Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

Парадокси визвольних змагань. Як "бандерівці" з Леніним дружили

Воскресенье, 22 Апреля 2018, 12:00
Кампанія дерадянизація дозволяє пригадати давні часи коли Володимир Ульянов-Ленін видавався другом українського національного проекту

3 серпня 1914 р., за три дні до того як Австро-Угорщина оголосила війну Росії, Головна Українська Рада - представництво всіх політичних партій галицьких українців - проголосила маніфест до українського народу. І маніфест, і саме створення Ради пояснювалося тим, що "буря війни суне на Европу і нічо її не спинить", а "Український нарід належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше". Підписанти маніфесту заявляли, що "разом з цілим культурним світом" вважають мир "найціннішим добром людскости". Тим не менше, вони теж добре знали, що в певні історичні моменти війна стає неминучої. 

Завданням Ради було робити так, щоб українські жертви, яких вимагатиме війна, "не пішли марно".

Щодо причин глобального збройного конфлікту, то маніфест вважав, що передусім "війни хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України". Оскільки царська імперія вже довший час послідовно намагалася знищити національну самобутність українського народу, то її війна з Австро-Угорщиною загрожувала "загладою також українському національному життю, яке знайшло охорону в конституційнім ладі австрійської держави". У такій ситуації вибір Української Головної Ради був цілком очікуваним. Маніфест проголошував, що у випадку війни між двома імперіями, у межах яких жив український народ, "ціла українська суспільність одно згідно і рішучо стане по стороні Австро-Угорщини, проти російської імперії як найбільшого ворога України". Рада вважала, що "побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше вибє година визволення України".

Читайте також: ПРИБРАТИ ЗАЙВИХ. ЯК САЛОНІКИ СТАЛИ ПОТВОРНОЮ ВІТРИНОЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

В усій історії підавстрійських українців важко знайти більш "антиросійську" декларацію. Найцікавіше, що маніфест Головної Української Ради вийшов з під пера політика, якого важко запідозрити в сліпій русофобії. Його автором був соціал-демократ Микола Ганкевич, противник ксенофобського націоналізму і мілітаризму та поціновувач Чернишевського і Добролюбова. Ганкевич довгі роки перебував в опозиції як до австрійського уряду так і власне українського галицького політичного "істеблішменту". Через співпрацю автора маніфесту з єврейськими і польськими середовищами, інші українські політики до війни часто ставили під сумнів його вірність українській справі. Ганкевич довгі не реєструючи шлюбу підтримував близькі стосунки з Розою Альтенберг, дочкою відомого львівського книговидавця. Їхній син Генрик Верешицький стане одним з найблискучіших і найменш марксистських істориків у повоєнній ПНР. 

Звідки ж взявся у Ганкевича такий антиросійський дух влітку 1914 р.?

Насправді позиція Ганкевича була ідентичною позиції абсолютної більшості соціалістів Австро-Угорщини та Німеччини. Август Бебель, котрого Ленін у 1910 р. вітав як "передового борця міжнародної і вождя німецької соціал-демократії", ще у 1904 р. у Рейхстазі заявив, що буде готовий взяти на плече гвинтівку і захищати німецьку землю в разі війни з Росією - цим "ворогом всієї культури і всіх пригноблених не тільки в себе вдома, а й набільш небезпечним ворогом для Європи, і особливо для нас німців". Густав Носке, чия позиція була ідентичною до Бебелевої, за його курс на придушення комуністичних виступів у 1918-1919 рр. став для Леніна кривавою собакою. Бебель помер у 1913 р. і тому залишився для Леніна "зразком робітничого вождя".

Читайте також: ЛАБІРИНТИ ПАМ'ЯТІ. ЧОМУ ІСТОРИКИ ВИННІ У ПРОБЛЕМАХ БАНДЕРИ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

Історики зазвичай вбачають в підтримці соціалістами влітку 1914 р. своїх урядів зраду пролетарського інтернаціоналізму та пояснюють її націоналістичною засліпленістю, викликаною патріотичним підйомом напередодні і в перші місяці війни. Микола Ганкевич у 1915 р. пояснював крах ІІ-го Інтернаціоналу, викликаного цією підтримкою, як і свою позицію щодо війни трохи по іншому.

Для нього Перша світова війна - це передусім війна за незалежність народів і перебудову Європи на основі національних держав. Покликаючись на Фрідріха Енгельса, Вільгельма Лібкнехта та Карла Каутського Ганкевич показує, що позиція ІІ-го Інтернаціоналу однозначна, тільки національні держави "є нормальною протічною конституцією, що відповідає інтересам пануючої буржуазії, а рівночасно з тим вони є необхідно конечні для того, щоб створити гармонійне інтернаціональне співділання народів, без якого не може існувати панованнє (диктатура) пролетаріату". Найбільшим противником такої політичної організації на Єропейському континенті є Російська імперія - тюрма безлічі поневолених народів та оплот політичної реакції. 

