Общество

Коли ще не було селфі

Я чекаю, коли з мого ФБ "сповзуть" 90-ті. Коли зникнуть фото незнайомих (переважно) людей, які чомусь вдарилися у модеровану ностальгію

Фото: diletant.media

Я чекаю, коли 90-ті залишать мене в спокої. Коли ця - чергова - хвороба ФБ скінчиться. Коли всі турецькі светри повернуться у забуття. Всі мертві - до своїх могил. Всі колишні дружини/чоловіки - у забутий фотоальбом. Наречені - одружаться. Діти - виростуть. Всі "перспективні" - виправдають надії (ті, хто "не виправдав", навряд чи постять свої фото). Всі "майбутні" стануть "теперішніми".

Будь-який інформаційний вірус у соцмережах дуже швидко набуває характеру пандемії. Якщо вірити у теорію змов, то легко уявити собі який небудь "31 відділ", який конструює такі віруси, запускає в мережу і спостерігає, як він діє на піддослідних "хом'ячків". А потім - якщо мати достатньо фантазії - можна уявити, як дослідники втрачають контроль, вірус мутує просто у середовищі, розповзається, захоплює одне ком'юніті за одним... А тим часом хтось і далі сидить собі і фіксує , які механізми спрацьовують, а які - ні, складає мапи поширення вірусу, характер мутацій відповідно до типів ком'юніті, створює каталоги сигналів, які діють на певні групи користувачів - соціальні, гендерні, вікові, етнічні. Якісь суперкомп'ютери обробляють гігантські масиви статистичних даних і розкладають по відповідних "шухлядках" у прохолодних серверних.

Втім, щодо "фото 90-х" не треба навіть багато розумувати чи обтяжувати суперкомп'ютер. Ідея фото-флешмоба на ФБ заздалегідь приречена на успіх. Бо що може бути більш популярним на ФБ, ніж постити фоточки - найперше, себе, коханого? ФБ-користувач майже напевно має серед решти своїх прекрасних рис хоча б невеличку схильність до ексгібіціонізму. Тому будь-яку можливість запостити своє фото та фото своїх друзів, він напевно сприйме з ентузіазмом. 90-ті - так 90-ті. Якщо завтра з'явиться попит на 70-ті, більшість хіба пошкодує, що в цей час їх ще не було - і запостять фото батьків.

Підтримавши цей флешмоб ми, на жаль, вільно чи невільно, додали йому "додаткової вартості", продемонструвавши в черговий раз нашу "єдність": ми вийшли не лише доволі однаковими на наших "фото 90-х" (що цілком природньо), ми ще й оцінюємо цей час приблизно однаково

В цьому, загалом, немає нічого поганого - якщо, звісно, не зважати на те, що деякі інформаційні віруси видаються нешкідливими тільки на першій стадії захворювання. А потім, наприклад, з'ясовується, що ти став учасником кампанії з "відбілення 90-х", чи ще краще - зайвий раз підтвердив своєю участю, що ми "лишалися єдиною країною" навіть після того, як сталася "найбільша геополітична катастрофа". А може, лишаємося і дотепер - ми ж, як з'ясувалося, "усі родом з 90-х".

Флеш-моб "Остров 90-х", який "запустила" у мережу Кольта.ру та фонд "Єльцин Центр" в такий спосіб перевершив власні сподівання. Фестиваль взагалі планувалося присвятити усвідомленню "досвіду 90-х", чи радше "міфу 90-х" і з'ясувати, за доброю традицією, що "не все було погано".

Я розумію росіян - російську творчу тусовку - яка організувала цей фестиваль. Це і дань ностальгії - адже це головно ті люди, які "починалися" саме тоді, у 90-ті, які стали обличчям цієї доби, і яким тепер з різних причин тісно та задушливо у сучасній Росії. Для них 90-ті - це чергова "відлига", і нинішні "90-тики" схожі чимось на 60-ків, якими вони могли виглядати наприкінці 70-х. тільки масштабом побільше - не було в шістдесятників ані найбільших геополітичних катастроф, ані соцмереж. Щоправда і скінчилася відлига 90-х куди як драматичніше - чеченською війною, жахливими терактами та ФСБ-шним реваншем.

Я би не хотіла так добре їх розуміти - але ніц не зробиш, розумію. Бо так само на наших очах створювалася й вражала нова журналістика. І в нас же на очах перетворювалася під тиском великих грошей спочатку на інфотеймент, щоби в момент "ч" стати пропагандою. Ми спостерігали за тим, як витягнуті "демократичні" турецькі светри ведучих "Взгляда" змінювалися на стильні костюми, андеграунд "перевдягався" в клуб, публіцистика - в глянець, православ'я втрачало обличчя о. Олександра Меня та раннього Андрея Кураєва, набувало рис о.Всеволода Чапліна, і також починало відверто пакуватися у брегети та каділлаки. Важко сказати, що швидше "добило" ті "лихі 90-ті" й зробило реакцію 2000-х такою паскудною - повернення ФСБ в усі сфери життя, чи сите самозадоволення вчорашніх "володарів дум".

Фото: FacebookЯ розумію, чому у Росії ностальгують за 90-ми - це був великий ковток свободи, творчого ривка перед дивним часом, коли не те щоби вже "не моглося" - просто не хотілося. Коли всі розбрелися по "нішах", облаштувалися там, і зажили обособлено й від того - щасливо.

Мені цікавіше, чому на цю акцію так відверто "купилися" українці. Зрозуміло, нікому не заборониш ностальгувати за молодістю. А цей флеш-моб - зайвий привід виставити свої "фоточки" - з тих часів, коли ще не було селфі, а шкода, бо тоді і шкіра була краща, і фігура і взагалі "все спереду". Втім, навіть якщо тоді, у 90-ті, ми захоплювалися деякими з тих, хто зібрався на "Острів 90-х" у московському парку МУЗЕОН, це зовсім не привід ані демонструвати, ані взагалі відчувати солідарність з ними і їхньою ностальгією. В нашій історії за ці роки відбулося достатньо, за чим можна ностальгувати, згадувати, вивчати, усвідомлювати, перетворювати на міф та з приводу чого влаштовувати сеанси колективної психотерапії.

Натомість підтримавши цей флешмоб ми, на жаль, вільно чи невільно, додали йому "додаткової вартості", продемонструвавши в черговий раз нашу "єдність": ми вийшли не лише доволі однаковими на наших "фото 90-х" (що цілком природньо), ми ще й оцінюємо цей час приблизно однаково. Це черговий "спільний міф", який нас вкотре "поєднує" у хімерний пострадянський "руский мир".