Навіщо нам брешуть про рівень інфляції
Методика розрахунку офіційного індексу споживчих цін (ІСЦ) - улюблений об'єкт критики експертів. Свої недоліки має кожний етап розрахунку, але найбільше сумнівів викликають формування споживчого набору товарів і послуг, представлених в ІСЦ; визначення вагових коефіцієнтів, з якими вони обліковуються; розподіл котирувань цін товарів-представників між підприємствами торгівлі та ринками; відбір підприємств торгівлі для реєстрації цін. На кожному з цих етапів виконавча влада має можливість забезпечувати заниження цінових показників, а зловити її за руку і довести цілеспрямовані фальсифікації дуже важко.
Однак не обов'язково заглиблюватися в тонкощі методики, щоб оцінити загальну достовірність офіційної інфляції. Є принаймні два інших способи.
Насамперед, можна порівняти, що розуміють під інфляцією в Україні та в ЄС. На сайті Євростату є спеціальна сторінка Euro-indicators/PEEIs, де абревіатура PEEI означає Principal European Economic Indicators, тобто головні (принципово важливих) європейські економічні індикатори. Серед цих PEEIs першими стоять інфляція щодо попереднього місяця і інфляція відносно аналогічного місяця минулого року. Але в Україні чиновники всіх рівнів наполегливо замовчують інфляцію по відношенню до аналогічного місяця минулого року, а замість цього порівнюють ціни з торішнім груднем. І ця практика загальноприйнята не тільки в публічних виступах представників Кабміну і облдержадміністрацій, але і в офіційних документах, наприклад, у щорічних урядових розрахунках державного бюджету, в щоквартальних результати урядового моніторингу соціально-економічного розвитку регіонів, у щомісячних офіційних повідомленнях про соціально-економічний стан регіонів.
Яка психологічна вигода при цьому досягається, можна побачити з цифр за нинішній рік: ціни в січні в порівнянні з тим же місяцем минулого року зросли на 40,3%, а порівняно з груднем - всього лише на 0,9%, у лютому - відповідно на 32,7 і на 0,5%, в березні - на 20,9 і на 1,5%.
І можна бути впевненим, що про це їх бажання прекрасно знають у Держстаті, коли розраховують ІСЦ.
Як втілюється це бажання в життя, можна перевірити, якщо порівняти ІСЦ з іншим офіційним показником - дефлятором ВВП, який, як зазначає UNDESA (департамент ООН з економічних і соціальних питань), по відношенню до ІСЦ "альтернативним, що базуються на більш широкій основі показником інфляції в економіці в цілому". Тобто це ціновий індекс, створений для вимірювання загального рівня цін на товари і послуги (споживчого кошика) за певний період в економіці. В архівах Держстату можна знайти обидва потрібних нам показника - ІСЦ у річному вимірі (тобто рік до попереднього року) та дефлятор ВВП - на глибину до 2002 р. В нормальних країнах (там, де не прийнято штучно занижувати ІСЦ) ці показники зазвичай не дуже відхиляються один від одного. А в Україні в усі роки, крім періодів глибокої кризи (як у 2009-му і 2015-2016 рр..), ІСЦ був значно (на 3-10%) нижче дефлятора ВВП.
Наприклад, в 2012 р., коли Азаров хвалився, що споживчі ціни зросли на 0,6%, дефлятор ВВП свідчив про зростання цін в економіці на 8,1%. У 2013-му, коли Азаров стверджував, що споживчі ціни знизилися на 0,3%, дефлятор ВВП говорив про зростання цін в економіці на 3,1%.
В нормальних умовах не буває так, що ціни в економіці в цілому зростають помітними темпами, а споживчі ціни топчуться на місці. Навпаки, можна очікувати, що виробники, оптова та роздрібна торгівля захочуть "з запасом" компенсувати свої додаткові витрати (з-за зростання цін по всій виробничо-торговельної ланцюжку) за рахунок споживачів.
Те, що в кризові роки дефлятор ВВП в Україні опинявся нижче ІСЦ, цілком зрозуміло, і нічого хорошого для пересічних українців тут немає. Насправді чиновники, як і раніше, прагнули будь-яким способом знизити інфляцію, але на це раз виробники і торговці спільними зусиллями значно сильніше, ніж зазвичай, накрутили ціни для кінцевих споживачів - і тому ІСЦ навіть після фіктивного заниження виявився вище дефлятора ВВП.
