• USD 40.1
  • EUR 43.5
  • GBP 51
Спецпроєкти

Сергій Наришкін

Директор Служби зовнішньої розвідки (СЗР), 69 років

Сергій Наришкін
Сергій Наришкін / Getty Images
Зміст

Впливовість

Сергій Євгенович Наришкін (нар. 27.10.1954) — один з головних публічних "яструбів" та спікерів антизахідної політики Росії. Наришкін давно знайомий особисто з Путіним, але обертається на периферії його найближчого оточення в групі "силовиків". Путін ставиться до Наришкіна з деякою іронією, якщо не сарказмом, чого не приховує публічно. Очолювана Наришкіним Служба зовнішньої розвідки (СЗР) серед російських спецслужб також поступається впливом ГУ (ГРУ) ГШ та ФСБ. Є певні підстави вважати, що Наришкін рухається в фарватері секретаря Радбезу РФ Миколи Патрушева. Сам Наришкін не має великого впливу на рішення Путіна. Тим не менш, статус та функціонал Наришкіна дозволяє зарахувати його до "кандидатів в члени "Синдикату Двадцяти".

Наришкін — професійний розвідник, хоча це й на афішується в його офіційні біографії. Наришкін в 1978 році закінчив Ленінградський механічний інститут ("Воєнмех") — елітний виш, тісно пов'язаний з ВПК, ракетною, авіаційною та космічною галузями. Інститут також був одною з "кузень кадрів" КДБ. Наришкін очолював комітет комсомолу виша, з 1980 року служив в Управлінні КДБ по Ленінградській області і проходив курси у Вищій школі КДБ ім. Дзержинського. За словами самого Наришкіна, в цей період він познайомився з Путіним, а пізніше разом з ним закінчив курси в 1985 році в Червонопрапорному інституті КДБ СРСР ім. Ю. В. Андропова (нині – Академія зовнішньої розвідки). На той час Наришкін офіційно працював з 1982 року помічником проректора Ленінградського політехнічного інституту з міжнародних наукових зв'язків. Такі посади використовувалися КДБ як "прикриття" для подальшої легалізації резидентури за кордоном. З 1988 року Наришкін працював в апараті економічного радника посольства СРСР у Бельгії як експерт Державного комітету з науки та техніки. Слід зазначити, що кар’єра Наришкіна в КДБ виглядала більш блискучою, ніж у Путіна, але, як і останній, в 1990 році Наришкін повертається в Ленінград.

На початку 90-х років Наришкін потрапляє в команду мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака. У 1992-1995 роках Наришкін працює начальником відділу зовнішньоекономічних зв'язків у Комітеті з економіки та фінансів мерії Санкт-Петербурга, який очолював Олексій Кудрін. За деякими даними, Наришкіна в мерію запросив саме Олексій Кудрін (з 1993 — перший віце-мер, в подальшому один з головних радників Путіна з числа так званих "системних лібералів"). В цей період Наришкін поновлює своє знайомство з Путіним, який тоді був віце-мером. За деякими свідченнями, саме Путін порадив Наришкіна своєму близькому знайомому, нині покійному банкіру Володимиру Когану, внаслідок чого Наришкін став начальником відділу зовнішніх інвестицій петербурзького "Промстройбанку" (пізніше влився у ВТБ). За протекцією Когана Наришкін в 1997 році перейшов на роботу в уряд Ленінградської області, де очолював Департамент інвестицій, а потім — Комітет із зовнішньоекономічних та міжнародних зв’язків. На останній посаді Наришкін працював до 2004 року.