Західноєвропейські соціалісти, котрі не стикаються з Росією безпосередньо, недооцінюють загрозу, яку вона несе Європі.

У той же час "для нас, для соціалістів Сходу Європи, для демократії східно-европейських поневолених царатом народів, відповідь на цю проблему, яку нам на порядок дня ставить нині історія, є ясна і недвозначна. Розваленє, розторощенє російської імперії, воля і незалежність народів європейського Сходу - се програмовий постулат, який нині мусит поставити кожний демократ і кожний соціаліст". Та й у маніфесті Головної Української Ради Ганкевич покликається не тільки на українські національні інтереси. Там він теж представляє Росію як "кольос, який від ряду літ загрожує загально-європейському мирови і загально-людському поступови, культурі і життю народів".

Читайте також: БАГАТОЗНАЧНИЙ ЮВІЛЕЙ. ЯК МАРКС І ЛЕНІН УКРАЇНЦІВ З МЕКСИКАНЦЯМИ ПОГАНОГО НАВЧИЛИ

Шукаючи серед російської соціалістичної інтелігенції тих, хто не піддався "дурманові московського завойовничого патріотизму", Ганкевич вибрав собі в союзники Леніна. Антагоністом Леніна в російському революційному русі щодо питання війни між Австро-Угорщиною і Росією Ганкевич бачить Троцького. І справді, Лев Троцький, заставши початок війни у Відні, не сприйняв антиросійської постави центральноєвропейських соціалістів і не розумів їх симпатій до клаптикової "клерикальної, феодально-мілітаристичної Австро-Угорщини". Троцький описував Австро-Угорщину як абсолютно нежиттєздатну "найреакційнішу структуру в центрі Європи". На відміну від нього, у 1915 р. головне вістря критики Леніна було спрямоване на Росію.

Описуючи мету Росії у війні, Ленін писав, що "Царизм веде війну для захоплення Галичини і остаточного придушення свободи українців ... за допомогою війни царизм намагається збільшити кількість гноблених Росією націй, зміцнити їхнє гноблення і тим самим підірвати війну за свободу й самих великоросів. ... Таким чином зі сторони Росії війна відрізняється особливою реакційністю і противизвольним характером". Власне точка зору Леніна, а не Троцького була більш співзвучною з думкою отців-засновників марксизму. Навіть сьогодні під словами Маркса про "монгольську школу рабства" через яку пройшла "Московія", і про її "азійське варварство" радо підпишуться навіть найрадикальніші українські націоналісти. 

А для Енгельса "ненависть до Росія була першою німецькою революційною пристрастю".

Ганкевичу здавалося, що Ленін, чи не єдиний з російських соціалістів, розумів "соціалістів тих народів, яких одними кайданами неволі скував в одно царат". Саме соціалісти поневолених Росією народів розуміли, "що в теперішню історичну добу тут, на Сході Европи, важиться найважніша боротьба, що тут рішається доля й будучність європейської демократії, європейського соціалізму". Для них ця війна була не просто черговим збройним конфліктом між великими державами. Як писав Ганкевич:

Читайте также: ЗАБУТА БІЙНЯ. ЧОМУ ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА БУЛА БИТВОЮ ЗА УКРАЇНУ

"Для народів Сходу Европи ся історична доба уявляється тим, чим для Франції були літа славної Великої Революції, чим була революція 1848 року для народів Середної Европи.
І тому так відчуваєм цілим серцем, цілою безмежною тугою за сонцем, за волею, могутні тони тої Марсельєзи, звуки якої колись вели розентузіазмовані фаланги революційної Франції проти коаліції європейських деспотів. Сеж немов про навалу московських варварів, що йдуть на наш край, що хотять Україну задавити, говорять сі могутні, революційні строфи".

Для Ганкевича вже на початку Першої світової було зрозуміло, що війна супроводжуватиметься революційними потрясіннями і створенням національних держав на сході Європейського континенту. Сьогодні в Україні термін "Визвольні Змагання" застосовують до 1917-1921 рр., періоду Української Революції і збройної боротьби за незалежність. Для багатьох галицьких українців, навіть у міжвоєнний період, тобто після епохи УНР і ЗУНР, "Визвольні Змагання" почалися набагато раніше - у 1914 р. Наприкінці 1920-х, на вигнанні у Відні, Кость Левицький, довголітній галицький політик і голова першого уряду ЗУНР, опублікував політичну історію української Галичини під час Першої світової війни. Свою роботу він назвав: Історія визвольних змагань галицьких Українців з часу світової війни 1914-1918.

Андрій Заярнюк, історик, викладає в Університеті Вінніпеґу. Автор книжки
"Ідіоми емансипації. "Визвольні" проєкти і галицьке село в середині XIX століття" (Київ, "Критика", 2007).

Больше новостей о политической жизни Украины читайте в рубрике Государство