що ми побачимо і приклади модерного "смєновєховства", коли окремі учорашні емігранти почнуть із вибаченнями повертатися на батьківщину, отримуючи взамін якісь посади з поважними назвами, але без реальних повноважень.

Російська верхівка не вперше намагається створити ідеолого-філософські рамки для закріплення свого панування, але вона ще ніколи настільки нагально їх і не потребувала, як зараз. Приблизно з 2012-го року ми бачимо, що на озброєння беруться раніше маргінальні ідеологічні конструкції Дугіна-Лімонова, книги Ільїна і філософія "екзестинційного" протистояння Заходу. Проблема була в тому, що вибудувати струнку ідеологічну систему виявилося важче, ніж це початково здавалося кремлівським лідерам. Деякі тактичні ідеологічні інтервенції вдавалися, але стрункої ідеології так і не було створено.

Слід відзначити, що попередні спроби створити загони носіїв державної ідеології проводилися під патронатом Владислава Суркова, однак носили швидше карнавальний характер. Рухи "Наші", "Місцеві", молодіжні семінари, байкери "Нічні вовки" тощо виглядали ефектно, але не досягали очікуваного – впливу на формування системного світогляду в масах. Частково це було обумовлено тим, що головний інтерес їхніх керівників полягав у освоєнні бюджетів, частково — відсутністю самої ідеології у формі, придатній для насаджування широкому загалу. Можна припустити, що когорту нових пропагандистів, швидше за все, буде сформовано на нових принципах, можливо на базі шкіл підготовки кадрів, які знаходяться зараз у підпорядкуванні Сергія Кирієнко.

Отже, "Синдикат Двадцяти" має, по-перше, визначитись з єдиною ідеологічною доктриною і, по-друге, з методом її впровадження.

Не виключено, що за створення ідеологічної доктрини буде вестися боротьба між окремими членами "Синдикату Двадцяти". З точки зору стратегічного результату не має значення, хто отримає "підряд" — сама ідеологія, хто б її не створював, буде за своєю суттю неототалітарною і спрямованою на побудову "неоандроповщини"/ "китайської моделі". Однак з точки зору відносин в самому "Синдикаті Двадцяти" переможець у змаганні за створення ідеологічної доктрини отримує фактично недоторканий статус та величезний вплив на прийняття рішень у країні, де ідеологія може бути важливішою за політику та економіку. Але "Синдикат Двадцяти" — це все ж не радянське Політбюро, а тому новий "суслов" буде більш обмеженим у своєму впливі.

Хоча наразі державної ідеології й не існує, але певні її майбутні риси проглядаються вже зараз. Спробуємо їх схематично визначити: 

Державна ідеологія міститиме "короткий курс" російської історії з умовною назвою "від Рюрика до Путіна" та відповідною інтерпретацією, а також з претензією на універсальність в світовому масштабі. Путін символізуватиме історичну вершину всього розвитку російської держави. Очевидно, мова буде йти про тисячолітню "історичну естафету" від Володимира Великого до Володимира Путіна. Важливо буде логічно зв’язати антагоністичні історичні події, що загалом для вправних маніпуляторів не буде проблемою

Одне з центральних місць в історичному базисі ідеології буде належати культу Другої світової війни та "Великої Перемоги", який разом з тим подаватиметься в ключі не просто "можемо повторити", а в переносному сенсі "повинні повторити", щоб остаточно дотиснути "гідру фашизму", яка знов "підносить голову на Заході". Це подаватиметься у стилі "або ми, або вони". Мілітаризм з помітною іредентистською складовою: якщо 1990-ті роки трактуються, як період національного російського приниження і втрати територій, то нинішні війни РФ є справедливою відплатою за ці приниження з поверненням територій і навіть прирощенням нових. Помста за приниження та відновлення "історичної справедливості" як сенс існування держави.

