Розкрити вени. Чому шкідливо стояти перед царями
Рухома по венах кров (з варіаціями на тему кольору і температури цього життєдайної рідини) - один з найбільш стійких літературних образів. У різний час у різних авторів він символізував те волю до життя, то юнацьку палкість, то полум'яну пристрасть, то спрагу дії. А також благородство і спадкоємність поколінь. Чому саме по венах, а не по артеріях, напевно не відповість ніхто. Але не можна виключити, що слова "кров" і "вени" стали практично нерозривними з медичних причин. Адже варикозне розширення вен (або просто варикоз - від латинського varix, здуття) - чи не найпоширеніше захворювання у світі. За даними ряду дослідників, серед жителів розвинених країн його ознаки мають до 66% чоловіків і до 89% жінок. Ну а серед хвороб серцево-судинної системи воно взагалі лідирує з недосяжним відривом.
Варикозна хвороба як предмет історії
На превеликий жаль істориків, переважна більшість артефактів, що з'явилися задовго до нашої ери, не має точного датування. Тому не завжди вдається встановити, коли, де, ким і в якому саме порядку здійснювалися перші відкриття, що пояснюють будову і функції органів людського тіла.
Так, наприклад, достеменно встановлено, що варикозна хвороба була відома як мінімум за тисячу років до нашої ери. Зокрема, її ознаки має одна з добре вивчених давньоєгипетських мумій. Більше того: на ній же виявлені сліди успішно залікованих трофічних виразок. Крім того, згадки про цю недугу зустрічаються в Старому Завіті. Але перші описи будови судин людського тіла, як і їх поділ на артерії та вени, зустрічаються лише в працях Діогена з Апполонии і Эврифона і датуються V-IV ст до н.е. Володіли подібними знаннями стародавні єгиптяни, колись займалися лікуванням майбутньої мумії, залишається тільки здогадуватися.
Про те, що хвороби вен не вважаються зі статусом і регаліями, люди вперше дізналися завдяки давньогрецькому філософу Плутарху. У своїй праці "Життєписи" він оповідає про відоме римському тирані по імені Кай Маріус (155 - 86 рр. до н. е.), який так страждав від здуття варикозно змінених вен ("пухлин гомілки"), що навіть наважився допустити до себе хірурга. Проте втручання виявилося настільки болісним, що на операцію другої ноги цей хоробрий і жорстокий полководець не зважився.
Перші системні поради щодо лікування варикозної хвороби були оформлені у II столітті нашої ери. Їх автором став знаменитий лікар Гален, який першим розробив як інструмент для видалення вен (спеціальний тупий гачок), так і методику обробки трофічних виразок - з допомогою міцного вина в якості антисептика. Ще глибше проблему ураження вен зрозумів Авіценна (він же Ібн Сіна, 980 р-1037 м), описав свої спостереження у книзі "Канон лікарської науки". Так, наприклад, він помітив, що варикозна хвороба в першу чергу спостерігається у тих, хто багато часу проводить на ногах: "...у ходоків, у носильників, постійно стоять перед царями". І першим сформулював необхідність дотримання щадного режиму, рекомендуючи "...уникати всього згущується, всяких неспокійних рухів і довгого стояння". Йому ж належить ідея особливої техніки бинтування ніг з хворими венами: знизу вгору від пальців стопи до коліна і стегна. Сьогодні ці та багато інших висновки великого вченого повністю підтверджені.
Всеосяжне і поглиблене вивчення анатомії людини взагалі і будови судин зокрема почалося в епоху Відродження. Першою ластівкою на цьому шляху став виданий у 1543 році праця Везалія "Про будову людського тіла". Рівно через 10 років з'явилася перша книга, присвячена виключно судинах: у ній іспанський лікар і теолог Мігель Сервет вперше в Європі описав мале коло кровообігу. Концепція ж великого кола кровообігу, опублікована англійським лікарем Вільяма Гарвея (основоположником фізіології та ембріології), побачила світ у 1628 році. Ще 33 роки, у 1661-му, один з найвідоміших італійських вчених Марчелло Мальпігі відкрив капілярну зв'язок між артеріями і венами.
При цьому питання безпосереднього "пристрою" самих вен довгий час йшли від уваги дослідників. Наприклад, в період з 1547 по 1574 кілька авторів наводили описи венозних клапанів, але не змогли розгадати функції цих дивних утворень. На розуміння суті їх роботи і встановлення взаємозв'язку варикозної хвороби та патології клапанного апарату знадобилося більше 200 років. Перша серйозна робота, що описує цю залежність, була опублікована німецьким хірургом Серпнем Ріхтером в 1799 році. А ще через 118 років, в 1917-му, бостонський хірург Джон Хоманс прийшов до висновку, що клапанна недостатність, що виникає внаслідок тромбозу вен (посттромботической хвороби), прямо пов'язана з утворенням виразок. Наступні 100 років аж до нинішнього часу вчені присвятили пошуку способів відновлення здоров'я самих вен і тканин, постраждалих від ускладнень варикозної хвороби.
