Музиканти з "Титаніка". Навіщо Нацбанк вирішив зробити гроші дуже дорогими
Підвищення відбудеться 26 січня 2018 р. Це вже третє підвищення базової ставки: в жовтні минулого року НБУ після довгої паузи нарешті протер свій далекомір і побачив те, що вже розгледіли навіть бабусі на ринках, а саме — інфляцію, яка майже в два рази перевищувала базовий таргет (мета) на 2017 р. При інфляційної мети в 8% (+-2%) споживча інфляція за підсумками минулого року склала 13,7%, що навіть перевищило показник 2016 р. (більше 12%).
З великим запізненням НБУ 27 жовтня 2017 р. прийняв рішення про підвищення облікової ставки з 12,5 до 13,5%, а потім знову збільшив цей показник на 1%: 15 грудня минулого року ставка була підвищена на 14,5%. Варто відзначити, що найбільш сприятливий період для застосування превентивних антиінфляційних заходів був упущений — підвищувати ставку потрібно було в квітні–травні 2017 р.
Те, що на цей раз облікову ставку підняли відразу на 1,5%, може свідчити про те, що або в НБУ навчилися реагувати на перші ознаки кризи (дуже сумнівно), або ситуація значно гірше, ніж це здається більшості населення. Хоча багато хто напевно здогадуються про це, заглядаючи в магазини і обмінні пункти.
Читайте також: НОВА МІТЛА? ЧИМ ДОВЕДЕТЬСЯ ЗАЙНЯТИСЯ СМОЛІЯ НА ЧОЛІ НАЦБАНКУ
На користь останнього варіанту говорять і непрямі ознаки: будь це превентивний удар, могли б підвищувати по чайній ложці — 0,5–1%. І напевно почекали б до моменту затвердження Якова Смолія на посаді глави НБУ. Все-таки краще йти на уклін до депутатів, маючи хоч якийсь позитивний бекграунд, а тут і девальвація, і підняття облікової ставки. Хоча знаючі люди розуміють, що і девальвація, і збільшення базових ставок — близнюки-брати (або сестри — їх там не розбереш...). Але, мабуть, сигнали настільки серйозні, що далі зволікати з підвищенням просто не можна.
Те, що у Нацбанку вирішили перейти до агресивного монетарного впливу на інфляцію, говорить про те, що мінімальне бажання щось робити в цьому відомстві присутній. Ось тільки регулятор наполегливо продовжує грати роль однорукого боксера, не розуміючи очевидного: в умовах зростання цін на паливо і необроблені продукти сільського господарства контролювати інфляцію виключно монетарними інструментами неможливо. Необхідно підключати нову курсову політику, і мова не йде про примітивної моделі фіксованого курсу. Потрібні валютний коридор за методом "курсової змії" (Snake in the Tunnel) і максимальне використання будь-яких сприяючих чинників для зміцнення гривні. Без ревальвації національної валюти зупинити ціновий цунамі буде неможливо.
Для ефективної боротьби з інфляцією НБУ потрібні обидві руки: монетарна та курсова політика, а інакше він буде постійно пропускати удари, плисти і періодично сідати на п'яту точку. А рефері в особі МВФ — відкривати рахунок.
Один з чиновників НБУ якось порівняв політику регулятора з управлінням марсоходом. Мовляв, відповідь економіки на дії Нацбанку приходить з певним тимчасовим лагом. Наскільки виправдана ця "марсіанська" політика, сказати важко. У Києві вже був мер-"марсіанин". Так і в нашому випадку, ситуація досить парадоксальна. З одного боку, в НБУ заявляють, що їх інструментарій обмежений, і називають цілий ряд тих шоків, на які у нього немає адекватної відповіді: зростання світових цін на паливо і необроблені продукти, конвергенція (злиття) внутрішніх цін на продукти харчування в Україні та розвинених країнах (у першу чергу на молоко і м'ясо), збільшення соціальних виплат (пенсійна система). А з іншого — на Інститутській чомусь свято вірять, що їхні сьогоднішні дії призведуть до виходу в середині 2019 р. на базовий ціновий орієнтир, тобто 5-7% інфляції (5,8% на кінець наступного року). Так, саме в середині наступного року, а не на початку і не в кінці. Що цілком логічно, враховуючи, що середина 2019 р. — це своєрідна точка політичної біфуркації, після проходження якої нинішнім керівникам НБУ або пробачать всі, навіть уваги зімбабвійської інфляцію, або їм вже буде абсолютно індиферентно, який в країні рівень цін, — розгрібати авгієві стайні реформ фінансового ринку буде вже інша команда.
Визнаючи коливання валютного курсу як одного з чинників інфляції, Нацбанк вперто продовжує політику нарощування валютних резервів будь-якою ціною, вкладаючи мільярди доларів в облігації розвинених країн, які цілком могли б обійтися і без нашої допомоги. В той же час весь цей ресурс не має навіть найменшого стимулюючого впливу на національну економіку. Що ж, зовнішні кредитори можуть бути задоволені — в 2018 р. їх рахунки будуть сплачені вчасно. Чого не скажеш про рахунках населення і бізнесу.
Серед неприємних дзвінків можна відзначити і зростання базової інфляції до 9,5%. Як відомо, показник широкої базової інфляції включають ціни на продовольчі товари з високим рівнем обробки, на непродовольчі товари, за винятком палива, а також вартість послуг, крім адміністративно регульованих. А це вже той фундаментальний ціновий шок, який цілком і повністю лежить на совісті регулятора: якщо в 2017 р. в основному зростала небазовая інфляція, тобто паливо, адміністративно регульовані послуги та тарифи і ціни на необроблені сільськогосподарські товари, то на початку нинішнього року ця цінова динаміка, як небезпечний вірус, перейшла на поверх вище — в структуру базової інфляції. Тобто збільшені в минулому році ціни на необроблені товари були включені вже в цьому році в структуру собівартості товарів з високою доданою вартістю.
