• USD 27
  • EUR 32.8
  • GBP 38.3
Спецпроєкти

"Чиказький план" для України. Як кожен українець міг би отримувати по 5000 грн дивідендів

Слабке кредитування — один з чинників низьких темпів економічного розвитку України в останні роки. Скільки ще реальний сектор зможе розвиватися за рахунок внутрішніх резервів і прибутку без ефективного кредитного плеча?

Depositphotos
Реклама на dsnews.ua

Економічне співробітництво і роль держави

Сьогодні світ підійшов до фази посткапіталізму. Це те, про що трохи інакше говорив Джеремі Ріфкін в книзі "Суспільство нульових граничних витрат", коли максимізація прибутку стане неможливою і суспільство перейде в формат "економіки співробітництва". Таке суспільство просуватимуть люди з широким спектром освіти. Процес зародження і смерті нових професій настільки прискорився внаслідок динамічної зміни профілю економіки, що вже неможливо буде забезпечувати роботою вузькопрофільних фахівців в межах тривалих циклів розвитку і незмінності технологічних укладів (20-25 років). Багато професій відмирають ще до того, як студенти встигають закінчити свої вузи і згодом працюють не за профілем і змінюють безліч низькооплачуваних професій без надії на якісний ривок в стандартах життя.

Які висновки з усього цього можна зробити Україні? Найважливіші. У світі йде дискурс про повернення до універсальної освіти, мобілізаційної медицини, солідарного суспільства і перехід в формат "економіки співробітництва", тобто до всього того, що у нас ще залишилося, але знаходиться на межі остаточного знищення "реформаторами". Гримаса історії: знищити універсальну освіту в Україні, щоб років через 5-10 цей формат зʼявився на Заході.

Приблизно те ж саме відбувається і в системі держуправління. Наш тренд на скорочення «ціни держави», децентралізацію — є вже очевидним анахронізмом в сучасних реаліях «світу під час чуми». Як написав відомий економіст Кеннет Рогофф, мова вже не про фіскальне стимулювання, а про помʼякшення наслідків катастрофи: «Зараз питання про те, чи потрібна нам «велика держава», не є дискусійним — у нас просто немає альтернатив».

Приблизно така ж ситуація у нас і у фінансовому секторі. Процес очищення банківської системи в 2014-2015 рр. призвів не тільки до знищення ста банків, здебільшого з українським капіталом. Але і до націоналізації найбільшої фінустанови країни — Приватбанку. Внаслідок завершення цих двох процесів (ліквідації приватного ядра банківської системи і укрупнення госсегмента) ми отримали квазідержавну банківську систему: 55% її активів — у чотирьох основних держбанках, 30% — у банках з іноземним капіталом і 20% — у банках з українським капіталом.

Усі останні роки на грантових майданчиках нас вчили, що держава — неефективний власник, і порятунок України в тотальній приватизації всього і вся, не виключаючи медицину і освіту. При цьому в умовах нинішньої кризи держава повсюдно підсилює свої позиції за рахунок часткової націоналізації або скупки пакетів акцій стратегічних підприємств. Навіть ФРС США оголосила про початок покупки корпоративних цінних паперів в рамках програми кількісного розширення.

Але поки весь світ йде з ярмарки, Україна туди тільки збирається. Причому світ вже навіть не йде, а біжить в зворотному напрямку, замінюючи принцип максимізації прибутку на новий «зелений курс» розвитку економіки. А в цій реальності проходження по застарілій колії може привести до того, що нас просто затопчуть на зустрічному курсі руху. Але ж якби ми вчасно розвернулися, могли б виявитися одними з перших.

