Для тех,
кто не делает
поспешных выводов

З білими проти червоних. Зрада Української Галицької армії

Понедельник, 18 Ноября 2019, 16:30
Договір від 17 листопада 1919-го про перехід УГА на бік російського Білого руху засвідчив поразку боротьби за державність соборним фронтом
Група урядовців ЗУНР на чолі з членом Директорії УНР Є.Петрушевичем в Кам'янці-Подільському. 1919-й. Віртуальний музей УНР

Група урядовців ЗУНР на чолі з членом Директорії УНР Є.Петрушевичем в Кам'янці-Подільському. 1919-й. Віртуальний музей УНР

Попри відмову від ратифікації підписаного 6 листопада 1919-го Зятківського договору, галицьке командування не мало альтернативи продовженню переговорів з ворогом задля порятунку. Сильні проденікінські настрої галичан та катастрофічне становище на фронті змусили погодитися на переговори з білогвардійцями й Директорію та уряд Української Народної Республіки (УНР). 

Цього разу галичани підготувалися до переговорів ретельніше. Ще під час перемовин і консультацій з білими у Вінниці уповноважені УГА задекларували прагнення досягти домовленостей від імені соборної України, а не лише Західної області УНР. Крім того, вони застерегли предметом договору суто військові питання, відкладаючи політичні аспекти на уповноважених на то осіб. Докладні інструкції для делегації в Одесу від Начальної Команди Галицької Армії (НКГА) та уряду вимагали відстоювання військової честі для армії, яка потребує перемир'я не як переможена, а як знесилена; збереження повного контролю над залізницями й комунікаціями, розташованими на території дислокації УГА; належало потурбуватися і про лікування поранених та хворих тощо. Разом з представниками Збройних сил Півдня Росії (ЗСПР) до Одеси вирушила об'єднана українська делегація у складі галичан Алойза Ціммермана (голова делегації), Луки Турчина, Григорія Давида та наддніпрянця О.Каменського. Ще у Вінниці білогвардійці відмовлялися офіційно говорити з останнім, тож на переговорах він був присутній "без права рішаючого голосу".

Переговори з УГА, яка фактично втратила боєздатність, не заважали білим продовжувати бойові дії проти підрозділів Дієвої армії УНР, союз з якими був для них неприйнятним. Стратегічної перемоги загони ЗСПР досягли 10 листопада, коли захопленням важливого залізничного вузла м.Жмеринка роз'єднали підрозділи УГА і Дієвої армії УНР. Врятувати становище УНР могло лише диво.

Тим часом розголос про Зятківський договір (попри те, що він не набув сили) вніс значну порцію розбрату в відносини наддніпрянців і наддністрянців. Хоча Головний Отаман Симон Петлюра і Диктатор ЗОУНР Євген Петрушевич демонстрували повагу і конструктив у відносинах, цього не можна було сказати про військовослужбовців і політиків. Галичани виступали за відсторонення Петлюри від військового керівництва як нефахівця. Натомість Штаб Головного Отамана прагнув врятувати фронт підрядкуванням собі УГА не лише в оперативному, але й організаційному відношенні.

"Пролєтарська боротьба". Житомир, 1 грудня 1919-го

Петрушевич побоювався, що петлюрівці мають намір його арештувати та ужив заходів безпеки. 12 листопада на нараді у Кам'янець-Подільському він констатував політичну поразку українського національного фронту, заявивши, що "мусимо залишити думку про самостійність і шукати порятунку в порозумінні з Денікіном... Треба погодитися на автономію, бо ми ще не доросли до самостійности. Україні бракує для державного будівництва освіти, інтелігенції, тому думати сьогодні про самостійну Україну - це просто фантазія!" 

На хвилі розпачу і деморалізації члени Директорії УНР Федір Швець та Андрій Макаренко 15 листопада виїхали за кордон, залишивши Петлюру єдиним членом і головою Директорії УНР водночас. Останній активізував кроки до пошуку союзу з Польщею, серйозно розмірковував про угоду з російськими більшовиками. Тим більше, що і в Кремлі заохочували до цього і, мало того, хотіли використати таку угоду у пропагандистській боротьбі проти УНР. Ще 11 жовтня політбюро Центрального комітету Російської Комуністичної Партії (більшовиків) (ЦК РКП(б)) ухвалило: "1) Угода з Петлюрою, як політична, так і військово-технічна, визнається бажаною. 2) Угода, з метою компрометації Петлюри перед Антантою, має бути гласною. Однак не ставити це ультимативно..." А 6 листопада, тобто в день підписання галичанами Зятківської угоди, політбюро ЦК РКП(б) відзначило потребу уникнення агресивних дій проти C.Петлюри. Втім, і наддністрянці не відставали - галицькі військові таємно нав'язали контакти з більшовиками.

Члени Директорії УНР А.Макаренко, Ф.Швець, С.Петлюра. Віртуальний музей УНР

13-14 листопада 1919-го відбувся суд над ініціаторами Зятківської угоди колишніми Начальним вождем УГА Мироном Тарнавським, начальником штабу Альфредом Шаманеком та очільником делегації Омеляном Лисняком. Виступи обвинувачених та свідків представили невтішну картину становища УГА, яка гостро відчувала дефіцит амуніції, боєприпасів, ліків. Свідки указували на ігнорування урядом УНР потреб армії. З'ясувалося, що місія Лисняка мала повноваження лише на переговори про перемир'я, а не на письмову угоду. Втім, військово-польовий суд УГА не побачив у діях обвинувачених факту незаконних переговорів та договору з ворогом, антидержавних дій та невиконання наказів і звільнив підсудних з-під варти.

