• USD 27.2
  • EUR 32
  • GBP 37.4
Спецпроєкти

Оновлений Талібан. Як він боротиметься з диктатурами і корупцією

Нинішній кабульський режим повністю залежить від Америки. Що ж чекає цей режим, та й весь Афганістан тепер, коли чарівники відлітають на своїх зелених вертольотах?

Розгромлені в 2001-му, до 2006-го таліби зміцнили свої позиції в південних провінціях Забул, Кандагар і Гільменд
Розгромлені в 2001-му, до 2006-го таліби зміцнили свої позиції в південних провінціях Забул, Кандагар і Гільменд / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

До 11 вересня поточного року всі американські війська, згідно з рішенням президента США Джо Байдена, повинні бути виведені з Афганістану. Офіційно в колишній ДРА сьогодні залишається всього 2500 американських військовослужбовців, з ними кілька тисяч приватних підрядників, а також 7000 військових інших країн НАТО, які зайняті навчанням місцевих збройних сил.

"План Маршалла" по-афганськи

Підсумковий документ брюссельського саміту НАТО 14 червня підтвердив, що інші країни-члени також завершують свою активну місію на території Ісламської Республіки Афганістан, так що вже восени кабульським політикам і спостерігачам доведеться на практиці переконатися в якості підготовки військовослужбовців урядових військ. До перспектив утримання влади нинішнім керівництвом країни в конфлікті з рухом Талібан ставляться скептично як в самому Афганістані, так і за його межами. У тому числі і тому, що остаточний висновок американців і їхніх союзників по НАТО створює нову стратегічну ситуацію в величезному регіоні. Однак перш за все згадаємо, навіщо взагалі була потрібна ця війна і чому вона завершується настільки похмурим чином.

Отже, в 2001 р. таліби, небезпідставно звинувачені в приховуванні Усами бін Ладена і сприянні йому в терористичній діяльності, яка потягнула за собою трагедію 9/11, були показово розгромлені в ході масштабної військової інтервенції, що привернула на свою сторону і місцеву опозицію талібам (зокрема, "Північний альянс", що мав етнічну таджицьку основу).

Як і пізніше в Іраку, американці досить швидко встановили контроль над територією, таліби, яких на той час ненавиділи за їхню мракобісну політику, розсипалися і розчинилися, частково пішовши в підпілля, а частково — в сірі зони між Афганістаном і Пакистаном, в якому їх колись то і виростили. Начебто мало восторжествувати загальне щастя, в якому Афганістан рушить по дорозі до будівництва демократії і ринкової економіки, свободи совісті, слова і гендерної рівності.

Але щось пішло не так. США довірили будівництво світлого майбутнього місцевим кадрам, які мислили в дусі "ісламського соціалізму", що передбачало, що після кількох років кошмару на місце СРСР просто прийшли США. Тепер американці і зобов'язані забезпечувати розвиток і процвітання ісламських соціалістів, причому в усій їх плюралістичній безлічі (нехай цвітуть всі квіти), але які в цілому мало чим відрізняються від радянських клієнтів від Сирії до Ємену і лідерів держав пострадянської Центральної Азії.

Чого вартий один Хамід Карзай, чиїм ім'ям за життя названий аеропорт, або племінні квоти на виборах в "парламент", які перманентно фальсифікуються, і бурхливе зростання виробництва наркотиків.

Реклама на dsnews.ua

Але якщо Америка в чомусь і винна, то лише в спокушанні малих сих: як в принципі (і на що?) можна було витратити в країні, яка стоїть на племінному рівні розвитку, $137 млрд на проєкти з відновлення? Не дивно, що коментатори порівнюють цю цифру з витратами на "План Маршалла". На відновлення 16 європейських країн було витрачено $103 млрд в нинішніх цінах, а результати разюче відрізняються. Втім, більше половини коштів — $86 млрд — пішло на створення Афганської національної армії, поліції та інших сил безпеки. Решту з'їли державний апарат, інфраструктура, економічна і гуманітарна допомога і боротьба з наркотиками.