Реклама на dsnews.ua

Чому банки не поспішають кредитувати

Почнемо з теми функціональності. Всім відомо, що обсяги нового кредитування в Україні практично не ростуть, банки вкрай неохоче дають гроші на нові бізнес-проекти, заробляючи на комісії і операціях з цінними паперами Мінфіну і НБУ (ОВДП і депосертифікати). Тобто поряд з відсутністю монетарно-кредитної трансмісії (коли зростання грошової маси супроводжується адекватним нарощуванням кредитування) відбувається посилення комісійного навантаження на клієнтів банків (та ж еквайрингова комісія з розрахунків в торгових мережах). І крім цього застосовується вкрай невигідний механізм покриття дефіциту бюджету: рефінансування комерційних банків під 6-7,5% і покупка ними ОВДП уряду під 10-11% з отриманням майже відсоткової маржі (на одному мільярді, отриманому в такий спосіб, держава втрачає 50 млн грн на рік). А якщо врахувати, що гроші залучаються не тільки на покриття дефіциту, а й на заміщення погашених боргів, сума втрат зростає майже в 30-40 разів. Але макроекономічний ефект від подібної політики набагато перевершує розмір прямих збитків: банки не мають стимулів кредитувати реальний сектор, якщо можуть заробляти на комісії і операціях з безризиковими фінансовими інструментами держави.

Останнім часом держава в особі НБУ максимально знизила ставки резервування за залученими банками ресурсами. Вклади в нацвалюті взагалі не резервуються, тут ставка 0%, а в іноземній — 10%. Існує знаменита формула грошового мультиплікатора, яка показує, в якій мірі банки можуть створювати нові гроші — вона розраховується як зворотне значення від норми резервування: одиницю поділити на вказаний вище показник. По іноземній валюті — у нас десятикратний мультиплікатор, тобто один долар вкладів повинен привести до створення «нових» десяти доларів за рахунок подвійного запису в банківському балансі (актив/пасив). А по гривні — можливість банків створювати гроші "дорівнює нескінченності". До речі, НБУ останнім часом змінив політику резервування: раніше він визначав ставки в залежності від терміновості вкладів (за строковими — 3%, до запитання — 6,5%), а зараз — від виду валют. З одного боку, це збільшує ризики системи (немає обовʼязкових резервів), а з іншого — максимально посилює потенціал банків для кредитного імпульсу.

Отже, банки отримали безмежні можливості в частині створення нових грошей для економіки, але як вони скористалися ними? Якщо номінальна норма резервування за коштами в гривні дорівнює нулю, то яке фактичне значення даного показника?

Розрахунок банківського мультиплікатора зі створення нових грошей, млрд грн

Период

М3

Динамика, %

ДБ

Динамика, %

Мультипликатор

2017

1208

 

399

 

3,03

2018

1277

6

435

9

2,94

2019

1438

13

477

10

3,01

2020

1850

29

595

25

3,11

2021

1839

-1

616

4

2,99

Джерело: НБУ, розрахунки автора

Для цього розрахуємо відношення монетарного агрегату М3 («широкі гроші», включаючи депозити) до показника грошової бази (ДБ). Реальний мультиплікатор банків зі створення нових грошей для економіки складе приблизно три одиниці, тобто одна гривня, яка заходить в банківську систему, призводить до створення всього лише трьох гривень, що вкрай мало і відповідає нормі резервування на рівні 34%! (При фактичній нормі 0%).

Тобто вкрай ліберальна і стимулююча політика НБУ в частині норми резервів — це всього лише номінальна ширма, за якою ховається фактична дисфункція банківської системи зі створення нових грошей в економіці, в першу чергу у вигляді кредитування реального сектора. Що характерно, подібна ситуація спостерігалася з 2005-го. Між низькими ризиками і кредитуванням банки, вибравши найперше, отримали і ризики, і кредитну дисфункцію. Тут виникає якесь замкнуте коло створення ризиків за рахунок їх мінімізації. Звучить, на перший погляд, суперечливо, тому пояснимо: зменшуючи ризики і відмовляючи в кредитуванні нових проектів, банки штучно гальмують темпи розвитку економіки і роблять її більш вразливою для зовнішніх шоків, тому що розвиваються лише найпростіші цикли з вивезення сировини за кордон з окупністю в межах півроку. А це в свою чергу призводить до формування прихованих ризиків довгострокового характеру, які активізуються під час перманентних глобальних криз.

