Тисяча дрібних кроків. Коли реальні доходи українців вийдуть на довоєнний рівень
Якщо стисло сформулювати висновки НБУ, виходить наступна пастораль: фінансовий стан домогосподарств в 2018-му істотно покращився; зростання доходів населення - один із драйверів зростання нашого ВВП - в основному через трансмісію роздрібної торгівлі, яка зростає на 6-7% щорічно. Каталізаторами рівня доходів українців виступають зростаючі зарплати, соціальні стандарти, трансферти трудових мігрантів. При цьому знижується боргове навантаження на домогосподарства - вони погасили значну частину старих боргів і вкрай неохоче беруть нові. А сплеск на ринку споживчого кредитування - насправді пояснюється низькою базою порівняння минулих років: в абсолютних цифрах або в розрахунку на одного українця рівень кредитного проникнення продовжує перебувати на досить низьких значеннях. Зараз даний індикатор, який розраховується як боргове навантаження в сегменті домогосподарств до загального значення ВВП, становить 6%, що на 0,2% менше, ніж було роком раніше.
За даними Нацбанку, темп росту споживчих кредитів становить 35%, а за підсумками першого півріччя обсяг знову виданих кредитів збільшився в півтора разу в порівнянні з аналогічним періодом 2017 р. В той же час сальдовий показник роздрібного кредитного портфеля банків (видані мінус погашені) сповільнювався два квартали поспіль і на 1 липня становив 1,3% від загального рівня споживчих витрат.
Наші громадяни стали більше зберігати грошей в комерційних банках. Зрозуміло, ті з них, у кого ці гроші є. Депозитна база банків зростає при цьому швидше, ніж кредитний портфель, тобто приплив ліквідності банки направляють у державні цінні папери, депозитні сертифікати НБУ. Кредитне плече не грало істотної ролі в стимулюванні витрат домогосподарств, так і не відіграє нині. І в цьому, мабуть, головна відмінність споживчого портфоліо західного домогосподарства від нашого. В ЄС, США та інших розвинених країнах, на першому місці в структурі ресурсів сімей очікувано фігурує заробітна плата. На другому - кредити в різних модифікаціях, від споживчих до іпотечних.
У структурі доходів українців заробітна плата становить лише 46%, прибуток і суміжні доходи - ще 19%. Зате 35% - це соціальні трансферти з боку держави у вигляді пільг та субсидій.
Звичайно, можна скільки завгодно довго говорити про неефективність даної системи, а лише її наявність свідчить про те, що українці дійсно бідні, адже майже на 35% залежать від бюджетної допомоги і якщо її прибрати, то в піраміді потреб Маслоу вони опустяться на мінімальний, базовий рівень.
Те ж саме можна сказати і щодо витрат. В країнах традиційно високий рівень заощаджень та інвестицій. А в структурі витрат українців накопичення в фінансові активи становлять лише 0,7% (цінні папери, депозити, купівля валюти), а в нефінансові і того менше - 0,3% (земля, нерухомість), що в десятки разів менше, ніж у розвинених країнах.
Тема бідності ще багато років буде активно обговорюватися в Україні, так як навіть у разі застосування ефективних інструментів, що стимулюють зростання доходів домогосподарств, вийти зі стану "найбіднішої країни Європи" у нас вийде в кращому разі через покоління. За різними соцопитуваннями, рівень бідності в Україні становить 12-20%. За даними постійного представника програми розвитку ООН в Україні Нілу Уокера, у нашій країні 60% живуть за межею бідності. Під оної за стандартами ООН передбачають приблизно $5 в день на людину (для країн Східної Європи). Якщо застосувати номінальний обмінний курс, виходить $150 в місяць або 3,9 тис грн. Якщо ми візьмемо сім'ю з трьох осіб (двоє дорослих і одна дитина) виходить, що межа бідності знаходиться на рівні 11,7 тис грн в місяць. Але справа в тому, що наші експерти при розрахунку цього рівня застосовують не номінальний курс, а його аlter ego у вигляді паритету купівельної спроможності (ПКС), який становить приблизно 8 грн за долар. Настільки разюча відмінність у розмірі номінального курсу та курсу за ПКС пояснюється тим, що внутрішні ціни не збільшилися пропорційно девальвації, і жити в Україні можна порівняно дешево. В такому випадку щомісячний подушний дохід повинен становити не менше 1,2 тис. грн. А таких у нас не більше 2%, і то лише по статистиці.
Але проблема полягає якраз у тому, що ППС - це пастка для бідних: комунальні послуги розраховуються через імпортний паритет ціни на газ, а електроенергія - через імпортний паритет ціни на вугілля. Крім того, більша частина споживчих товарів імпортного походження, тобто залежить саме від номінального обмінного курсу. Те ж саме можна сказати про ліки, якісне медичне обслуговування, відпочинок. Не кажучи вже про купівлю автомобіля, побутової техніки або житла.
Таким чином, рівень ППЗ дозволяє українцям порівняно дешево харчуватися і це стосується лише найпростіших продуктів, а на рибі, м'ясі, деяких видах фруктів і молочних продуктів доводиться економити.
Проблема бідності на даний момент долається тактикою "тисячі дрібних кроків" у вигляді поступального, але поки ще недостатньо швидкого зростання соціальних стандартів. Стратегія надійна в тому плані, що гарантовано призведе до кінцевого результату, коли навіть з урахуванням номінального обмінного курсу бідних в країні буде не більше 5%. З іншого боку, "швидкість" руху на противагу "вітрам" бідності, може викликати питання. Але це вже залежить від обраної моделі руху.
Нинішній формат - це поступове посилення фіскального навантаження на бізнес у міру виходу економіки з кризи, зокрема з допомогою "відбілювання" фонду заробітної плати.
