Общество

Російський рок: back to USSR

Користувачів соцмереж сильно потішила відміна "концерту Кустуріци", присвяченого пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира з гламурною назвою "Любов врятує світ"

І те, що це поховально-православне гламурне дійство вперто називають рок-концертом. І те що головна поп-зірка цієї тризни - Емір Кустуріца, а в нього на підспівках (не в нього навіть - в його аматорської групи) - Петро Мамонов і Брати Карамазови.

Мені навіть трохи шкода цього концерту. Бо в ньому - все прекрасно. І те, що гучною розвеселою музикою люди збираються вшанувати пам'ять - адже "святкувати" збираються саме ювілей упокоєння князя. Звісно, князь цей був людиною схильною до буйних веселощів, і, можливо, на власних похоронах хотів би бачити побільше скоморохів, але якось в нас дотепер це було не прийнято.

Втім, у концерті мали взяти участь "Божичі" та Петро Мамонов - мабуть, аби надати усьому дійству виразно православного, благообразного звучання. Бо ж це пам'ять святого. Хоча б в такий спосіб - через рок-концерт - Київ прилучився би до своєї "духовної батьківщини" - "історичної Русі" - яка в єдиному пориві відзначає цього року ювілей смерті нашого князя. І це знову звучить так прекрасно, що навіть нема чого додати: уся Русь радісно святкує рок-концертами день смерті київського князя.

І любов, звісно - як без неї? "Любов врятує світ!" Цю благу звістку зі сцени палацу Україна нам звістили б вірні бійці ідеологічного фронту "Русского мира" на чолі з Кустуріцою. Який зовсім недавно - до речі про любов і порятунок світу - заявляв, що Росія просто зобов'язана боронити російськомовне населення в Україні. Така вона, гаряча балканська любов.

Добре, що афіші протрималися достатньо довго - список учасників концерту був вивчений вздовж і поперек. Всі знають своїх героїв. І, здається, українська громадська думка помилувала лише Мамонова - яко блаженого. А позаяк всі, хто хотів, знову зміг відповісти сам собі на запитання: чи відділяти мистецтво від громадянської позиції та моральних якостей митця.

А взагалі, ця афіша мала чим втішити. Список співців русмиру дуже збіднів за останні півтори роки. Загалом серед "завсегдатаїв" лишилися Карамазови та Мамонов. А ви лише згадайте, які "вершки" приїжджали до нас минулі роки у рок-кортежі патріарха Московського. Шевчук, Гребенщиков. Теж, між іншим, патріархи.

Де вони тепер? Там, де і слід бути пристойному рок-музиканту - в опозиції. Україна не лише розділила російський бомонд - музичний і роковий зокрема. Події в Україні, чи то пак події в Росії, пов'язані з Україною, відкрили російському рокові друге дихання.

Ніби у дитинство повертаюся. Знову Макаревич - з піснями, а не кулінарними рецептами, змішаними з байками. Знову Гребенщиков - з соціальною сатирою, а не гуруїзмом. Знову Шевчук - з похабщиною на адресу влади, а не душерятувальними закликами. Знову у Земфіру стріляють - тільки вже не у кабаку за нецензурну відмову заспівати "Мурку", а у ефірах - за "антирадянщину", тобто антикремлівщину. Та ви ж подивіться на них - вони ніби помолоділи! Повернулися до себе, до того часу, коли їхня творчість підживлювалася енергією соціального протесту. Коли у їхньому роковому мейнстрімі був нонконформізм. Вони знову відчувають пульс життя. Знову записують свіжі альбоми.

Не всі, звісно. Їхні шляхи розійшлися - і розійшлися цікаво. Згадайте, приміром, Кінчева 80-х. Хто б міг подумати, що за яких двадцять років він стане членом патріаршої ради, стовпом Православ'я, а заодно - і самодержав'я, і імперської величі, що знайшла втілення у грандіозному шоу "Кримнаш"? Що на цьому шоу на підспівки піде Бутусов. А десь неподалік буде проходити Шнур. Що до цієї дивної компанії долучиться Гарік Сукачов. Хоча що з нього взяти? Він же майже "попсовик".

Втім, доволі попсовим у 80-х був і Макаревич. І не лише у 80-х - сам "Смак" чого коштує. І от маєш - найбільший нонконформіст, якого вже навіть "поховати" встигли кремлівські хакери. Та й від Гребенщикова - спочилого на лаврах лондонського сноба і гуру, здається, ніхто не чекав різких заяв. Не кажучи вже про православного Шевчука, який ще кілька років тому закликав нас під час "патріарших рок-турів" усіх єднатися у Русі як у Христі й у Христі як у Русі, і разом з Братами Карамазовими церковні ордени приймав...

Для них це, мабуть, і справді повернення у пізній СРСР. Подекуди - ностальжі, подекуди - момент істини, повернення до себе. Хтось мав, куди повернутися, хтось - ні, бо став геть іншим. Історія, як відомо, повторюється у вигляді фарсу, і путінська Росія фарс на СРСР (навіть такий, яким він був у 80-ті). От і багато старих зірок виявилися фарсом на самих себе, виявилися власними антиподами - підспівують владі і радо беруть участь у цькуванні колег, котрі мають нахабство розходитися з генеральною лінією.

Тут навіть не про Україну та Росію йдеться. Не про імперію і не про Кримнаш. Ідеться про підсумок життя цілого покоління, яке свого часу у своєму середовищі плекало прагнення змін, революцію духу, вимагали "перемен" на сценах і стадіонах. Зараз вони отримали непересічну можливість - подивитися в очі самим собі. І зрозуміти, хто кого переміг, перегнув і перемолов - вони Систему, чи Система - їх.