Грошова пропозиція в свою чергу залежить від наявності закритої моделі руху грошей між центробанком та Мінфіном і показника адекватності капіталу у відповідності з базельськими стандартами. У нас є та сама герметична модель: банки вкладають гроші в депосертифікати НБУ (тут закрито 150-180 млрд грн), а також купують ОВДП (кошти від їх розміщення часто йдуть на виплату старих боргів, а не в економіку). Крім того, система нормативів щодо адекватності капіталу стримує їх кредитну активність на тлі часткової декапіталізації (втрата регулятивного капіталу внаслідок збитків і обліку кредитних ризиків).

Австрійська школа економіки пояснює природу економічних циклів, виходячи з кредитної активності банків. Кризи, в розумінні її прихильників, є наслідком неефективності політики центрального банку. Але «австрійці» вивчали в основному практику заниження ставок і відповідний перегрів економіки, а у нас все з точністю до навпаки — тривале завищення ставок і як наслідок — недовантаження потенційних потужностей реального сектора. Але основа все та ж — неефективна політика центробанку.

«Позитивні гроші» врятують світ

Останнім часом все більш активну позицію займає течія Positive Money, яка прагне змінити монетарну політику в бік більш справедливих, демократичних процедур «зеленого розподілу» ресурсів (тут не тільки екологія, а й соціальна сфера) і ратує за реалізацію «народного кількісного помʼякшення». Для цього необхідно перейти до формату «суверенної грошової системи».

Для реалізації програми «вертолітні гроші для людей» пропонується позбавити приватні банки можливості кредитувати і створювати нові гроші. Монополія на даний процес переходить до центробанку, який безпосередньо фінансує дефіцит бюджету і розподіляє прибуток від грошового обігу, частково включаючи сеньйораж (дохід центробанку як різниця між собівартістю випуску грошей і їх номіналом), між громадянами країни у вигляді щорічних дивідендів. Дана модель ідеально пристосована для обігу цифрової нацвалюти, в нашому випадку — цифрової гривні.

Для прикладу: НБУ щорічно перераховує в бюджет близько 40 млрд грн свого прибутку (правда, за 2020 р. в бюджет пішло 60% прибутку, або 24,4 млрд грн ), при цьому облік сеньйоражу взагалі не проводиться (він опосередковано амортизується банками в процесі освоєння нової ліквідності). Але навіть розмір прибутку — це приблизно одна тисяча на кожного громадянина країни, або 3-4 тис. на середню сімʼю в рік. У реальності ці гроші розчиняються в бюджеті на «Велике будівництво».

Але якби НБУ отримав монополію на кредитування, розмір його прибутку виріс би в кілька разів, так само як і розмір дивідендів, що розподіляються на користь громадян країни. Потенційно мова йде про суму до 200 млрд грн на рік, тобто про 5 тис. грн дивідендів на кожного жителя країни, незалежно від віку.

Чиказький план

Сучасна банківська система — це вже не лихварська модель Середніх століть, боротися з якою в наших умовах було б не так вже складно. По суті перед нами система, що продукує «повітря», яке цілком можна назвати якщо не «фальшивими», то «облудними» грошима. Ця «обманка» призводить до того, що чим більше світові центробанки «друкують» грошей, тим сильніше відбувається перерозподіл багатства від праці до капіталу, і тим глибше розрив між бідними і багатими.

Спроби виправити ситуацію цілком можуть спиратися на реалізацію так званого чиказького плану, природно, адаптованого до нинішніх реалій. Тим більше що дану концепцію активно розробляв Ірвінг Фішер, автор двох знаменитих рівнянь. А початок їй було покладено Альбертом Хартом в статті «Чиказький план банківської реформи» і Джеймсом Енджелом в «Плані 100-відсоткового резерву». Час створення — Велика депресія в США часів 1930-х і викликаний нею «банкопад».

