• USD 38.3
  • EUR 41.5
  • GBP 48.6
Спецпроєкти

Капітальний знос. Чому Україні залишилося 10 років до повної деградації

Нинішній обсяг капітальних інвестицій у розмірі 584 млрд грн за 2019 р. недостатній для оновлення основних засобів виробництва, знос яких вже перевищує 60%
Фото: Getty Images
Фото: Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Тема дефіциту інвестицій, капітальних вкладень і високою амортизації основних засобів національної економіки є тим прихованим айсбергом, який керманичі нашого уряду помічають лише в самий останній момент. Але найбільше цю тему піднімають на щит громадського обговорення українські міністри, коли потрібно пояснити причини економічного падіння або власну недієздатність.

Чому важлива кластерна економіка

Тема інвестиційної моделі зростання з'явилася в контексті робіт Майкла Портера, американського економіста, автора теорії кластерного розвитку та конкурентних переваг у розрізі окремих країн. Портер розробляв концепцію конкурентних переваг для Індії, Нової Зеландії, Південної Кореї і навіть РФ. Працював у галузевій комісії конкурентоспроможності президента Рейгана, розробляв фактори росту для штату Массачусетс. Вчений визначив декілька концептів кластерного розвитку взаємодоповнюючих і географічно пов'язаних суб'єктів ринкової моделі. У "конкурентний ромб Портера входять:
• фактори конкурентоспроможності (дешева робоча сила, доступні енергоресурси, протекціонізм тощо);
• капіталізація внутрішнього ринку та платоспроможного попиту;
• розвиненість суміжних галузей в рамках єдиних кластерів, коли сировина використовується для виробництва напівфабрикатів, а напівфабрикати - для кінцевої продукції з високим рівнем доданої вартості;
• рівень конкуренції і якості підприємницького середовища, а також наявність рівних умов для ринкової гри.

Мета держави - створення точок зростання економіки у вигляді окремих промислових кластерів, де фактори конкурентоспроможності тісно переплітаються з доступним внутрішнім і зовнішніми ринками споживання, розвиненими галузевими суміжниками, в оболонці якісної регулятивної та конкурентного середовища. Для прикладу: Франція створила авіаційний та фармацевтичний кластери, Італія - кластер luxury-товарів, у Фінляндії - целюлозно-паперовий кластер, у Німеччині - біотехнологічний кластер Bio Regio.

Що стосується самої форми кластерної організації економіки, то це можуть бути:
• географічні кластери, які об'єднують склалися територіально-виробничі комплекси;
• горизонтальні мегакластеры, що об'єднують кілька галузей;
• міжсекторальних глобальні кластери, що з'єднують, наприклад, промисловість і сектор послуг;
• фокусні кластери, націлені на точку внутрішніх інновацій;
• технологічні кластери, базуються на конкурентній перевазі певної технології виробництва.

Кластерна модель передбачає відмову від традиційного галузевого ділення економіки і знижує до мінімуму роль національних промислових гігантів, таких як, наприклад, "Дженерал моторс" в США. Для України кластерна модель могла б стати найбільш ефективним інструментом розвитку, адже, як це не дивно звучить, модель планового розміщення продуктивних сил має дуже багато спільного з кластерною моделлю, тільки у випадку з планової методикою планування здійснювало держава, а в моделі кластерів - головну роль відіграє ринкова гравітація конгломерату приватних компаній, посилена державною стратегією розвитку. Справа в тому, що в Україні в часи УРСР промисловість розвивалась на базі кількох основних концептів: територіально-виробничих комплексів (ТПК), науково-виробничих комплексів (НВК), територіально-економічних районв (ПЕР), що передбачало ефективну виробничу кооперацію і міжгалузеву інтеграцію. Якщо б економіка України після роздержавлення не виявилося розділена на олігархічні фінансово-промислові групи, вона цілком могла б успішно стартувати на початку нульових років, відкривши свої ТПК для зовнішніх інвестицій і перетворивши їх в ефективні і високопродуктивні ринкові кластери.

У цьому контексті роль уряду в економіці зводиться до виконання декількох базових функцій: підключення кластерів до системної інфраструктури (енергетичної та транспортно-логістичної); посилення конкурентоспроможності кластерів за допомогою регулятивних і фінансових інструментів та створення центрів трансферту інновацій; постійний моніторинг ризиків та перешкод на шляху розвитку національних кластерів з метою мінімізації негативного впливу.

Реклама на dsnews.ua

На даний момент промисловість скандинавських країн практично на 100% сконцентрована в створених кластерів, в США, Німеччині, Франції, Італії цей рівень перевищує 50%. До такого ж рівня кластеризації прагнуть Польща, Туреччина, Південна Корея. В цілях розвитку кластерних моделей ЄС приступив до створення єдиного європейського наукового простору.

Ключова умова кластерного розвитку - це спеціалізація великих компаній на випуску кінцевої продукції та делегування повноважень по виробництву комплектуючих малому і середньому бізнесу, коли центральна компанія кластера обростає малими та середніми суб'єктами ринку, як великий корабель морськими черепашками.

