• USD 41.4
  • EUR 45.3
  • GBP 53.8
Спецпроєкти

Кінець махновщини. Як більшовики доконали повстанський рух

28 серпня 1921 загін Нестора Махна, перепливши на рибальських човнах Дністер, залишив Україну. Хоча боротьба невеликих повстанських загонів певний час тривала і після цього, але фактично саме цим переходом завершилася історія Махновського руху в Україні

Нестор Махно
Нестор Махно
Реклама на dsnews.ua

У серпні 1921 перехід кордону ще не вбачався як завершення боротьби. Адже після розриву другого військово-політичного союзу між радянською владою і Революційною Повстанською Армією України (РПАУ), після прориву з оточень в Гуляй-поле і Криму, після розгрому червоних в Бердянську і перемоги під Андріївкою, — після всіх цих подій кінця 1920 року махновці відчували себе впевнено в збройному протистоянні з більшовиками.

На початку 1921 року РПАУ і повʼязані з нею повстанські загони діяли на величезній території від Чернігова на півночі до Маріуполя на півдні, від Київщини на заході до Луганська на сході. Махновці залишалися страшною загрозою для місцевої влади і нерідко демонстрували свою силу, з боєм захоплюючи повітові центри в УСРР і в прилеглих губерніях РСФРР, як це було в Бердянську і Корочі, Старобільську і Костянтинограді взимку і на початку весни 1921-го.

На сторону повстанства, як і рік-два назад, переходили цілі підрозділи Червоної армії. Найвідомішим таким епізодом стало анархо-махновське повстання в частинах 1-ї Кінної армії в лютому 1921-го на чолі з членом РКП (б), кавалером двох орденів Червоного прапору, комбригом Григорієм Маслаком.

Тверезо оцінюючи ситуацію, Раднарком УСРР 29 січня 1921 року оголосив "боротьбу з бандитизмом" "фронтом державного значення", а в далекій Москві Ленін слав гнівні записки Реввійськраді Республіки: "Наше военное командование позорно провалилось, выпустив Махно (несмотря на гигантский перевес сил и строгие приказы поймать), и теперь еще более позорно проваливается, не умея раздавить горстки бандитов".

Перелом в боротьбі з "бандитами" намітився навесні 1921-го. І повʼязаний він був не з військовими перемогами червоних, а, перш за все, зі зміною внутрішньої політики радянської влади.

21 березня в РСФРР, а 29 березня — в УСРР було оголошено про скасування продрозкладки і переході до продподатку. Головним було навіть не скорочення того, що підлягало вилученню на користь держави, а кінець епохи постійних надзвичайних заходів і реквізицій та перехід від колективної відповідальності до індивідуальної при хлібозаготівлях та інших зборах і повинностях селян. Так починалася більшовицька "нова економічна політика" (НЕП), декларація про перехід до якої, по суті, стала реальною пропозицією припинити війну між владою і народом. Мир був запропонований на умовах правлячої партії: вона визнавала певну самостійність населення в господарському житті, але зберігала монополію на управління країною. Від своїх стратегічних планів більшовики не відмовлялися, але дії з їх втілення переносили на майбутнє. То ж у 1921-му втомлений від семи років безперервних воєн, насильства і руйнувань народ загалом погодився на пропоновані умови і склав зброю. Повстанці, в тому числі махновці, незабаром втратили колишню масову підтримку.

Радянський плакат часів непу
Радянський плакат часів непу
Реклама на dsnews.ua

Мирні пропозиції влади не обмежувалися переходом до непу. Ще раніше, 15 березня 1921 року, Всеукраїнський ЦВК оголосив амністію "учасникам банд". Термін її дії був встановлений в один місяць, але потім кілька разів був продовжений. Спочатку амністія не викликала великої довіри: на 20 квітня склали зброю тільки 408 рядових повстанців і 17 "отаманів". Але дуже скоро число тих, хто скористалися амністією стало рости. За травень 1921 року лише в Катеринославській губернії здалися 353 повстанця, а всього по Україні на 1 червня значилося 1110 рядових повстанців і 48 "отаманів", що зʼявилися на амністію. У червні їх кількість збільшилася ще на 2634 осіб і це було більше числа загиблих в боях за той же період: за офіційними даними, в червні 1921-го червоні знищили близько 1500 "бандитів".

