Податкові неандертальці. Чому відміна податку на депозити не допоможе українцям
Серед аргументів: ставки за депозитами знижуються протягом тривалого часу і для підвищення привабливості банківських інструментів у населення необхідно скасувати оподаткування, яке, з огляду на відсотковий дохід і рівень інфляції, робить операції з депозитами фактично "нульовими" по прибутковості, адже середній відсоток за депозитами фізичних осіб, зараз становить близько 14-15%, тобто на рівень інфляції минулого року.
Оподаткування депозитів має свою довгу історію. Починаючи з 2004 р., коли сума вкладів населення істотно зросла і вже було що "оподатковувати", робилися спроби ввести даний податок. У часи "злочинної влади" подібні плани наштовхнулися на жорсткий опір опозиції. Хоча саме в період стабільності на фінансовому ринку і відносно високих процентних ставок такі податки і варто було б вводити. З одного боку, зростання доходів вкладників нівелював би їх податкові втрати, а з іншого - значний розмір депозитної бази гарантував би для держави істотні податкові надходження.
Але, як відомо, єдиний драйвер реформ у нас - криза (щоб не сказати - катастрофа).
Саме тому депозити опинилися у фіскальних обіймах у другій половині 2014 р., коли в березні був прийнятий Закон "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні". Складно сказати, наскільки зараз дозріли передумови для стійкого і, головне, динамічного економічного зростання, але фінансова катастрофа була відвернена. Країна зміцніла настільки, що, на думку Ради НБУ, пора знижувати кількість діючих податків. Зауважимо, не ставки податків, а саме їх перелік.
У 2014 р. ставка за депозитами була введена на рівні 15%, хоча спочатку планувалося зробити якусь сітку в залежності від розміру вкладу. Побоювання щодо розкриття банківської таємниці були нівельовані порядком адміністрування податку: на даний момент вкладник ні за що не відповідає - податок утримує сам банк з валових залишків за депозитними рахунками за єдиною ставкою і сам же перераховує податки до бюджету на казначейський рахунок без зазначення особистих даних платників податків. По суті, ми маємо справу з анонімним оподаткуванням доходів за депозитами, сам платник податків не відповідає за порядок утримання податку, ні за його декларування (податок за депозитами не відображається у річній податковій декларації фізичних осіб).
У 2015 р. ставка за депозитом була збільшена до 20%, в 2016 - зменшена до 18%. До речі, до ставки податку на доходи додався ще й військовий збір в розмірі 1,5%, тобто на даний момент загальна фіскальне навантаження на доходи по депозитах становить близько 19,5%.
Введення такого додаткового оподаткування дозволило залучити до державного бюджету понад 2 млрд грн в 2014-му і близько 8 млрд грн в 2015 рр., хоча початкові розрахунки показували, що завдяки податку банки зможуть перераховувати в бюджет приблизно 0,5 млрд грн у місяць.
Загальний економічний фон для введення податку на депозити був вкрай несприятливим. Банкрутство десятків банків, втрата в них депозитів населення на десятки мільярдів гривень, виплати вкладникам через систему Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму понад 70 млрд грн в межах гарантованої державою суми в 200 тис. Крім того, триразове знецінення національної валюти - гривні і галопуюча інфляція - все це призвело до масового відтоку вкладів населення з банківської системи, який стримувався лише адміністративними обмеженнями щодо суми повернення коштів. В цих умовах введення оподаткування депозитів сприймалася вже не як останній цвях в кришку труни банківської системи, а як жест відчаю - спроба урвати хоч жмут вовни з біжучих вкладників, яких було вже не зупинити, навіть якщо б податкова приплачувала їм за вірність банкам. Поведінкові моделі вкладників в той період визначали показники девальвації гривні та інфляційні очікування, які зашкалювали, а також рівень політичних ризиків.
Політику держави в той період по відношенню до банківської системи можна було охарактеризувати простою народною приказкою: "Згорів сарай, гори і хата"...
