Як Москва зіллє проросійський сепаратизм в Казахстані
Всупереч написаному поруч експертів і ЗМІ, інцидент в Актобе (Актюбінськ) — пограбування збройових магазинів, спроба захоплення арсеналу частини Національної гвардії і наступна перестрілка біля блокпосту за містом — аж ніяк не застав керівництво Казахстану зненацька. Так, це безумовно стало несподіванкою, але виключно в сенсі відсутності інформації про майбутній теракт. Однак швидкість, з якою загроза була локалізована і ліквідована, а управлінські структури взялися за налагодження "мирного життя", вказує якраз на досить високий рівень готовності силових структур і влади Казахстану до подібних інцидентів. Менше півтори доби пройшло між нападом терористів на першу мета — магазин "Паллада", з якого були викрадені мисливські рушниці (5 червня, 14.28 за місцевим часом), і доповіддю директора інформаційного департаменту МВС Казахстану Алмаса Садубаева про фактичний розгром групи (7 червня, 9.00).
Підсумки такі. По-перше, армійським зброєю нападникам, які, за словами Садубаева, "імовірно, є радикальними прихильниками нетрадиційних релігійних течій", заволодіти не вдалося. По-друге, хоча називати точну кількість жертв не доводиться, поки лікарі не відпустять останнього потерпілого, зараз мова йде про шість убитих (продавець, охоронець і випадковий перехожий, двоє офіцерів і контрактник), а також 38 поранених — переважно військовослужбовців Нацгвардії. Тобто, хай пробачить мені читач вимушений цинізм, цей теракт за нинішніми мірками виглядає посередньо, причому число втрат цілком порівнянно з подібними інцидентами в інших країнах. Рівень готовності військових частин до відбиття нападу в своїй країні турбує силовиків багатьох держав, і лише за поточний рік подібне траплялося в Туреччини, Нігерії, Індії, Кенії, Кабо-Верде, Росії (причому в останньому випадку — в понеділок).
По-третє, станом на вівторок 13 учасників угруповання були мертві, четверо поранені. Ще семеро зуміли втекти. До середовищі МВС затримало ще дев'ятьох осіб, імовірно, причетних до теракту. Такі показники почасти свідчать про слабку підготовку бойовиків — до неї ми ще повернемося. В той же час вони дозволяють дати позитивну оцінку силовикам. Тут варто відзначити наступне: хоча влада роками всіляко перешкоджали потраплянню в інформаційне поле поняття "тероризм", особливо з визначенням "релігійний", стосовно до Казахстану, Астана аж ніяк не закривала очі на проблему.
Деталь, на яку, схоже, мало хто звернув увагу: у країні діє колірний код терористичних загроз, аналогічний впровадженому США після терактів 11 вересня 2001 р. Червоний рівень, оголошений незабаром після звістки про теракт, змінився жовтим, який триватиме 40 днів. За цим "світлофором" криється комплекс заходів, відпрацьований як мінімум за десяток років. Явні елементи жовтого коду — комендантську годину в Актобе, закриття (поки тимчасове) збройових магазинів по країні і підкреслена "нормалізація" суспільного життя на кшталт відновлення доступу до інтернету та проведення не відбувся у неділю єдиного національного тесту для випускників середніх шкіл.
На рубежі століть Казахстан, незважаючи на випадки участі своїх громадян в локальних конфліктах у сусідів, не знав "свого" тероризму, а імпортне уйгурское, таджицьке і узбецьке підпілля, швидше мафіозну, ніж джихадистское, з'являлося в ньому спорадично. Чи не перша резидентна угрупування — "Жамаат моджахедів Центральної Азії" — навесні і влітку 2004 р. провела серію терактів, але в Узбекистані, і незабаром була розгромлена.
Ні ісламістом, ні смертником, однак, його офіційно не називали, незважаючи на начебто характерний "шахидский" почерк теракту. Аналогічно гасилася галас і у відношенні вибуху автомобіля в Астані роком пізніше. Однак до того часу справи з "терористичним" статтями давно перестали бути незвичайними. У 2003-2007 рр. відповідні звинувачення висунули проти 89 осіб.
Вал наростав, і в 2011-му серією терактів засвітилася перша примітивна угруповання "Джунд аль-Халіфат", а в липні 2013-го КНБ був змушений заснувати Антитерористичний центр. Між тим лише за чотири місяці 2014 р. було порушено 57 кримінальних справ, причому 20 чоловік встигли отримати терміни. У 2008-2009 рр. правоохоронці відзвітували про сім зірвані спроби терактів, а в тому ж 2014-му заступник генпрокурора РК Андрій Кравченко нарікав, що "протягом останніх років у Казахстані було скоєно понад 10 терористичних актів, що призвело до загибелі 17 співробітників правоохоронних органів, серед населення було четверо постраждалих". Тому з усією очевидністю випливає: недільні події аж ніяк не стали "початком нової ери". Однак вони поставили питання, відповіді на які зараз швидше дадуть початок конспірологічних теорій, ніж відкриють істину.
Самий, здається, малозначний — кому знадобилося запускати в інформаційний простір вкидання про якусь "Армії визволення Казахстану", яка нібито взяла відповідальність за теракт. Це явний фейк, але наведена Радіо Свобода цитата з її звернення — "перший бій прихильників демократичного шляху розвитку Казахстану" проти "диктатури кліки Назарбаєва" — виглядає цікаво. Ніби хтось спробував скористатися ситуацією і актуалізувати двотижневої давності акції протесту у всіх великих містах країни, що закінчилися розгоном і арештами активістів. Приводом для тих виступів послужили невдоволення економічною ситуацією і плани уряду внести до Земельного кодексу поправки, що дозволяють здавати китайцям сільгоспугіддя в тривалу оренду. Репліка про "кліці Назарбаєва" резонує з звучали тоді гаслом "Старий, іди геть".
