Мир

Олексій Кафтан: Реджеп, Володимир і новий світовий порядок

Крайніх у семимісячному заморожуванні стосунків Анкари й Москви названо

Фото: hromadskeradio.org

Отже, Ердоган вирішив привітати з Днюхою Леоніда Кучму, а також вшанувати День пам'яті жертв бомбардування Нагасакі відвідинами давнього шведського міста Тіль, яке московити, зрештою, воліють називати іменем свого царя-напівгрузина. На цьому з апокрифікою я, далебі, закінчу. Але з історичними асоціаціями, звісно, можна гратись і далі - тільки обережно. Як би не хотілося побавитись в алюзії на пакт Молотова-Ріббентропа, вони алюзіями й залишаться. Тут важливіше дещо інше. Як я писав раніше, крайніх у семимісячному заморожуванні стосунків Анкари й Москви названо - і це не просто гюленова "держава в державі". Це пілоти, які "самі прийняли рішення" збити російський Су-24 та, "ймовірно", завдавали бомбових ударів по цілях на території Туреччини в ході недавньої спроби перевороту (про те, що переворот відбувається нині, я також уже писав).

Отже, фактично, це офіційна версія подій. З якою метою її впроваджено в обіг?

Ну, "во-первых, это красиво". ВПС в усіх збройних силах вважаються елітою, а в ЗС Турецької Республіки це ще й добре освічена та знана в НАТО еліта, в чому неважко переконатись, достатньо пробити біографії генералів Акина Озтюрка, якого назвали головою заколоту, та його соратника (ну так, з точки зору Ердогана та його електорату - поплічника) Бекіра Еркана Вана, що командував базою Інджирлик. Так от, це завдає чергового нищивного удару по армії - сильніше були хіба фотки та ролики побиття солдатів захисниками демократії. Тут варто зауважити, що удару по престижу НАТО вже завдано: адже видача всіх заколотників, що втекли, або відбулася, або відбудеться найближчим часом попри те, що їм загрожує страта. А НАТО ж позиціонує себе, зокрема, і як альянс демократій із спільною системою цінностей. Водночас, що б там не наговорив Керрі, процедур виключення з НАТО не існує, а якби й існували, наслідки такого кроку були б катастрофічними насамперед для нього. Адже жодні зобов'язання не можуть змусити Анкару тримати таємниці структури, членом якої вона вже не є. "Владимир, хочешь коды систем опознования свой-чужой"? У меня есть парочка..."

Водночас, усі ті дурниці щодо альянсу, які наговорив Трамп, виглядають не такими вже й дурницями в світлі подій останніх двох років: вікна Овертона, на жаль, працюють.

По-друге, пілота/ів (бо ж літали парою) F-16, що збили "сушку", можуть показово судити - аби й CNN Turk, і Первый канал мали правильну картинку. До речі, чудовим тлом для таких новин стануть недавні звинувачення України в причетності до заколоту. Водночас, російські вкиди про ймовірний наступний заколот та схвальне ставлення Заходу до самої ідеї диктату Анкарі й об'єктивації Туреччині (а отже й відсторонення Ердогана, який "підняв престиж країни"), явно спрямовані на подальше відвернення Туреччини від інтеграції із "віроломним" Заходом. Що, зрештою, співпадає з інтересами Ердогана, який і так витис із цієї гри максимум можливого. Звідси його постійні звинувачення в нечесній грі - хоч і не вповні безпідставні - на адресу Берліну, Парижа й Брюселя.
По-третє, неминуче зниження боєздатності турецької армії - і гарантоване позбавлення офіцерів-штабістів ініціативи в ході операцій в Сирії може зробити Анкару більш... "уважною" до російських ініціатив щодо спільних операцій проти ІДІЛ. Те, що Москва розплатиться (номінальною, звісно) відмовою від підтримки курдського сепаратизму, влаштує не лише Туреччину, але й США, яким, за великим рахунком, досі нема на кого ставити. Про зв'язок між нафтовозами з Халіфату, Башаром Асадом, Кірсаном Ілюмжиновим та танкерним флотом Біляля Ердогана тут, певно, можна й не згадувати. Отже, з другої половини серпня починаючи на нас чекає вал дивних новин із Сирії...

По-четверте, заяви про можливу реанімацію Турецького потоку - це відвертий виклик Євросоюзу, таке собі "Йдемо на Ви". І це знаменує не лише черговий розворот Анкари на 180 градусів (неминучість такого розвороту якщо не була загальноочевидною, то мала би стати такою одразу після того, як цілей ердоганова перевороту фактично було досягнуто: сьогодні вже вголос говорять про те, що парламент готовий правити конституцію, а отже президентській формі правління, якої добивається Ердоган, схоже, бути, багатопартійність буде формальною, а за решту демократичних за духом поправок, що поставлять армію на місце, випрацьованих під тиском ЄС, окрема дяка Брюселю). Це знаменує фактичний антиєвропейський альянс двох диктаторів. З одного боку, це пряма загроза Третьому енергопакету. Відтак, ЄС, що має із Туреччиною ЗВТ, буде змушений або вдатись до санкцій, або - з огляду на лобі - змовчати. Тож, вибір - або конфронтація, або приниження. Згадується, подібна альтернатива вже стояла перед Європою... І точніше, ніж Черчіль тут навряд чи скажеш: той, хто обирає ганьбу, отримає й війну.

З іншого боку, з огляду на недавнє рішення МОК, ФІФА поведеться так само, а отже, ЧС-2018 в росіян ніхто, схоже, відбирати наміру не має. Відтак, будувати інфраструктуру до нього все ще треба - а цим займаються в РФ переважно турецькі підрядники. Які, само собою, знають та приймають правила гри (відкат - норма бізнесу). Таким чином, попутно вирішуються ще й додаткові, але важливі задачі: турецький вождь отримає стимулювання економіки й рейтинг (питання щодо експорту сільгосппродукції до РФ, певно, невдовзі теж буде вирішено), а вождь російський дає своїм "елітам" додаткове джерело надходжень в умовах різкого зниження корупційної ренти через схлопування економіки внаслідок санкцій. І теж отримає скількись пунктів рейтингу. Водночас Анкарі з Москвою є чим поступатись одне одному, демонструючи "добру волю", і я не сильно здивуюсь, якщо на порядку денному виникне зв'язка Карабах-Крим. Або Сирія-Центразія... Так-так, я алюзію підкидаю.

В подальшому підсумку проглядає чарівна апокаліптика: дискредитація наддержавних структур відкриває шлях до їх демонтажу, хоч цей процес може тривати довго (до речі, хто не в курсі, Ліга Націй проіснувала аж до 1946 року). Наголошу, що саме демонтаж цієї системи наднаціональних та багатонаціональних альянсів є програмою-максимум російського режиму. Наслідком цієї "керованої" архаїзації має стати відкат до Віденської системи міжнародних відносин (т.зв. європейський концерт) - хоч би й з неминучою поправкою на нинішній масштаб глобалізації. Проблема в тому, що в нього є однодумці, і іхня сила тим більша, чим більший параліч охоплює волю інтеграторів. Чим це світить нам - не так уже й важко здогадатись, історичних алюзій більш ніж достатньо. Проте очевидно: ані місцевий варіант чучхеїзму, ані жорстка орієнтація на єдиний зовнішньополітичний сценарій не поможе. Диверсифікація понад усе. Але коли ми це усвідомимо, може бути запізно.

Джерело: facebook.com