На графіку ми бачимо динаміку залишків за гривневими депозитами за останні чотири роки. Найбільше падіння вкладів населення у національній валюті довелося на період запровадження оподаткування: розмір депозитів скоротився з 253 млрд грн до 163 млрд грн, або на 90 млрд (36%). Починаючи з 2016 р. спостерігається поступове відновлення депозитного портфеля: за станом на перший квартал поточного року її розмір збільшився до 202 млрд грн, з яких 73 млрд припадає на Приватбанк (а на всі державні банки - понад 128 млрд грн). Хоча до рівня 2013 р. ще далеко.
Динаміка залучення депозитів останнім часом має тенденцію до уповільнення, хоча рівень фондування банків за рахунок коштів населення збільшився до 40%. На жаль, більше 80% депозитів мають рядка погашення менше шести місяців. Вкладники довіряють переважно державним банкам і великим банкам з іноземним капіталом (крім російських). Уповільнення темпів приросту пояснюється істотним зниженням ставок за вкладами, а також високим рівнем залучення у державних банках, в результаті чого формуються нові фінансові ризики. Адже короткостроковість депозитів загрожує перманентною кризою ліквідності.
На графіках показано динаміка процентних ставок за гривневими і валютними депозитами в 2017 р. Середнє значення по депозитах у гривні зменшилася з 17,2% до 15%. Як відомо, початковий прогноз споживчої інфляції на 2017 р. о 8% був скоректований нової бюджетної декларації Мінфіну в бік збільшення до 11%, а враховуючи негативну річну динаміку і відсутність дефляційної паузи в червні, показник інфляції в поточному році цілком очікуємо на рівні минулого року, тобто 12-14%, що фактично нівелює реальну, а не номінальну прибутковість по гривневих депозитах.
Ставки за валютними депозитами скоротилися з 5,7% до 4,1%. Таким чином, у випадку, якщо інфляція складе приблизно 14%, а девальвація гривні, наприклад, 10% по року, то власник валютного депозиту також отримає нульову реальну прибутковість при номінальних доходах.
Варто також враховувати унікальність депозиту для акумулювання суспільних накопичень в Україні. В умовах відсутності розвиненого фондового ринку, системи недержавних пенсійних фондів вклади в банки стають, по суті, безальтернативним інструментом для вкладень невеликих заощаджень населення, адже ринок нерухомості може абсорбувати лише частину інвестицій. Таким чином, депозит стає ще й механізмом амортизації інфляції в країні - замість того, щоб витрачати, населення нагромаджує заощадження в банківській системі. Але це в ідеалі. В реальності ринок капіталу в Україні втратив своїх базових інвесторів з причини втрати довіри з їх боку.
Чи зможе простимулювати українця нести гроші в банк скасування оподаткування депозитів? Швидше за все, немає. На даний момент шкала прийняття рішень у пересічного вкладника виглядає приблизно так: наскільки глибоко девальвує гривня до кінця року; яка буде інфляція; надійність банку і системи в цілому. Природно, ніхто не буде вкладати в умовах системної нестабільності, загрози банкрутства або в разі нульової реальної прибутковості вкладу. В крайньому випадку, заощадження будуть довірені трилітровій банці або матрацу. Оподаткування в даному випадку, точніше, його відсутність, може зіграти роль лише додаткового, але не основного стимулу.
Зате питання соціальної справедливості в даному випадку набуває набагато більшого значення, якщо ми, звичайно, не намагаємося створити суспільство рантьє і парвеню. Адже обкладаючи податком зарплати і не обкладаючи їм доходи від депозитів, держава посилає меседж про те, як в країні потрібно заробляти гроші. До речі, в ЄС середня ставка оподаткування доходів з депозитів населення складає більше 40%. В Швейцарія ставки за депозитами взагалі можуть бути і негативними, тобто вкладник ще й приплачує банку за збереження своїх заощаджень.
Тим не менш мізерні ставки за вкладами у європейських банках і великі ставки податків не відлякують вкладників від банківської системи, а скоріше навпаки.
Причина тому - довіра і впевненість у макроекономічній стабільності. Крім того, готівковий грошовий обіг практично маргіналізувався в Європі. А значить, для великих покупок європейцеві потрібні безготівкові кошти, що пройшли через сито фінансового моніторингу. Це і додаткова гарантія від зайвих питань з боку податкової. У такій ситуації вигідно тримати гроші в банку навіть під мізерні відсотки. Легалізація готівки або "регіональні" покупки обійдуться "дорожче".