В лютому 2004 року Наришкіна запросили в Москву на посаду заступника начальника Управління економіки АП. За деякими даними, цьому сприяв тодішній вже віце-прем’єр та міністр фінансів Олексій Кудрін. Але найбільш ймовірно, що ініціатива йшла від тодішнього першого заступника глави АП Дмитра Козака. Далі кар’єра Наришкіна стрімко розвивається: вже в березні 2004 року він стає заступником керівника апарату уряду РФ Дмитра Козака, з яким був добре знайомий по роботі в мерії Санкт-Петербурга. Коли Козак у вересні 2004 року перейшов на посаду представника президента в Південному ФО-голови особливої федеральної комісії по Північному Кавказу, Наришкін обійняв його посаду міністра-керівника апарату уряду РФ. Очевидно, що це відбулося за рекомендацією Козака. На чолі апарату уряду Наришкін став дуже близьким до Михайла Фрадкова, прем’єра в 2004-2007 роках. Наришкін був головою урядової Комісії з проведення адміністративної реформи. В лютому 2007 року Наришкін отримав статус віце-прем’єра та керівника апарату уряду, займався адміністративною реформою, питаннями державної служби, зовнішньоекономічної діяльності, митно-тарифного регулювання.

У вересні 2007 року Фрадков подав у відставку і був призначений директором СЗР, а прем’єром став близький до Миколи Патрушева Віктор Зубков. На думку деяких експертів, відставка Фрадкова була зумовлена, зокрема, тим, що тодішні заступник глави АП Ігор Сєчін, генпрокурор Володимир Устінов та мер Москви Юрій Лужков обговорювали між собою, що Фрадков міг би бути "спадкоємцем" Путіна. Це були не більше, ніж "розмови в лазні", але Путіну про це доповіли і йому це дуже не сподобалося. В результаті Устінов позбувся посади генпрокурора і очолив Мінюст. А Фрадкову звеліли подати у відставку. Лужкова покарали пізніше.

Що стосується Зубкова, то він був, по суті, тимчасовим керівником уряду до того моменту, коли його очолив Путін в травні 2008 року, а Дмитро Медвєдєв став президентом. Наришкін залишався віце-прем’єром та керівником апарату уряду й при Зубкові, але в травні 2008 року його делегували керувати АП. Більшість експертів вважають, що Путін розраховував, що Наришкін "придивиться" за Медвєдєвим, якого також добре знав по роботі в мерії Санкт-Петербурга. Наришкін керував АП до грудня 2011 року і, за деякими свідченнями, в нього були дуже напружені відносини з керівником апарату уряду Путіна Сергієм Собяніним (до 2010 року).

Фактом є те, що Путін не бачив Наришкіна в своїй адміністрації, оскільки під час зворотного транзиту президентства в грудні 2011 року делегував керувати АП Сергію Іванову, який фактично мав забезпечити складну президентську кампанію Путіна на фоні протестів, які почалися з Болотної площі. Однак і Наришкін отримав високу посаду – він змінив Бориса Гризлова на посаді спікера Держдуми. Тут слід нагадати, що Гризлов — людина, близька до Патрушева, який на той момент в ролі секретаря Радбезу РФ був одним з найближчих радників Путіна. Очевидно, рокіровка Гризлов-Наришкін відбулася з відома Патрушева. Держдума саме під керівництвом Наришкіна здобула прізвисько "шалений принтер" за швидке ухвалення низки драконівських обмежувальних законів. В цей період Наришкін остаточно перетворюється на "яструба" антизахідної політики, зокрема, восени 2012 року він відмовився відвідати сесію ПАРЄ через те, що його пропозиції навряд чи "будуть почуті керівниками русофобських делегацій".

Найближче оточення та сам Путін вважали, що протести в Росії в 2011-2013 році є інспірованою Заходом спробою "кольорової революції". Одним з головних апологетів цієї концепції був Патрушев. Вочевидь, саме в цей час Наришкін з ним зближується, тим більш, що вони могли бути знайомі ще по роботі в Управлінні КДБ Ленінградської області. До речі, за свідченнями колишнього спікера ВР- в.о. президента України Олександра Турчинова, саме Наришкін телефонував йому в 2014 році з погрозами розпочати війну.