Точка зростання національної економіки

Отже, для формування каналу глобальних інвестицій найбільш зручна кластерна модель, на відміну від запропонованих нашою нинішньою владою "інвестиційних нянь". Але, крім кластерних механізмів, є ще й модель закритої мушлі, яка самостійно вирощує свою перлину в вигляді національної економіки. До чого це може призвести, розглянемо на прикладі України, де економічний розвиток вже другий десяток років (починаючи з нульових років) відбувається в основному на базі внутрішніх резервів бізнесу і державних дотацій.

Якщо проаналізувати стан основних засобів української економіки (на 2018 р.), то ми побачимо, що їх балансова вартість з урахуванням індексації зросла з 9,1 до 9,6 трлн грн. Надходження основних засобів в 1,8 рази перевищує вибуття (588 проти 330 млрд грн), а введення в експлуатацію нових активів більш ніж в 11 разів випереджає ліквідацію застарілих основних засобів (306 проти 26 млрд грн). Більше того, нарощування основних засобів випереджає амортизацію, і темп зростання балансової вартості становить 2,6%, хоча це і мізерно мало. Загальний знос перевищив 60%. Сама позитивна динаміка показника багато в чому визначається високим коефіцієнтом індексації (переоцінки) - 18,4%.

Промисловість у структурі основних засобів займає лідируюче положення по абсолютному значенню - 3,27 трлн грн на кінець року порівняно з 0,4 трлн в сільському господарстві і 1,4 трлн в енергетиці. Але тут важливо звернути увагу на кілька важливих деталей: розмір основних засобів в промисловості майже в чотири рази перевищує аналогічний показник в агросекторі, а от введення нових об'єктів обліку випереджає лише в два рази (113 проти 56 млрд грн). В енергетиці та водопостачання спостерігається ще більш диспропорційне введення нових основних засобів: 21 і 3 млрд грн відповідно, хоча балансова вартість виробничих активів в енергетиці більш ніж в три рази вище, ніж у сільському господарстві, а оцінка за сектору водопостачання та каналізації більш ніж в два рази нижче, хоча динаміка введення нових основних засобів майже в 20 разів поступається аналогічному показнику агроіндустрії. Приблизно така ж ситуація в транспорті: введення нових основних засобів знаходиться на рівні 32 млрд грн, хоча балансова вартість на кінець року становить 1,7 трлн грн. Збереження позитивної динаміки в секторі промисловості, енергетики, транспорту досягається в основному за рахунок високих коефіцієнтів індексації: 129-175; у секторі водопостачання і зовсім 217. Тобто показники мінімального зростання забезпечуються за рахунок бухгалтерських проводок, а не реальних інвестицій, і власники практично вичавлюють з цих галузей економіки залишковий виробничий потенціал, максимально експлуатуючи основні засоби.

Висока динаміка зростання основних засобів на тлі відносно низького коефіцієнта переоцінки спостерігається в будівництві, торгівлі та програмуванні, але ці галузі відіграють мізерну роль в загальній структурі основних засобів економіки в цілому: сумарно на них припадає приблизно 315 млрд грн.

Що стосується ступеня зносу основних засобів, то протягом 18 років вона варіювалася від 43,7% у 2000 р. до 83,5% в 2014-му, після чого кілька скоротилася до 60,6% у 2018-му, але не так завдяки ефекту інвестицій, як внаслідок переоцінки балансової вартості за результатами гіперінфляції в 2014-2015 рр. тобто коливання показника зносу в межах 25-30% може бути обумовлено методами обліку, притому що фізичний стан і моральний знос основних засобів істотно не змінилися. Саме тому зростання зносу на 5-10% протягом найближчих двох-трьох років може бути пояснений уповільненням інфляції і скороченням коефіцієнта переоцінки.

Найвищий показник зносу зафіксований у переробній промисловості - 76,4% (в цілому по промисловості - 69,4%). Найменший - у сільському господарстві - 37,3%.

Балансова вартість основних засобів у порівнянні з 2013 р. істотно не змінилася: падіння з 10,4 до 9,6 трлн грн. При цьому доларовий еквівалент скоротився значно сильніше: з $1,3 до $0,35 млрд, що пояснюється особливістю бухгалтерського обліку в Україні та застосовуваними методами оціночної вартості основних засобів, які в повній мірі не враховують фактор девальвації національної валюти в 2014-2017 рр ..

Джерелом заміщення вибувають основних засобів можуть виступати лише капітальні інвестиції. У 2013 р. відбувся перший суттєвий спад темпів зростання капітальних вкладень - на 8,3%, після зростання в 2011-2012 на рівні 13-33%, що пояснюється інвестиціями до Євро-2012. Після скорочення на 12,2% в 2014-му зростання капіталовкладень відновився, правда в 2015-му він був забезпечений за рахунок знецінення гривні (зростання номінального показника), тоді як реальна динаміка, скоригована на індекс споживчої інфляції, склала мінус 24,2%. В 2016-2018 роках номінальні темпи зростання склали 25-32%, але в 2019-му відбулося різке уповільнення до 11%, або 3% з урахуванням інфляційної складової.