Звертає на себе увагу і "світський" назва організації. В ідеальному логічному в цьому світі було б більше практичного сенсу, ніж в натяках МВС на релігійний екстремізм. По-перше, Актобе був одним з центрів недавніх протестів. По-друге, поведінка бойовиків, высадивших пасажирів з автобуса, перш ніж протаранити на ньому ворота військової частини, виглядає підозрілим для терористів, а для релігійних фанатиків тим більше (втім, це не єдина дивина). По-третє, Актобе, як і Північний Казахстан в цілому, мультиэтничен і далеко не релігійний, так що ісламістська екстремістська організація навряд чи могла залишатися поза увагою спецслужб скільки-небудь тривалий час. На це вказує і попередній досвід: у серпні 2014 р. КНБ в Павлодарі накрив клітинку всього чотирьох салафітів, а в актобинской групі засвітилися більше двох десятків людей.
Почерк теракту нагадує ИГИЛ, але, знову-таки, чому для атаки обрали таку незручну локацію? Кількість "співчутливців" серед городян мінімально, заховати здобуте зброю складно, шляхи відходу з міста утруднені — навколо степ. Можна, звичайно, припустити, що нападники йти не збиралися, маючи намір стати "шахідами" на збройовому складі. Але на доступних в Мережі відео вони метушаться, палячи, що називається, в білий світ, як у копієчку, і, схоже, погано орієнтуючись. Тобто ні розвідки, ні тактичної підготовки, ні бойового злагодження немає і близько.
Складається враження, що їх просто використали втемну і злили. Або не завадили зробити частину задуманого (ними чи?), можливо, спровокувавши на передчасні дії. Питання —хто?
Очевидні паралелі з Донбасом — примикає до РФ переважно російськомовний промисловий регіон, що може стати буферною зоною на випадок відходу метрополії з дружнього Москві курсу, — дозволяють бажаючим побачити "руку Кремля". Але ось невдача: на чергову "народну республіку" у нього просто немає ресурсів. Не кажучи вже про те, що рівень життя в Північному Казахстані в цілому вище, ніж по країні, і Москві нічим його спокушати. Одиничних ж випадків атак ісламістів занадто мало, щоб розігрувати карту стабільності і безпеки. Та й розгойдування ситуації відверто не до часу: худа дружба з Назарбаєвим набагато краще, ніж зближення з Заходом у спробі гасіння казахстанського пожежі, тим більше що в Сирії такий сценарій не вигорів. Поспішність, з якою міністр оборони РФ Сергій Шойгу відбув в Астану, втім, може свідчити, що російський слід в історії є, в тому сенсі, що джихадистское підпілля в Актобе інспіровано не безпосередньо ИГИЛ або давно пустили коріння в Казахстані "Хізб ут-Тахрір", наприклад, а ісламістськими угрупованнями на російській стороні.
З іншого боку, пам'ятаючи про недавні протести, слід визнати, що інцидент в Актобе дає цілком легітимний привід для " закручування гайок і жовтий рівень загрози тут дуже до речі: будь-яку дисидентську діяльність можна трактувати як терористичну. Єгипет — прекрасний приклад того, як режим надзвичайного стану можна продовжувати десятиліттями. Але Назарбаєв далеко не Мубарак, а його потенційним наступникам обставини навряд чи дозволять грати у військову хунту. Між тим очевидний занепад назарбаевского "економічного дива" внаслідок перебудови глобального ринку енергоносіїв, міжнародних санкцій проти РФ і неможливості відійти від ручного (і кланового) управління економікою роблять падіння рівня життя в країні і молодіжну безробіття довгостроковим трендом, а враховуючи специфіку регіону, це практично гарантує зміцнення радикального ісламу в якості єдиної реальної опозиції диктатурі. У такій ситуації версія про "актобинской грі" як про превентивну міру режиму виглядає занадто малопереконливо, так і надмірні ризики.
Але він виразно скористається новою можливістю підчистити виконавчу вертикаль і прибрати з поля заважають фігури. Як у випадку з акціями протесту, до речі. На тлі подій в Актобе "загубилося" заяву прес-секретаря КНБ, з якого випливало, що за виступами стояв "пивний король" Тохтар Тулешов, який таким чином хотів "захопити владу" і "створити альтернативний уряд". Тут цікаво все. І те, що Тулешов вже майже півроку сидить в СІЗО. І те, що описане укладається в шаблон уявлень про українському Майдані. І те, що опальний олігарх є російським агентом впливу. З відповідним послужним списком: член Союзу журналістів РФ, очолював казахстанське представництво російської громадської організації "Центр аналізу терористичних загроз", був радником Держдуми з економічного співробітництва, релігії та НУО.
Враховуючи далеко не райдужні стосунки Астани з Москвою, тулешовская схема ще може стати в нагоді, незважаючи на очевидну несамостійність подібних фігур і вже згаданий факт, що подібні дії Росії зараз ні до чого. А надалі шанс "захистити співвітчизників" шляхом підтримки сепаратизму вже навряд чи трапиться. Швидше навпаки: неминучий подальший ріст числа радикальних фундаменталістських угруповань у сусідній країні, їх розширюється асортимент і нецентралізований франшизно-мережевий спосіб поширення збільшують цінність єдиного і стабільного Казахстану для Росії. Що, в свою чергу, дозволяє Астані і далі безкарно гратися в багатовекторність.