Радянський плакат проти «бандитизму»
Радянський плакат проти "бандитизму"

Здавалися не тільки рядові і "отамани" місцевих загонів. Майже відразу на амністію почали зʼявлятися представники вищого керівництва махновського руху. Уже в кінці березня 1921-го здалися колишній начальник артилерії РПАУ Василь Шарівський, член штабу армії Семен Звєрєв і начальник звʼязку Семен Поліно. 13 квітня здався колишній помічник начальника розвідки РПАУ Микола Воробйов, потім колишній адʼютант Махна Олексій Чубенко, в наступному місяці — начальник махновської розвідки Феодосій Винник.

Олексій Чубенко
Олексій Чубенко

Більшовики охоче використовували цих та інших видних повстанців в своїх інтересах, за їхніми підписами виходили звернення із закликом припинити боротьбу проти радянської влади. А були й такі, хто в спробах заслужити прихильність правлячого режиму йшли ще далі. Винник, наприклад, на першому ж допиті запропонував свої послуги в організації вбивства Махна. Але це йому не допомогло. У наступні місяці Винника три рази звільняли, три рази заарештовували і, нарешті, розстріляли в лютому 1922-го. Владі він не знадобився.

Від слів переходили до справи. У травні 1921-го в околицях Гуляйполя були виявлені трупи Філіпа Крата та Тихенко, які колись очолювали господарський відділ штабу РПАУ. Їх за власною ініціативою вистежила і вбила група амністованих, імовірно, на чолі з Чубенко.

Подружжя Філіп і Степанида Крати
Подружжя Філіп і Степанида Крати

Пощада тим, хто здався, доповнювалася терором проти тих, хто продовжував боротьбу. У березні 1921-го в полон було взято командира махновського загону Якова Іщенка. На допиті він відмовився від співпраці з червоними і був відразу розстріляний. 17-18 квітня на хуторах біля Новоспасівки, центру махновського руху в Бердянському повіті, чекісти виявили командира Азовської групи РПАУ Трохима Вдовиченко та його помічника Антона Матросенко, які лікувалися після поранення. У перестрілці Матросенко загинув, а важко поранений Вдовиченко був схоплений. У вʼязниці Запорізької губЧК він утримувався близько місяця, відчув на собі тортури і врешті-решт пропав безвісти, — швидше за все, помер від ран.

Трохим Вдовиченко
Трохим Вдовиченко

Як і раніше, терору піддавалися і цілі села, які відзначилися в підтримці повстанства. Як це відбувалося, можна побачити на прикладі виписки з протоколу засідання Постійної наради по боротьбі з бандитизмом при РНК УСРР від 17 червня 1921 року: "Слушали: О Махно. Постановили: Объявить село Пархомовку контрреволюционным гнездом, бандитским очагом. Принять меры против местного кулацкого и бандитского элемента. Виновных в непосредственной связи с Махно и в оказании ему содействия подвергнуть высшей мере наказания. Подозреваемых в связи с Махно выселить из Пархомовки за пределы Украины, их имущество конфисковать и передать бедноте. Предложить военкомандованию собрать сведения о деревнях, которые оказывали активную помощь или укрывательство Махно и по отношению ко всем этим селам применить ту же самую меру".

Пархомівка, Краснокутський район Харківської області, сучасний вигляд
Пархомівка, Краснокутський район Харківської області, сучасний вигляд

Втома селянства від війни, розчарування в перспективах збройної боротьби з більшовизмом та ще й посуха літа 1921 року, яка викликала масовий голод, — все це означало неминучість поразки махновщини, так само як і українського ("петлюрівського") повстанства. Але ця неминучість, звичайно, виявилася не відразу. Так, в травні та на початку червня 1921-го сил махновців ще вистачало для захоплення повітових міст, — Токмака в Запорізькій губернії і Зінькова на Полтавщині. Сил вистачало і для перемог у відкритому бою. Про одну таку битву, яка відбулася 18 травня в околицях Орєхова, згадував сам Махно:

"Наша сводная группа под руководством Петренко-Платонова, при которой находился я и главный штаб, стояла в 20-15 вер­стах от маршрута, по которому двигалась армия Буденного. Это соблазнило Буденного, ибо он хорошо знал, что я нахожусь всегда при сводной группе. Как раз в то время, когда Буденный подходил к нашему расположению, мы бросились ему навстречу. В одно мгновение гордо несшийся впереди Буденный бросил своих соратников и, гнусный трус, обратился в бегство. Бой был, какие редко до того и после бывали. Он завершился полным поражением Буденного, что послужило разложением в армии и бегством из нее красноармейцев". Махновці наголову розбили 19-ю кавалерійську дивізію, полонили піхотний полк червоних, захопили і спалили три броньовика.