В 2016 році відбулися масштабні перестановки в системі Путіна. Найпомітнішими подіями стали створення Росгвардії на чолі з Віктором Золотовим та відхід з посади глави АП Сергія Іванова, який фактично сам попросився на відпочинок. Є підстави вважати, що більшість перестановок Путін обговорював з Івановим та Патрушевим. Серед численних тоді кадрових ротацій відбулася і заміна на чолі Держдуми Наришкіна на В’ячеслава Володіна, якого в АП замінили на Сергія Кирієнка. Наришкін своєю чергою змінив на чолі Служби зовнішньої розвідки свого колишнього "шефа" в уряді Фрадкова, який вже перетнув межу пенсійного віку у 65 років. Слід відзначити, що Фрадков, судячи з усього, не випадково очолював СЗР: його попередня кар’єра у 80-ті-90-ті роки була пов’язана з зовнішньоекономічною діяльністю, він був міністром торгівлі в урядах Сергія Степашина та Володимира Путіна в 1999-2000 роках, а потім — заступником секретаря Радбезу РФ Сергія Іванова, вихідця з розвідки КДБ, який в 90-ті роки працював в СЗР. Однак призначення Фрадкова в СЗР після прем’єрства було очевидним пониженням та "втішним призом", що опосередковано свідчить про низький статус відомства в ієрархії спецслужб. На той момент Путін розбудовав розвідку в ФСБ, а також приділяв чимало уваги ГУ (ГРУ) ГШ. Тому СЗР перебувало на других ролях.

Наришкін на чолі СЗР став набагато більш публічним, ніж його попередник, крім того, він розгорнув активну міжнародну діяльність, зокрема, став одним з відповідальних за контакти з ЦРУ і підтримує їх і зараз. В 2018 році саме Наришкін був запрошений для зустрічі в США з шефом ЦРУ Майком Помпео, що офіційно підтвердили сторони. Те, що його супроводжували директор ФСБ Олександр Бортников та начальник ГУ (ГРУ) ГШ Ігор Костюков, стало відомо через інсайди ЗМІ. Цей неофіційний супровід свідчить, з одного боку, про статус Наришкіна, а з іншого підтверджує, що стосунки з спецслужбами США — не лише прерогатива СЗР. Очевидно, що головними кураторами "американського напрямку" є помічник президента Юрій Ушаков та Патрушев, який курує всі спецслужби, зокрема, й СЗР. В листопаді 2019 року Наришкін відвідував Тегеран, де зустрічався з керівництвом іранських спецслужб. Крім того, Наришкін неодноразово відвідував Білорусь, зокрема, в жовтні 2020 року для зустрічі з Лукашенком на фоні протестів опозиції. "Білоруський напрямок" був спільною зоною відповідальності Дмитра Козака та Патрушева. Останній зараз контролює цей напрямок через посла РФ в Білорусі Бориса Гризлова.

Наришкін також публічно відомий своїми ультраконсервативними поглядами, він в 2012 році фактично створив та очолив Російське історичне товариство, яке декларує свою правоспадковість від Імператорського Російського історичного товариства. Цікаво відзначити, що в тому ж 2012 році у товариства Наришкіна з’явився офіційний "конкурент" — Російське воєнно-історичне товариство, яке було засновано указом Путіна та яке очолюють Володимир Мединський та Сергій Іванов. Структури співпрацюють, але "офіційний" статус товариство Наришкіна від Путіна так і не отримало.

Загалом є чимало кулуарних свідчень про те, що Путін, попри особисте знайомство, вважає Наришкіна людиною не надто видатних здібностей. Свою зневагу Путін відверто продемонстрував на засіданні Радбезу РФ 21 лютого 2022 року, коли відчитав Наришкіна за те, що той затинається та не може чітко відповісти. За час своєї кар’єри Наришкін фактично не працював безпосередньо з Путіним. Експерти вважають, що після повномасштабного вторгнення по авторитету Наришкіна вдарило те, що СЗР не спрогнозувала несподівано жорсткої реакції Заходу. Однак Наришкіну, якому очевидно патронує Патрушев, за роки керування СЗР вже вдалося закріпити свій статус однієї з опор системи, тож є підстави вважати, що його усунення з посади малоймовірне. Це дає йому право вважатися як мінімум "кандидатом в члени "Синдикату Двадцяти".

