Боголюбову боголюбово. Навчить британський суд України правильно танцювати з олігархами
Як випливає з повідомлень електронних ЗМІ, 6 листопада цього року Геннадій Боголюбов звернувся до уряду з вимогою компенсації його інвестицій, втрачених в результаті націоналізації банку. У своєму листі олігарх говорить про "незаконної експропріації" як його частки в статутному капіталі банку, так і засобів, що зберігаються в ньому. Зауважимо, мова не йде про повернення банку назад, а лише про компенсації. Сам банк, схоже, колишніх власників вже не цікавить. І зрозуміло чому. У разі відмови Боголюбов загрожує подачею позову в міжнародні суди. Свої претензії він підкріплює тим фактом, що є громадянином Великобританії, а отже, на його активи поширюється міжнародну угоду про захист інвестицій, підписану Великобританією та Україною, у відповідність з яким наша країна зобов'язується захищати права англійська інвесторів. В якості підтвердження незаконної експропріації називається цілеспрямована кампанія, організована державними органами і спрямована на дестабілізацію фінансового стану Приватбанку.
Що означає ця депеша? В першу чергу це класичний приклад формального досудового врегулювання спорів. Не можна прийти в міжнародний арбітраж, не довівши, що ти зробив всі можливі спроби домовитися і вирішити конфліктну ситуацію без доведення справи до суду. Крім того, відповідь, який буде надано державою Україна, стане відправною точкою для написання позовної заяви.
Знаючи компетентність нашої юстиції, неважко здогадатися, що в листі буде закладено кілька приємних для Боголюбова моментів, від яких його юристи зможуть успішно відштовхнутися, як плавці на змаганнях при стрибку з тумбочки.
По суті, їм належить розбити кілька тез, які розбиваються самі по собі. Теза перша - банк був на межі банкрутства. Позиція колишніх власників: на момент націоналізації банк платоспроможним, тривалих затримок платежів не було. Всі порушення нормативів, у тому числі адекватності капіталу, були характерні для всієї двадцятки найбільших банків. Банк регулярно отримував рефінансування НБУ, а значить, у його діяльності не було відмічено ознак фіктивності.
Теза друга - банк здійснював реструктуризацію кредитного портфеля на користь підставних компаній - одноденок, кредитував пов'язаних осіб та розмивав портфель застав неліквідом. Позиція колишніх власників: класифікація позичальників в якості пов'язаних осіб здійснювалася на підставі оціночних суджень НБУ без залучення реальної доказової бази. Фірми-"пустушки" - це сленгове позначення, яке без відповідного рішення суду не може застосовуватися в якості реального доказу в суді. Коментарі за якістю застав, які прозвучали від НБУ, носять суб'єктивний характер і суперечать реальним оціночним актам (не можна футбольний стадіон оцінювати в одну гривню). Крім того, у банку постійно перебував куратор НБУ, який контролював і візував всі істотні операції банку.
У той же час для неупередженого міжнародного суду достатньо буде встановити просту послідовність фактів. Послідовність перша. З боку держави пролунали звинувачення в маніпулюванні заставами і проведенні фіктивних кредитних операцій. Де рішення судів з винесеним вироками, винними, доказовою базою? Їх немає, значить, всі звинувачення були політично мотивованими і не відображають реальної підоснови справи, здійснюючи лише інформаційний супровід процедури націоналізації.
Послідовність друга. Ситуація з Приватбанком є унікальним прецедентом у банківській практиці України, або були інші банки з подібними порушеннями, які не були націоналізовані і продовжують робота як приватні структури? Відповідь очевидна: аналогічні порушення нормативів були зафіксовані і в інших банках.
Отже, обвинувачення на адресу Приватбанку є класичним прикладом застосування виборчого нормативного регулювання з боку НБУ.
І нарешті, послідовність третя. Банк тривалий час не виконував свої фінансові зобов'язання, були масові звернення вкладників щодо невиплати коштів? Немає. Отже, прозвучали твердження про неплатоспроможність банку не мають практичного підтвердження.
У разі невдалого для України судового рішення, звичайно, було б простіше повернути банк колишнім власникам за умови повернення ними частини коштів, витрачених державою на його націоналізацію. Та ось тільки вони не візьмуть.
У порівнянні з "приватним" періодом історії кредитний портфель Привату за підсумками другого кварталу 2017 р. скоротився зі 180 до 44 млрд грн. Різниця в 136 млрд була віднесена до проблемної і компенсована державою за рахунок докапіталізації банку, простими словами, подарована позичальникам, адже стягнути з них вже нічого не вдасться.
Кошти юридичних осіб балансують на рівні 40 млрд грн - істотного розвитку корпоративної клієнтської бази, хоча б за рахунок державних підприємств і бюджетних організацій, так і не відбулося. Зате портфель зобов'язань перед фізичними особами виріс зі 155 млрд до 159 млрд грн, і адекватних активів для їх покриття в банку вже немає. Таким чином, повернути кошти фізичних осіб зможе тільки держава, у якого є безліміт на поповнення статутного капіталу банку. У приватних акціонерів такого бажання прогнозовано не буде.
Що стосується суми позову, то це може бути розмір капіталу банку на момент націоналізації, тобто 1 млрд євро, або оціночна вартість, включаючи гудвіл - тобто перевищення ринкової оцінки банку за балансовими розміру його капіталу. А тут все залежить від фантазії колишніх власників і мистецтва їхніх адвокатів по втіленню цих фантазій в життя.
Найнеприємніше, що на період судових розглядів всі можливі операції з продажу банку новим приватним інвесторам або його злиття з іншими державними банками можуть бути заблоковані. Причому заблоковані на роки.
У той же час ніхто не заважає новому Голові НБУ знайти компромісний варіант вирішення даної проблеми, який влаштує всі залучені сторони. Компроміс має полягати в пошуку справедливої ціни, яку повинен заплатити банк, держава і колишні акціонери. Крім того, правоохоронні органи вже зараз можуть ефективніше проводити розслідування і повертати незаконно виведені кошти назад в банк. Як бачимо, навіть у такій складній ситуації у держави є два варіанти вирішення проблеми Приватбанку: світовий і силовий. Для кожного з них потрібна політична воля і сміливість сказати суспільству правду, а не черговий популістський лозунг. Хочеться вірити, що ця політична воля вже найближчим часом зупинить свій вибір на одному з двох зазначених вище варіантів. Про третьому - нічого не робити - не будемо навіть згадувати. Хоча для інвестиційного іміджу країни краще виглядає все ж світовий варіант. А для такого танго потрібні двоє. Поки ж держава танцює в гордій самоті і за свій рахунок.
