Березовий сік: користь із вигадкою. Прототип живої води і як його зберігають

Хоча лінгвістичний штамп "російська береза" зумів відвернути наших співвітчизників від білокорих дерев, справедливість вимагає заступитися за цих представників царства Флори. Адже в дохристиянські часи на землях Київської Русі, коли майбутньої Московії ще й близько не існувало, березу поряд із дубом, сосною та ясенем вважали сакральною рослиною. Серед названих "великих дерев" вона уособлювала жіночу силу, головна особливість якої полягає в дарі давати життя. Тому березовий сік вважали концентратом животворної енергії, здатної допомогти в найскладніших ситуаціях. А простіше кажучи — живою водою.

Наскільки збір цього продукту був важливим для наших предків, можна судити хоча б із того, що місяць, який відкривав цю можливість, отримав назву "березень". Хоча лише в наш час ученим вдалося встановити, завдяки чому сік берези творив свої легендарні дива.

Користь березового соку або як народжувалися міфи

Нам, жителям сучасної Європи, важко уявити, що в доіндустріальну епоху однією з основних причин смерті був авітаміноз. Особливо згубними були зими, коли на дефіцит свіжих овочів і фруктів накладалася нестача сонячного світла (чинник самостійного вироблення "антирахітного" вітаміну D), а замість природно мінералізованої води з колодязів використовували талу, практично знесолену.

І ось саме наприкінці довгого й небезпечного безвітамінно-безмінерального періоду з’являвся він — березовий сік. У складі — вітаміни С, D, Е, РР і практично вся група В, мікроелементи (18 найменувань), а також цукри (до 2%), органічні кислоти (понад десяток), сапоніни, фітонциди, дубильні речовини та ефірні олії. Завдяки трьом останнім смачна вода зі стовбурів берези демонструвала знезаражувальні та протизапальні властивості, що лише підсилювало загальне враження від цілющого ефекту цього природного вітамінно-мінерального комплексу.

Більше того, згідно з останніми дослідженнями, певну роль у дії натурального березового соку відіграє й речовина бетулін, відповідальна за особливість забарвлення берести. Здатна трансформуватися в бетулонову та бетуліномарову кислоти, у експериментах вона проявляла противірусну, протипухлинну, гепатопротекторну (тобто таку, що захищає печінку) та антиоксидантну дію.

Не дивно, що під час вживання "березової води" наші пращури досить швидко позбувалися яскравих симптомів цинги, пелагри та інших хвороб, зумовлених авітамінозами і дефіцитом мікроелементів, а також відзначали зникнення таких типових "зимових" недуг, як постійний кашель, слабкість, тривале загоєння ушкоджень шкіри тощо.

Як наслідок, у період свіжого березового соку ним не лише поїли дітей і дорослих, а й промивали рани, а також використовували для вмивання заради молодості та краси. А в давньослов’янському фольклорі з’являлися захопливі сказання про живу воду.

Шкода березового соку

Попри славу "живої води", у березового соку, як і в будь-якого продукту та лікарського засобу, є свої протипоказання. Так, наприклад, стимулюючи сечовиділення, він може спричинити переміщення конкрементів у нирках, а тому з ним потрібно бути обережним при сечокам’яній хворобі.

Фітонциди та ефірні олії "живої води", які мають протизапальний і знезаражувальний ефект, можуть становити небезпеку для алергіків. Особливо уважними слід бути тим, хто страждає на підвищену чутливість до березового пилку. Як показали експерименти, 39% людей, які мають нежить і сльозотечу в період цвітіння берези, демонструють шкірну реакцію під час алергопроби зі свіжим березовим соком.

Хоча, з іншого боку, існують і дані про полегшення симптомів "березового" полінозу після курсу однойменної сокотерапії. Тут успіх пояснюється механізмом десенсибілізації, коли, звикаючи до невеликих доз алергену, організм пристосовується справлятися з ним і в критичних умовах.

Ну і, звичайно, не слід пити сік відверто нездорових (наприклад, трухлявих) беріз або збирати його з дерев, що ростуть у містах, біля промислових підприємств і автомобільних трас. Адже в таких умовах рідкісна рослина може уникнути накопичення токсинів у всіх своїх органах і тканинах.

Скільки березового соку можна пити на день?

Як не дивно, найсуттєвішим наслідком надмірного вживання березового соку слід вважати ризик перевантаження марганцем. Адже кожні 100 мл "живої води" постачають в організм 1 мг цього мікроелемента, тоді як добова норма його споживання для дорослих становить 1,8–2,6 мг, для дітей 4–8 років — 1,5 мг, а для малюків від одного до трьох років не перевищує 1,2 мг. Серйозне перевищення цих доз може викликати симптоми, схожі на сп’яніння.

Верхня ж безпечна межа — 11 мг марганцю на добу (для здорових дорослих, зрозуміло). Ось чому за жодних обставин не слід випивати більше ніж 1 літр натурального березового соку на день. А якщо без надмірностей, то жінкам варто обмежитися 180–200 мл, а чоловікам — 200–220 мл "живої води".

Якщо ж "кров" білокорих дерев використовується як засіб тривалого прийому, то найбільшу користь приносить уживання 50 мл цієї цінної рідини за пів години до їжі 3 рази на день. У комплексі з іншими джерелами марганцю (горіхами, бобовими, листовою зеленню, цільнозерновим хлібом, темним шоколадом тощо) це забезпечує достатнє надходження цього важливого елемента, необхідного для нормального обміну амінокислот, холестерину та вуглеводів, безперебійної роботи ферментної системи та здоров’я кісток.

Березовий сік про запас

Про те, що, попри слабко виражений смак, березовий сік зовсім не вода, найкраще свідчить його нездатність до зберігання. Адже свіжим він залишається не більше двох діб навіть у холоді. Така схильність до скисання наштовхнула наших пращурів на думку свідомо перетворювати цінну сировину на квас, який зберігатиметься значно краще.

Спочатку призначену для бродіння "живу воду" лише збагачували солодом, щоб, як під час виробництва пива, дати додаткову поживу мікроорганізмам, відповідальним за бродіння. А згодом зрозуміли, що березовий квас лише виграє, якщо додати до нього користь меду, ягідного соку, лікарських трав, сухофруктів тощо. У результаті накопичилося чимало рецептів квасу з березового соку з різними добавками, які можуть вводитися як для інтенсифікації бродіння (наприклад, родзинки, житні сухарі або культурні дріжджі), так і як смако-ароматичні компоненти (цитрусові, прянощі, мед тощо).

Природно газований, як і належить будь-якому продукту бродіння, і "покращений" кожною господинею відповідно до власної фантазії, цей напій свого часу був надзвичайно популярним на території сучасної України та деяких інших слов’янських країн. Таку "живу воду тривалого зберігання" вживали так само, як і свіжий березовий сік, причому при низці недуг (особливо з групи так званих "хвороб старості") навіть із більшим успіхом. Тож можливість поласувати цим корисним нектаром втрачати не варто.

Хоча, безумовно, у наші дні не складно заготовити про запас і натуральний березовий сік. Для цього "кров берези" одразу після збору проціджують, пастеризують, нагріваючи до 80°C, розливають у стерилізовані банки, накривають стерилізованими кришками й закочують. За бажанням у свіжий сік можна додати цукор і лимонну кислоту за смаком. Головне — не доводити "живу воду" до кипіння, оскільки при цьому руйнується частина вітамінів, амінокислот та інших біологічно активних речовин.