Горизонтальні зв’язки з іншими впливовими людьми

Наришкін пов'язаний з низкою представників групи силовиків – це і Дмитро Козак, і Сергій Іванов, і, в першу чергу, Микола Патрушев, який курує все російське розвідувальне співтовариство. Найменший вплив у Патрушева на ГУ (ГРУ) ГШ, а розвідка ФСБ сильно себе дискредитувала на початку повномасштабного вторгнення в Україну. Можливо, саме тому секретар Радбезу РФ активно підтримує Наришкіна та СЗР. За деякими даними, у Наришкіна та СЗР є традиційна конкуренція з керівником ГУ (ГРУ) ГШ Ігорем Костюковим та директором ФСБ Олександром Бортниковим. Однак спільні корпоративні інтереси, які уособлює Патрушев, для усіх трьох стоять вище за особисті амбіції. В цьому контексті слід згадати, що у грудні 2023 року ЗМІ відзначали цікаву деталь: в деяких африканських візитах куратора так званого "Африканського корпусу" Юнус-Бека Євкурова супроводжував не лише представник ГУ (ГРУ) ГШ Андрій Авер’янов, але й імовірно співробітник СЗР Денис Павлов.

Цікавим фактом з біографії Наришкіна є те, що він проходив курси у Вищій школі КДБ ім. Дзержинського разом з Миколою Токарєвим, який служив з Путіним в Дрездені, а зараз очолює "Транснафту". Експерти вважають, що Наришкін та Токарєв досі зберігають приязні відносини. Токарєв є близьким з лідером "Групи ВПК" Сергієм Чемезовим. Тут слід нагадати, що й старий знайомий Наришкіна Фрадков зараз належить до "групи ВПК" — він очолює раду директорів ВКО "Алмаз-Антей", який входить в орбіту Чемезова. Таким чином, у Наришкіна можуть бути контакти з "групою ВПК". Цікаво відзначити, що Фрадков також очолює Російський інститут стратегічних досліджень, який був в радянські часи НДІ розвідувальних проблем КДБ, а потім до 2009 року входив в структуру СЗР. Тепер інститут входить до системи Управління справами президента РФ.

Впливові люди другого плану з власної орбіти

Чи має Наришкін, який сам входить до орбіти Патрушева, власні впливові креатури у системі достеменно нічого невідомо. Офіційно інформація про керівництво СЗР закрита і, хоча у відкритих джерелах зустрічаються прізвища заступників Наришкіна, але додаткова інформація про них практично відсутня. Є дані ЗМІ, що одним з заступників Наришкіна з 2017 року є Сергій Герасимов – він в 2010-2014 роках був заступником міністра внутрішніх справ Рашида Нургалієва, близького до Патрушева.

Відомо, що Наришкін підтримує тісні зв’язки з впливовим в освітніх колах ректором Санкт-Петербурзького державного економічного університету Ігорем Максимцевим. Також з Наришкіним пов’язували екс-губернатора Карелії в 2012-2017 роках Олександра Худілайнена. Колишній вплив Наришкіна на Карелією може також вказувати на існування ще однієї ланки, яка пов’язує його з Патрушевим – останній був міністром безпеки Карелії в 1992-1994 роках і, за деякими даними, і надалі мав вплив в цій республіці.

Інтереси, цілі та завдання

Наришкін вже не зможе стати ближчим до Путіна і наростити свій вплив. Тому головним завданням є збереження нинішнього становища в орбіті Патрушева, демонстрація своєї лояльності та утримання статусу "кандидата в члени "Синдикату Двадцяти". Не виключено, що саме СЗР на чолі з Наришкіним стане для Патрушева важливим інструментом впливу, оскільки, як вже згадувалося, ГУ (ГРУ) ГШ менш контрольоване з його боку, а розвідка ФСБ дискредитована провальним початком вторгнення в Україну.

Висновок

Наришкін фактично досягнув піку своє кар’єри, і з великою долею ймовірності можна прогнозувати, що ані пониження, ані підвищення на нього навряд чи чекають. Якщо він та Патрушев переживуть Путіна, то не виключено, що Наришкін стане повноправним членом "Синдикату Двадцяти".    

Редактор: Вадим Денисенко
    Реклама на dsnews.ua