Понад 64% капінвестицій в Україні направляються в купівлю машин та обладнання, а також у сфери транспорту та інженерії. Приблизно 25% в нерухомість, у тому числі 10% - в житлову. На покупку нематеріальних активів йде близько 6% інвестицій.

Сума нових капітальних інвестицій у доларовому еквіваленті після піку в 2012 р. ($34,2 млрд) скоротилася до $23,4 млрд в 2019-му, тобто повернулася на рівень 2010 р. ($22,6 млрд).

Якщо проаналізувати джерела фінансування капітальних інвестицій, то кошти бізнесу, держави та населення становлять майже 90% (70,8, 12,7% і 6% відповідно). Питома вага кредитів знаходиться на рівні всього лише 7,8% (замість необхідних 30-40%), а участь іноземних інвесторів складає і зовсім мізер на межі статистичної похибки - 0,3%.

Питома вага капітальних інвестицій в Україні характерний для бідних країн з низькими темпами зростання (в межах 2-3%): максимальний показник був зафіксований на тлі проведення Євро-2012 - 18,7%, а мінімальний - у розпал кризи в 2015-му - 13,7%. Після відновлення до рівня 16,3% у 2018-му цей індикатор у минулому році знову знизився - до 14,6%. Нагадаємо, що для досягнення темпів зростання валового продукту на рівні понад 5% нам необхідно збільшити індикатор капінвестиції/ВВП до позначки в 30% і вище, тобто з урахуванням параметрів ВВП в 2020-му - знайти додаткові джерела на суму $27 млрд з подальшим пропорційним зростанням загальної економічної динаміки. При цьому зазначимо, що для зниження ступеня зносу основних засобів на 10% (з 60 до 50%) економіці необхідно приблизно $50 млрд капвкладень, тобто дворічний додатковий приплив джерел фінансування, а досягнення среднерегионального показника зносу 40%, зажадає реалізацію п'ятирічної програми випереджаючого зростання економіки.

Показник капітальних інвестицій можна оцінити і від зворотного. У нас приблизно, 10 трлн грн основних засобів. Якщо взяти валютний еквівалент за паритетом купівельної спроможності, а не за номінальним курсом, то приблизна вартість наших виробничих та інфраструктурних активів становить близько $1 трлн. При двадцятирічної нормі амортизації отримуємо необхідний рівень оновлення на рівні $50 млрд на рік, що передбачає лише відшкодування морального зносу, а не збільшення рівня капіталізації основних засобів. Тобто при інвестуванні бізнесом і державою щорічно 600 млрд грн, або $24 млрд, ми будемо заміщати 2,4% вибувають основних засобів при нормі замісної амортизації на рівні 5% в рік, а щорічні втрати у вигляді реального зносу складуть 2,6% або 26% за десять років. Значить, до цього часу моральний знос основних засобів досягне вже 85-90%. Зупинити цей процес можуть ті самі $25-27 млрд додаткових капвкладень з такими джерелами коштів, як кредити та іноземні інвестиції. А зниження зносу на один відсоток буде коштувати нам один додатковий мільярд до мінімально необхідним $50 млрд, які, як ми вже визначили, витрачаються лише на просте заміщення. Тобто для зниження ступеня зносу на 10% потрібно протягом десяти років підвищити рівень капвкладень до $60 млрд, або в 2,4 рази порівняно з нинішнім рівнем, а це можливо лише після запуску кредитної трансмісії, правильної настройки монетарного потенціалу Національного банку і створення каналів залучення іноземних інвестицій. Інакше - деградація і поступове скорочення інфраструктурного потенціалу країни.

Даний аналіз показує, що моделі державного капіталізму з високими інфраструктурними витратами, як це було в 2010-2012 рр.., дають лише короткостроковий ефект, а ресурси бізнесу явно не відповідають викликам технічного переозброєння економіки. В рамках замкнутої економічної моделі існують резерви у вигляді коштів населення та банківського кредитування, що може дати приплив $10-15 млрд в рік в сектор капвкладень у разі розблокування каналів кредитування та надання населенню зручних фінансових інструментів для інвестування. Але ці обмежені ресурси можуть лише заморозити зростання зносу основних засобів, але не здатні звернути процес амортизації назад. Тобто у нас існує дефіцит джерел для капвкладень на рівні не менше $10 млрд, які можуть надати лише іноземні інвестори. Це приблизно ті самі $50 млрд за п'ять років, які згадуються в урядовій програмі, ось тільки отримати цей ресурс можна лише в рамках якісних кластерних моделей зростання, які в цій самій програмі геть відсутні. Якщо, звичайно, не вважати такими гібридні форми економічного камуфляжу, прихована мета яких - забезпечення податковими преференціями вітчизняних олігархів.

    Реклама на dsnews.ua