Командарм Кінної армії Семен Будьонний
Командарм Кінної армії Семен Будьонний

Подібні перемоги махновців траплялися і пізніше, але переламати хід війни вже не могли. Ще в травні повстанській армії довелося покинути рідні для більшості її бійців місця — Катеринославську і Запорізьку губернії. Тут, на історичній території махновщини, були розміщені численні сили червоних, що зайняли всі більш-менш великі населені пункти. Причому, як зазначав Махно, "красные части, пришедшие на нас, состояли из бывших войск внутренней охраны, с нами на крымском фронте [против Врангеля – А.Д.] не были, нас не знали и, следовательно, были обмануты, что они идут против "бандитов", что воодушевляло их гордость – от бандитов не отступать". Бойовий шлях РПАУ тепер, як правило, проходив далеко від дому, — в Полтавській, Чернігівській, Київській губерніях, на Дону і навіть в Поволжі.

У боротьбі з Махном червоні використовували не лише військову силу, пропаганду або зміни внутрішньої політики, — вони брали до уваги і природні явища. 28 червня 1921 року засідання політбюро ЦК КП(б)У ухвалило: "Обратить внимание т. Фрунзе на необходимость срочно выгнать Махно из Полтавщины в одну из голодных губерний, если нельзя его быстро ликвидировать". Фрунзе із завданням не впорався: влітку 1921 рейди під керівництвом Махна та інших командирів найчастіше проходили саме по повітах Полтавської (і Харківської) губерній.

29 травня в селі Багачка Миргородського повіту збори командного складу махновців обрали останній склад керівництва РПАУ. Командувачем армії залишився Махно, його заступниками стали Василь Куриленко, Петро Петренко-Платонов і Феодосій Щусь, начальником штабу армії — Олександр Тарановський. Через кілька днів нарада комскладу і "відповідальних повстанців, колишніх командирів, нині рядових бійців" в черговий раз сформулювала мету боротьби махновців: РПАУ була оголошена "армией разрушения насильственного большевистского государства, взамен которого предлагает трудящимся организацию вольных советов, органов самоуправления у себя на местах, в своей среде".

Заступник Махна Петро Петренко-Платонов
Заступник Махна Петро Петренко-Платонов

Військова розвідка червоних оцінювала в цей час чисельність РПАУ в 1-2 тисячі шабель, 300-500 піхотинців на тачанках, 30 кулеметів. Під командуванням Махно бували і менші сили, але раніше його армія збільшувалася в ході рейдів за рахунок добровольців і перебіжчиків. Тепер же армія не поповнювалася, а лише несла втрати. В кінці червня на Харківщині загинув Щусь. 8 липня в районі Лозової був убитий Куриленко, який прикривав відступ основних сил повстанців. В той же день в Сальських степах на Дону загинув командувач Кавказької повстанської армії (махновців) Григорій Маслак.

Заступник командувача РПАУ Василь Куриленко (ліворуч) і колишній начальник штабу РПАУ Віктор Білаш (праворуч)
Заступник командувача РПАУ Василь Куриленко (ліворуч) і колишній начальник штабу РПАУ Віктор Білаш (праворуч)

Сили махновців танули. До початку серпня в основному ядрі РПАУ залишалося лише близько 400 бійців. 4 серпня сталося небувале раніше. Махно намагався вчинити наліт на село Камʼянка Старобільського повіту, зробив кілька атак, але так і не зломив опір противника, — яким виявилася не регулярна частина Червоної армії, а лише загін самоохорони "незаможників".