Тим часом об'єднана українська військова делегація в Одесі наштовхнулася на політичні перешкоди. Командувач Військ Новоросійської області Микола Шилінг відмовився домовлятися з "петлюрівською бандою", а представнику Дієвої армії УНР Каменському запропонував стати до лав Білого руху як "истинно русскому офицеру". На повідомлення Цімермана з Одеси про цю перешкоду Начальний вождь УГА Осип Микитка повторив вимогу вести переговори "тільки для обох армій разом і для них разом може бути заключене перемир'я". Категоричне небажання білогвардійців офіційно визнавати Директорію УНР підштовхнуло представників УГА досягти сепаратних домовленостей з білими, що дозволяли їм докладні інструкції уряду і НКГА.

Штаб 1-го Галицького корпусу. В центрі - полковник Осип Микитка. 8 листопада 1919-го. Віртуальний музей УНР

Власне, ще до досягнення нової угоди з білими в українському національному таборі стався розкол. 14 листопада НКГА поінформувала Петлюру про намір підписати сепаратний договір. Того ж дня Петрушевич дізнався про згоду Петлюри на зайняття поляками тогочасної столиці УНР - Кам'янця-Подільського.

Трагедія соборної України проявилася в тому, що в скрутний час кожна з її складових шукала порятунку в союзі з ворогом іншої. Не чекаючи на підписання договору, 16 листопада Диктатор ЗОУНР виїхав до Відня.

Пам'ятник Президенту ЗУНР Євгену Петрушевичу в його рідному місті Буськ (Львівська область). 2019-й. Фото автора

17 листопада 1919-го між УГА та ЗСПР в Одесі підписано новий договір, що спирався на Зятківську угоду від 6 листопада та доповнював її. Головна умова залишилася незмінною: УГА в повному складі переходила на бік Білого руху. Галичан заборонялося використовувати проти "армії Петлюри". УГА зберігала свою організацію, майно, мову і командування, а білогвардійці зобов'язувалися допомогти доукомплектувати її уродженцями Галичини. Не лише при штабі, але й при всіх установах і частинах УГА розміщувалися представники ЗСПР.

Окремий пункт Одеської угоди передбачав лікування галичан у білогвардійських шпиталях, що було дуже важливо з огляду на високий рівень захворюваності стрільців на тиф. До вирішення питань з головнокомандувачем ЗСПР Денікіним про політичне майбутнє Східної Галичини диктатор Петрушевич зберігав владу над УГА. Бойові дії між УГА та підрозділами ЗСПР припинялися з моменту підписання угоди. Після ратифікації угоди Шилінгом 17 листопада, а Осипом Микиткою 19 листопада вона набула чинності у повному обсязі.

Власне, обидві сторони залишилися задоволеними Одеською угодою. Для УГА її умови були цілком прийнятними з військової точки зору, адже виснажена армія не брала на себе ніяких бойових зобов'язань і лишилася на старих позиціях. Головне, чого досягли галичани, це фізичний порятунок армії. Очевидець подій, військовий, згодом історик Лев Шанковський пізніше свідчив, що "Добрармія дотримала свого союзного договору з УГА. До самого кінця вона визнавала внутрішню автономію УГА, шанувала її герб, національний прапор, військові відзнаки й традиції. Вона не тільки не поклала своєї руки на воєнне майно УГА, але й сама допомогла УГА лікарями, ліками, санітарними матеріалами, одягом, біллям і взуттям із своїх складів".

Разом з цим благородна мета фізичного виживання заради продовження боротьби внесла розкол в український національний рух, підриваючи ідею соборності. Угода стала зрадою соборної України.

Були задоволені договором і в Ставці ЗСПР. Ліквідація деморалізованої Дієвої армії УНР проблем не віщувала, тож можна було очікувати на ліквідацію одного фронту. Це була політична перемога, яка дещо підсолоджувала гіркоту втрати стратегічної ініціативи у російській Громадянській війні - білі армії котилися з-під Орла і Воронежа на південь колишньої Росії. Однак у військовому плані знесилена УГА жодним чином не могла допомогти ЗСПР у боротьбі проти Червоної армії.

Головнокомандувач Збройних сил Півдня Росії А.І. Денікін. Сайт історика С.В.Волкова

Одеська угода поставила у складне становище Дієву армію УНР. Лінія українсько-білогвардійського фронту невпинно зміщувалася на захід приблизно від лінії Брацлав-Ямпіль до Нової Ушиці - Дунаєвців. Згодом українська армія та уряд переїхали в район Старокостянтинова та Любара. На численних нарадах обговорювалися різні варіанти розвитку подій, поки 3 грудня 1919-го не було вирішено продовжити боротьбу за державність у партизанській формі.

Фото Віртуальний музей УНР, сайт історика С.В.Волкова

О других событиях украинской революции 1917-1921 годов читайте в нашем спецпроекте