Цьому сприяє зростання мінімальної зарплати. Завдяки збільшенню надходжень ЄСВ в пенсійний фонд, при незмінному бюджетний трансферт на покриття дефіциту ПФУ в розмірі 140 млрд грн, рівень середніх пенсій виріс до 2,4 тис грн.
За даними НБУ, в 2018-му реальний наявний доход населення збільшився на 9,8%. Зауважимо, мова йде саме про реальні, а не номінальні доходи, тобто про показнику, скоригований на рівень споживчої інфляції. Але навіть з урахуванням того, що реальні наявні доходи населення ростуть вже кілька років поспіль, даний показник складає 82% від рівня 2013-го.
За нашими оцінками, буде потрібно ще приблизно чотири-п'ять років для того, щоб вийти на зазначений вище поріг, взятий за 100%. Чому саме такий часовий інтервал? Справа в тому, що в наступному році даний показник ризикує істотно сповільнитися. По-перше, кожну третю гривню держбюджету доведеться віддавати на виплату зовнішніх і внутрішніх боргів. По-друге, в меморандумі з МВФ на 2019-й рік закладено цілий ряд обмежень: "заморожування" зарплат чиновників, зростання зарплат бюджетників не більше ніж на 9% і пенсіонерів - не більше ніж на 8,4%. З урахуванням інфляції реальні доходи домогосподарств у кращому випадку зростуть на 5%.
Як це не парадоксально звучить, 2018-й українці будуть згадувати майже також, як 2013-й згадували в 2015-м. І для цього є свої причини: помірна інфляція до 10%, стабільний курс гривні, практично пільговий режим з виплати зовнішніх боргів, внаслідок чого значна частина бюджету була спрямована на виплату субсидій і всіляких "соціальних стандартів". У наступному році нас чекає в кращому випадку помірна інфляція, і то не факт. Україна входить у другий період межчасовий моделі погашення зовнішнього боргу, який по-простому можна назвати "затягуванням поясів". Крім того, у найближчий рік-два відбудеться охолодження трудового ринку тієї ж Польщі, що позначиться і на показниках трудових трансфертів.
На даний момент обсяг заробітної плати, яку українці отримали за кордоном за підсумками 2018 р. збільшився на 43%. Що стосується трудових доходів, отриманих в Україні, то їх реальний показник за дев'ять місяців 2018-го зріс на 13%.
На жаль, зростання доходів поки що працює лише на насичення поточних потреб домогосподарств, накопичувати особливо нічого. Всього 4% респондентів, опитаних компанією GFK Україна, мають в банках депозити і 14% - не обмежують свій поточний рівень споживання. І ці показники навіть менше тих, що були зафіксовані в 2017 р. Дані соцопитування підтверджуються і зміною структури депозитів: у порівнянні з 2017-го, питома вага строкових депозитів скоротився до 63% (зниження на 10%); і на даний момент 37% складають кошти до запитання, тобто звичайні залишки населення на платіжних картах, в першу чергу зарплатних.
В цілому "дно бідності" зафіксовано в 2015 р., коли бідними себе вважали 54% населення. У 2014-му таких було набагато менше - 38%. До кінця 2017-го ситуація почала поступово покращуватися, і станом на 2018 р. самоопределяемый домогосподарствами рівень бідності скоротився до 39%, практично повернувшись до показників п'ятирічної давнини.
Ці показники приблизно збігаються і з статистичними даними. Як показують дослідження Держстату, з 14,6 млн. домогосподарств 4,35 млн, або 29%, не могли повною мірою отримати медичні послуги і купити ліки. У 97% випадків причиною була нестача коштів. Отже, третина населення України по піраміді Маслоу не може задовольнити свої базові запити, пов'язані з елементарними фізіологічними потребами.
Трудова міграція з країни призвела до того, що залишилися працівникам стали платити більше, а рівень безробіття, за даними МОП, скоротився до 8,4%, що приблизно відповідає аналогічним показниками докризового періоду.
Таким чином, ключова проблема для України - це не так створення нових робочих місць, подолання трудової бідності, адже у нас порушений базовий принцип ринкової економіки: бідний той, хто не працює. У нас поки що виходить навпаки: бідні як раз ті, хто працюють і платять податки.
І ключова проблема для України, яка стає вже "вихідним кодом" нашої неконкурентоспроможності - це дисбаланс між темпами економічного зростання (тобто, зокрема, підвищенням продуктивності праці), і зростанням реальних доходів населення. Починаючи з нульових темп приросту зарплати завжди перевищував динаміку ВВП, і лише в 2015-му сталося протилежне, коли валовий продукт скоротився менше, ніж трудові доходи.
Ситуацію рятує лише те, що в порівнянні з іншими країнами ми поки що перебуваємо на "європейському дні" і можемо за рахунок низьких абсолютних показників зарплати забезпечувати мінімально необхідну для подолання бідності динаміку росту, яка була б немислима для розвинених країн, враховуючи, що у них темп збільшення зарплат приблизно відповідає динаміці зростання ВВП.
Простими словами, зростання реальної зарплати в Україні на 10% і вище в умовах підйому валового продукту на 3% можливе лише на невеликих рівнях наших трудових доходів. Період такої позитивної динаміки обмежений, і надалі без якісної зміни української економіки зростання доходів, що вимірюється двозначними числами, неминуче уповільниться.
Наші зарплати малі лише в порівнянні з сусідами, але не в порівнянні з загальною ефективністю національної економічної системи. Це, так би мовити, польська модель подолання бідності. Є і китайська, яка передбачає максимальне розкріпачення мікробізнесу домогосподарств, зняття з них всіх фіскальних пресів і регулятивних обмежень. Але це вже зовсім інші історії.