Поруч з цим буде просуватися вже відома теза "Росія мирна держава" і нікому не загрожуватиме, якщо буде відновлено "історичну справедливість", а російські "законні" сфери інтересів усі в світі визнають. В цьому контексті виникає важливе питання, що саме Росія вважатиме "законними" сферами своїх інтересів. Якщо мова буде йти про збереження та розширення впливу в межах території колишнього СРСР, що означає статус одного з регіональних лідерів в Євразії, то це достатньо реалістичний план. Якщо мова буде йти про повернення статусу "супердержави", якою був СРСР (однак, як відзначають деякі експерти, статус СРСР як одного з полюсів в світі в 1945-1991 рр, був унікальним та винятковим в історії Росії, яка ніколи до цього не виходила на такий рівень і навряд чи колись зможе повторити цей успіх) та набуття ролі "третього полюсу" у всьому світі, то це примарна мета. Хоча якраз для ідеології примарність мети є не мінусом, а швидше перевагою.

Державна ідеологія просуватиме етатизм. Призначення кожного росіянина – жити для держави, навіть якщо при цьому від нього потрібні особисті жертви, або проти нього буде застосовуватись насилля. Як вже говорилося вище, це буде виправдовуватися "величчю Росії". Але найголовніше, що росіян переконають: вони не просто "інші", а ще і "кращі за усіх інших", а їхнє буття неможливе поза "Великою Росією". Зникне "Велика Росія" — зникнуть і росіяни, яких Захід перетворить на своїх "рабів", як він це робив в 90-ті роки. Остаточному перетворенню Росії на "колонію" Заходу на зразок країн Глобального Півдня запобіг Путін і тому у росіян вибір простий: боротися разом зі своєю державою і гордо терпіти, або перетворитися на "гній" Заходу і принизливо терпіти ще гірші негаразди.

В основі ідеології буде унікальна духовність росіян, заснована на "традиційних цінностях". В цьому контексті буде плетиво з радянських та "дореволюційних" традицій в модернізованій тріаді "православ’я-самодержавство-народність". Ця тріада в новій ідеології складатиметься:

Традиційні релігії (православ’я та іслам, підконтрольні державі, останнє – ключове, всі релігійні течії поза державою – "сектанти", "екстремісти", "вороги народу")

"Вічний Путін" з формули "Велика Росія" = "Великий Путін" = "Вірні путінці"

Всі "росіяни", незалежно від етнічного походження, є "русскими" по духу, служать державі "Велика Росія", несуть "світло істини" в світ та мають щастя цим пишатися. 

Державна ідеологія міститиме месіанізм для внутрішньої аудиторії та "на експорт". В останньому випадку буде певна ідеологічна диверсифікація. Для країн Заходу Росія — оплот "традиційних цінностей", прибічники яких в західних країнах відіграють помітну, а часто і провідну роль. Для країн Глобального Півдня Росія — оплот боротьби з західним "колоніалізмом", а в більшості випадків поряд з цим просуватимуться і "традиційні цінності", які і так домінують в цих країнах. Для внутрішньої аудиторії обидва месіанських тренди не конфліктують, тож будуть предметом гордості за "Велику Росію", яка несе "світло істини" всім пригніченим в світі. 

Ймовірно, що короткий "канон" з історичним екскурсом, сучасним становищем та месіанською візією "світлого майбутнього" з’явиться у вигляді книги на кшталт сталінського "Короткого курсу історії ВКП (б)", який можу бути доповнений чимось на зразок "Думки Путіна". Вивчення в школах, вишах, в армії – обов’язкове. Перші "пробні кулі" вже є – це "підручник Мединського" та шкільні заняття "Розмови про важливе", а також курс для вишів "Основи російської державності". 

Як додатковий варіант поширення універсальної ідеологічної доктрини може застосовуватися її "подрібнення" та пристосування наративів до різних соціальних та національних прошарків російського суспільства у вигляді "логіко-інформаційних" рамок без чіткого їх формулювання, що додасть гнучкості та ефективності "політпросвіті". В такому випадку постане питання створення або окремої когорти пропагандистів та агітаторів, або системи закладів, в якій би отримували перепідготовку працівники адміністративної вертикалі з чіткою прив’язкою володіння ідеологічними доктринами до службової кар’єри.

Так чи інакше, але після 17 березня 2024 року на росіян чекає тотальна ідеологізація, без якої нинішня російська система на чолі "Синдикату Двадцяти" не зможе довго існувати.

    Реклама на dsnews.ua