Суть плану — банки зобовʼязані здійснювати 100-відсоткове резервування залучених коштів на рахунок ФРС. Тобто банки перетворюються на розрахунково-касові вузли, здійснюючи операції з обслуговування, і втрачають можливість створювати нові гроші і паралельно з цим «створювати кризи» — гроші вкладників повністю зарезервовані, і клієнтам надається 100%-ва гарантія повернення коштів, причому всім — як фізичним, так і юридичним особам, і організаціям. «Банкопад» в такій системі повністю виключений. Кредитування здійснюється в рамках «справжніх грошей», тобто зарезервованих, і проводиться під контролем центробанку. У цій моделі банки перетворюються на свого роду склади, тільки замість товару накопичуються гроші. Модель 100%-го резервування підтримували як неокласики, так і монетаристи на чолі з Мілтоном Фрідманом, не кажучи вже про кейнсіанців. А своїм ідейним натхненником «чикагці» називали батька лібералізму Людвіга фон Мізеса. Але лобі фінансового капіталу не дало реалізуватися даній ідеї. Уже в наш час у Швейцарії пройшов референдум, присвячений 100% банківського резервування, і він також зазнав невдачі із зрозумілих причин. Але з кожною кризою світова економічна думка незмінно згадує «чиказький план».

Повне резервування в українських реаліях

На сьогодні ми маємо зліпок квазірадянської банківської системи. 53% її пасивів (зобовʼязань) зосереджені в держбанках, вони ж керують 59% коштів фізосіб і отримують 35% рефінансування НБУ.

Крім того, у них 52% чистих активів системи і 75% банківського портфеля ОВДП. У той же час, лише 37% кредитів юросіб.

Частка держбанків в банківській системі, %

Чистные активы 52%
Денежные средства  49%
Инструменты рефинансирования 91%
Кредиты юрлицам 37%
Кредиты физлицам 36%
ОВГЗ 75%
Пассивы 53%
Средства НБУ 35%
Средства юрлиц 46%
Средства физлиц 59%
Капитал 44%
Прибыль после налогобложения 29%

"Чиказький план" в Україні — це цифрова гривня і введення 100% резервування вкладів — як термінових, так і поточних. А також перетворення банків у агентів НБУ з надання кредитів реальному сектору економіки з відсотком не вище облікової ставки плюс 1% комісії.

У такій моделі банки заробляють лише на комісійних операціях, а за спрямування кредитних операцій і їх динаміку відповідає Нацбанк. Крім того, НБУ отримує можливість без посередників, безпосередньо, фінансувати дефіцит бюджету. З одного боку, це дозволить заощадити до 5%, які зараз йдуть банкам-посередникам; з іншого — прискорити сам процес фінансування дефіциту бюджету, повністю відмовитися від зовнішніх позик і надати уряду ефективний інструментарій для проведення промислової і соціальної політики. Процес адаптації банківської системи до "чиказького плану" пройде тим простіше, чим вище в ній питома вага держбанків, тобто Україна максимально адаптивна.

Замість цього глава НБУ Кирило Шевченко заявляє про найближчу приватизацію Ощадбанку та Приватбанку. Банківське лобі продовжує заробляти на посередництві, отримуючи рефінансування НБУ і купуючи ОВДП (5% в кишеню). Мінфін зациклений на залученні зовнішніх боргів у валюті, держбюджет хронічно не виконується за видатками, при цьому повністю відсутні ресурси для проведення ефективної соціальної та промислової політики, що призводить до деіндустріалізації економіки, низьких стандартів життя і масової трудової міграції з країни. А банки як не кредитували, так і не будуть кредитувати, навіть з нульовим резервуванням… Цю тенденцію міг би переломити «чиказький план» для України.

    Реклама на dsnews.ua