Анатомія для допитливих: про суть варикозу на пальцях
"Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться". Ця приповідка точно передає суть трьохтисячолітньою вивчення варикозної хвороби. Сьогодні зміст придбаних за цей час фундаментальних анатомо-фізіологічних знань можна передати буквально в кількох абзацах.
Отже, відомо, що у вен є судини-антиподи артерії. Вони несуть кров від серця до всіх "закутки" тіла, тоді як вени доставляють її у зворотному напрямі. При цьому артерії і вени працюють в абсолютно різних умовах гемодинаміки. Якщо для перших характерні високий тиск і швидкість кровотоку, то по друге ці показники, навпаки, знижені. Відповідно, стінки цих судин теж мають різне будова. Порівняно з артеріальною, венозна стінка володіє меншою товщиною, еластичністю і не має власних м'язів.
Начебто при таких даних неможливо постійно підтримувати струм крові в правильному напрямку, особливо знизу вгору, як у ногах. Але вени пристосувалися. По-перше, вони "навчилися" дренажного самомасажу за рахунок скорочення оточуючих скелетних м'язів (ось чому тривале збереження одного положення - найлютіший ворог вен). А, по-друге, обзавелися дивним пристосуванням - венозними клапанами. При детальному вивченні останні найбільше нагадують розвішані по внутрішній поверхні судини кишеньки, які щільно до неї прилягають, поки кров тече куди належить. І негайно відстовбурчуються при її спробі змінити напрямок руху, тим самим надійно блокуючи саму можливість зворотного кровотоку.
Одна прикрість: без збоїв цей механізм працює тільки в здорових венах. Коли ж вони хворіють, то під тиском накопичується у "кишеньці" крові стінка вени стоншується і випинається. Тобто відбувається її варикозне розширення. При цьому просвіт судини настільки збільшується, що навіть максимально відведений венозний клапан втрачає можливість перекрити патологічний кровотік. Інакше кажучи, виникає клапанна недостатність. З-за цього в болісний процес втягуються все нові ділянки вени, а тиск на судинну стінку зростає, приводячи до критичного посилення деформації. Особливо часто зустрічається варикозна хвороба нижніх кінцівок.
Додаткову складність в цій ситуації являє сама кров, яка абсолютно не пристосована довго стояти на місці. Там, де це трапляється, в ній починають утворюватися специфічні згустки - тромби. Застій у венах теж не виняток. На жаль, тромбоутворення ще сильніше ускладнює циркуляцію крові, що, в свою чергу, призводить до ще більшого порушення трофіки тканин - то є їх живлення і дихання. Тому одним з найбільш частих ускладнень варикозної хвороби є трофічні виразки. Отже, всі способи відновлення кровопостачання покращують ситуацію і оживляють "задихаються" тканини.
Бережемо себе самі
Незважаючи на широку розповсюдженість варикозної хвороби, найважчі форми її ускладнень, на щастя, стають рідкістю. Цьому є кілька причин. По-перше, поява високочутливих засобів діагностики, які дозволяють розпізнати захворювання буквально на рівні початкових змін гемодинаміки - тобто на самій ранній стадії. Наприклад, з допомогою ультразвуку, доплерографії та флебографии - особливого рентгенівського дослідження з контрастною речовиною.
По-друге, принципова зміна підходів до оперативного лікування. Сьогодні воно аж ніяк не завжди передбачає видалення хворої вени - у багатьох випадках оптимального ефекту вдається домогтися, просто "вимкнувши" безнадійно пошкоджену ділянку судини за допомогою ендоскопічного втручання (т. зв. хірургії без розрізів) або використовуючи спеціальні фармпрепарати. Крім того, в арсеналі сучасних судинних хірургів є засоби, що дозволяють проводити складні реконструктивні операції - тобто буквально приводити "хворе місце" в робочий стан.
Втім, завдяки вдосконаленню консервативних методів лікування варикозу, ця проблема в принципі все рідше вимагає хірургічної допомоги. Адже сьогодні можливо комплексне застосування засобів, що поліпшують стан судинної стінки, що перешкоджають утворенню тромбів і підтримують нормальну трофіку тканин. У сполученні з грамотно підібраним фізіотерапевтичним лікуванням і компресійної терапією це дає виключно позитивний ефект.
А найголовніше, ми самі поступово вчимося проявляти до себе належну увагу і вчасно звертатися до лікарів. Так, приводом сходити на консультацію до хірурга або флеболога (спеціалісту по здоров'ю вен) є:
- регулярно відчувається важкість у ногах;
- періодично виникає біль у ногах;
- поява набряків;
- судоми литкових м'язів;
- сухість шкіри і/або шкірний свербіж в області стоп і гомілок.
Якщо ж перераховані ознаки постійно посилюються після навантаження і вечорами, побачення з лікарем краще не відкладати.