Як ми вже відзначали, уникнути цього можна було лише з допомогою більш сміливою ревальвації курсу гривні влітку минулого року.
У 2018 р. НБУ все ще очікує макроекономічний відповідь на комплекс вжитих ним заходів впливу. Наприклад, рівень інфляції у розмірі 8,9% (хоча в кінці минулого року прогноз цінової динаміки був значно менше — 7,3%), при цьому базова інфляція повинна скласти 8,2%. Що стосується останнього показника, то з ним ще можна погодитися, але от як пояснити настільки мізерний розрив між загальною інфляцією і базової в поточному році? Всього 0,7%! Хоча, як показують дані минулого року, загальна інфляція перевищила базову майже в два рази. При цьому динаміка цін на паливо, а також волатильність курсу гривні в 2017 р. були більш сприятливими, ніж нині. Тут може бути лише два пояснення: або у НБУ просто не хочуть говорити правду про рівень загальної інфляції і лише привідкривають завісу, показуючи прогноз базової інфляції, або у стані регулятора розучилися читати макроекономічні дані, у що віриться насилу, враховуючи традиції аналітичної школи, закладеної колишнім директором економічного департаменту нбу Ігор Шумило.
Нинішнє зростання облікової ставки побічно підтверджують і негативні сигнали, які надходять від реальної економіки. На початку року, різко впали показники експорту та надходження валютної виручки на внутрішній ринок. Вже зараз аналітики з тривогою очікують перші статистичні дані за січень, особливо в частині зростання ВВП і промислового виробництва. Цілком імовірно, що це будуть показники падіння. Ще більші побоювання викликає динаміка бюджетних надходжень, враховуючи, що зростання дохідної частини бюджету на 2018 зверстаний для економіки, яка зростає на 5-7%, а не на мізерних 2%.
І В цьому може критися розгадка нинішнього підвищення облікової ставки: як мінімум весь перший квартал поточного року бюджет буде потребувати монетарної підтримки НБУ, поки економіка не запрацює на повну потужність. Але ось запрацює? Вже зараз у Нацбанку зробили прогноз про фактичне заморожування кредитної активності банків і їх клієнтів. А інакше і бути не може: в умовах девальваційний-інфляційних очікувань населення та бізнесу на тлі базової ставки в 16% кредитні ставки повинні зрости до 25% і вище, що вже продемонстрував зростання короткострокових ставок за кредитами, які перевищили довгострокові. А такий "феномен" спостерігається лише при глобальному розвороті цінового і курсового тренду.
Бажаючих кредитуватися під 25-30 % знайти буде важко, якщо не вважати позичальників — фізичних осіб, що купують імпортні фени і телефони.
Натомість справжнє свято розпочнеться у країні банків з іноземним капіталом: вони отримають можливість розміщувати вільну ліквідність, купуючи депозитні сертифікати НБУ, заробляючи 16% річних і вище. З такими ставками і кредитувати нікого не треба. На цьому тлі неминуче збільшиться і ціна запозичень держави на внутрішньому ринку: ставки при первинному розміщенні ОВДП підуть далеко за 16%. І знову свято, на цей раз для державних банків — є джерело стабільного заробітку. І знову нікого не потрібно кредитувати.
По ідеї, вся ця цінова свистопляска повинна докорінно знищити запланований економічне зростання. Але НБУ прогнозує збільшення ВВП на рівні 3,4%, очікуючи, що подібний розгін може бути досягнуто за рахунок зростання цін на сировинні товари. Це цілком можливо, якщо плани не втрутиться такий фактор, як передвиборча втеча еліт. Судячи по динаміці відтоку капіталу, цей процес, як сказав би Михайло Сергійович Горбачов, вже "пішов". При цьому рівень прямих іноземних інвестицій опустився до критичної точки замерзання.
Ситуація з платіжним балансом настільки неоднозначна, що навіть найзапекліші противники МВФ змушені погодитися: в 2018 р. без його траншей ситуація може вийти з-під контролю. У такому разі до найважчого періоду (2019-2020 рр.) ще потрібно дожити: а всього у 2018-2020 роках державі доведеться віддати зовнішнім кредиторам $16 млрд, що трохи поступається нинішнім валютним резервам НБУ — $18,8 млрд, ось тільки суттєва їх частина складається з загадкової субстанції, а не з валюти.
До речі, в 2019-2020 р. НБУ очікує уповільнення економічного зростання до 2,9% ВВП, що, пам'ятаючи оптимістичність регулятора, означає: зростання не буде. Всі ці роки нашу країну буде рятувати накопичений запас міцності і резистентність населення до кризових явищ.
Завдяки цьому функціонери НБУ зможуть і далі продовжувати свої досліди на мишах", відчуваючи себе завдяки сформованої в стінах регулятора "зоні комфорту", не в Києві, а де-небудь у Вашингтоні або Франкфурті-на-Майні.
Єдине, що заспокоює, — це в дійсності обмеженість впливу НБУ на загальну ситуацію в економіці. Населення і бізнес за останні роки вже навчилися виживати, не звертаючи увагу на "боротьбу інститутських хлопчиків і дівчаток". Засідання правління Нацбанку з питань монетарної політики нагадують гру музикантів на борту "Титаніка" — поціновувачам з МВФ дуже подобається, але більшість пасажирів не звертають на музикування ніякої уваги. І в цьому запорука виживання української економіки: західний бізнес від відчаю вже давно стрибнув би в крижану воду Атлантики.