Якщо проаналізувати структуру податкових надходжень в Україні, то суми перераховується в бюджет прибуткового податку з громадян вже порівнянні з відрахуваннями корпоративного податку на прибуток. Але не це формує дохідну частину бюджету і навіть не акциз і мита. Бюджет формує податок на додану вартість, що нараховується на імпортні і внутрішні товари. По суті, наша держава існує за рахунок внутриторгового обороту, простими словами, з допомогою перерозподілу тонкого шару підшкірного жиру у вигляді додаткової вартості. В таких умовах громадянське суспільство поки що не має фінансового права називати себе наймачем державного апарату управління і пред'являти претензії до якості адміністрування. З іншого боку, і держава поки не довіряє своєму громадянину: податки з заробітної плати утримує роботодавець. При продажу нерухомості податковим агентом виступає нотаріус, при виплаті відсотків за депозитом - банк. Хоча ні перший, ні другий, ні третій, по своїй суті, як економічних агентів не зобов'язані цього робити. Роботодавець повинен слідкувати за своїми податками вчасно виплачувати зарплату співробітникам, нотаріус - правильно реєструвати титули власності, а банк - забезпечувати збереження коштів клієнтів. Таке перекладання відповідальності відбувається з тієї простої причини, що, на думку держави, відповідати повинен той, хто не втече і з кого є що взяти. Але це тупикова гілка фіскального розвитку. Епоха податкових неандертальців. І вже якщо ми приєдналися до європейської спільноти "розумних платників податків", то косметичні правки і прості рішення у вигляді "запровадити/скасувати" вже не проходять. В даний момент необхідно ввести мораторій на будь-які точкові зміни фіскальної політики і починати її реформування вже з комплексної програми.
Щодо оподаткування фізичних осіб такої реформи має стати перехід на самостійне декларування усіх видів доходів, одержаних в звітному році, та сплату з них податків за встановленою ставкою. Кожен українець повинен сам платити свої податки. А не його роботодавець, нотаріус або банк. Податки повинні платити ВСІ і з УСІХ видів доходів, у тому числі і з пасивних: від операцій з цінними паперами, інвестицій, депозитів у банках і т. д. Бажано, щоб ставки цих податків були максимально уніфіковані щоб уникнути хронічного "схематоза", коли представники нашої еліти малюють собі мільйонні доходи від роялті, то у вигляді дивідендів, то від операцій з пайовими інвестиційними фондами, то від продажу нерухомості або дарування неї - в залежності від того, де в даний момент ставка податку нижче.
Кожен платник податків повинен самостійно декларувати свої доходи, якщо вони перевищують встановлений мінімальний рівень.
Держава ж, якщо вже воно хоче сформувати якісь ефективні стимули всередині самої фіскальної системи, може скористатися досвідом ЄС або США, встановивши широкий перелік витрат, на які платник податків може зменшити оподатковуваний сукупний дохід, причому відразу в момент декларування, а не так як у нас зараз: заплати податки, а потім подавай заяву на відшкодування переплати. До таких витрат можна відносити і кошти, витрачені на навчання, лікування, оздоровлення, енергозбереження, перекваліфікацію і т. д. Причому механізм такого нарахування необхідно поширити на сім'ю як консолідованого платника податків.
У подібній системі податок на депозити стане просто одним із видів податку на пасивні доходи із загальною ставкою оподаткування, а кожен житель країни отримає можливість організувати своє особисте податкове планування на основі пріоритетів витрат. В іншому випадку скасування оподаткування депозитів призведе лише до появи нової податкової лазівки для власників багатомільйонних вкладів, такий собі внутрішній офшор в океані загального оншору (від англ. onshore - "в межах берега" - фінансовий центр в полноналоговой території, не надає податкові пільги. - Ред.)... Але якщо в океані острів - це, перш за все, символ стабільності, то в податковій стихії - це лише ознака того, що суспільство ще не готове бути самостійним наймачем і контролером своєї влади.