19 серпня в бою біля села Покровське Єлисаветградського повіту загинула чи не половина повстанців. Безумовну перемогу червоних забезпечив загін броньовиків, протиставити якому махновцям було просто нічого. Незважаючи на це, залишки загону Махно продовжували наносити удари по противнику. Ось як про це писали самі червоні:

"После переправы Махно, начдиву-25 было приказано срочно формировать вооруженный пулеметами грузоотряд с десантом с задачей отбросить банду на находящиеся в Елисаветградском уезде части 3-го конного корпуса, чтобы ее окончательно захватить и уничтожить. Гонимая автогрузоотрядами банда Махно, в числе около 50 чел. при одном ручном пулемете, утром 20 августа 1921 г. наскакивает на первую бригаду 7-й кавдивизии (около 600 сабель), беспечно располагавшуюся без всякого охранения в хуторах Приют Надежда – Горделевка. Воспользовавшись поднявшейся паникой, Махно захватывает 25 тачанок с пулеметами и уходит в направлении на Новый Буг".

Махно очима червоної пропаганди
Махно очима червоної пропаганди

Ті ж події описані Махном в листі Петру Аршинову: "19-го августа, в 12-ти верстах от Бобринца мы наткнулись на расположенную на реке Ингулец 7-ую красноармейскую кавалерийскую дивизию. Поворот назад грозил нам гибелью, т.к. один кавалерийский полк заметил нас справа и устремился отрезать нам путь назад. Вследствие чего я попросил Зиньковского посадить меня на лошадь [примітка Аршинова: В это время т. Махно имел раздробленную ногу: пуля попала в щиколотку ноги и вынесла почти все кости. Поэтому верхом на лошадь он садился в исключительных случаях]. В мгновение ока, обнажив шашки и с криком – ypa! – бросились мы в деревню и вскочили в расположение пулеметной команды упомянутой кавдивизии. Захватив 13 пулеметов "Максима" и три "Люйса", мы двинулись дальше. В то время, что мы брали пулеметы, вся кавалерийская дивизия выскочила из села Николаевки и ближайших хуторов в поле и, опомнившись, перешла в контратаку. Мы, таким образом, оказались в мешке. Однако, не потеряли духа. Сбив с нашего пути 38-ой полк 7-ой кавдивизии, мы затем шли на протяжении 110 верст, отбиваясь от беспрерывных атак этой дивизии и в конце концов ушли от нее, правда, потеряв 17 человек лучших наших товарищей".

У боях 19-20 серпня загинули багато найвідоміших махновців. Серед них — заступник командарма Петро Петренко-Платонов, останній начальник штабу РПАУ Олександр Тарановський і його помічник Дерменжі, адʼютант Махна Олександр Клейн …

Олександр Тарановський
Олександр Тарановський

Вважається, що в ті ж дні загинула махновська отаманша, відома як "Маруся Чорна". Про її долю є і альтернативна версія, досі практично невідома. В кінці 1970-х молодий житель Дніпропетровська Влад Стрілківський, який вважав себе анархістом, побував у відрядженні в одному з сіл Кіровоградської області і записав розповідь місцевих старожилів. За їх словами, Маруся не загинула в бою, а потрапила в полон, піддалася тортурам і насильству, але вижила — покалічена і божевільна. Після відходу червоних її знайшли селяни. Восени Маруся трохи поправилася фізично. "Ходила вона замотана в чорне, розпатлана, з палицею, страшна, кульгава… Побачить кого-небудь на вулиці, наставить палицю і кричить: Пу! Пу! Стріляє … Крім "Пу!" нічого від неї і не чули". Взимку Маруся пропала. А коли зійшов сніг, в лісі знайшли труп. Хто її вбив і за що — зʼясовувати було нікому.

24 серпня загін Махна ухвалив рішення про відхід з України. До кордону вийшли всього за три дні, не роблячи зупинок і не приймаючи боїв. 27 серпня харківська газета "Комуніст" в черговий раз повідомила про загибель "бандита Махна". Поранений, але живий Махно як раз в цей день доручив організувати перехід радянсько-румунського кордону начальнику розвідки Льву Зіньківському (Задову).

Лев Зіньковський (Задов)
Лев Зіньковський (Задов)

28 серпня 1921 року рибальські човни перевезли махновський загін через Дністер в районі між селами Камʼянка та Подойміца Ольгопольского повіту Подільської губернії. За кордон пішли 124 повстанця на чолі з Нестором Махном. Почалися роки їх поневірянь на чужині.

Махно (сидить другий справа) і махновці за кордоном
Махно (сидить другий справа) і махновці за кордоном
    Реклама на dsnews.ua