Розгромлені в 2001-му, до 2006-го таліби зміцнили свої позиції в південних провінціях Забул, Кандагар і Гільменд
Розгромлені в 2001-му, до 2006-го таліби зміцнили свої позиції в південних провінціях Забул, Кандагар і Гільменд / Getty Images

Країна без економіки

Можна, звичайно, припустити, що всього цього раніше практично не було, тому і довелося створювати державу з нуля. Але в 2017 р. американська контрольна організація, відповідальна за відновлення Афганістану, заявила, що з 2006 по 2017 рр. $15,5 млрд були втрачені через шахрайство, розтрати і зловживання. В організації також зазначили, що американські гроші переважно приводили до загострення конфліктів, корупції і ... посилювали підтримку талібів, які до 2006 р. зміцнили свої позиції в південних провінціях Забул, Кандагар і Гільменд.

З 2002 р. було витрачено близько $9 млрд тільки на боротьбу з виробництвом наркотиків. При цьому, за даними ООН, до 2017-го загальна площа посівів опіумного маку досягла історичного максимуму. Витрати на цивільні сектори також були малоефективними — так, мінсільгосп США витратив $34 млн на проєкт з вирощування сої, який провалився повністю.

Тим часом в країну поверталися мільйони біженців, яким було нічого їсти, в той час як корумповані чиновники купалися в розкоші. Незабаром афганці почали передбачувано звинувачувати в тому, що відбувається, американців, а в самій Америці зросло лобі перманентного збереження статус-кво, що не давало ні Бараку Обамі, ні Дональду Трампу, що прийшов йому на зміну, закінчити війну: адже інакше, вважали багато хто, прийдуть до влади джихадисти (яких, нагадаємо, перші два-три роки днем з вогнем годі було й шукати) — і рівень терористичної загрози знову сильно зросте.

Але чим швидше росли витрати на "реконструкцію", тим сильніше ставали таліби, прямо-таки відроджуючись з попелу, зокрема, завдяки прихильності пакистанських військових і політиків в провінції Вазиристан, де Талібан створив величезну базу для походів в Афганістан.

Забавно, що в 2004 р. Джордж Буш-молодший присвоїв Пакистану статус основного союзника поза НАТО, а в 2012-му те ж саме зробив Барак Обама щодо Афганістану (Обамі вдалося тимчасово домогтися деяких успіхів, кратно збільшивши контингент). Склалася абсурдна ситуація, в якій один союзник США підривав стабільність в іншому союзникові США — і все це за гроші Джона і Дейзі, яким довелося більше працювати, щоб справлятися з боргами після фінансової кризи 2008 р. Всього, за різними оцінками, на афганське "підприємство" було витрачено від $800 млрд до $2 трлн ("як тобі таке, Ілон Маск?").

Примітно, що гігантські витрати на створення афганської армії не змогли вирішити навіть проблему контролю над зброєю, частина якої незмінно потрапляла до рук талібів. Дисципліна солдатів урядових збройних сил як вчора, так і сьогодні оцінюється вкрай низько. Так, спеціальний генеральний інспектор Америки по відновленню Афганістану Джон Сопко заявляв, що афганська армія — це катастрофа. За підрахунками Пентагону, афганським збройним силам потрібно 370 тис. чоловік, на утримання яких необхідний бюджет в три рази більше, ніж всі внутрішні доходи афганського уряду.

Іншими словами, Ісламська республіка — і як взагалі Вашингтон допустив подібну назву? — країна без економіки, в 2014 році її доходи склали жалюгідні $2,8 млрд, і, незважаючи на накачування дотаціями, вона практично не збільшується, демонструючи 1,5-2,5% зростання. Кабульський режим — президентська республіка, яку нині веде одноплемінник Наджибулли пуштунський аристократ Ашраф Гані, який виріс в США, — повністю залежить від Америки. Що ж буде з цим режимом, та й усім Афганістаном тепер, коли чарівники відлітають на своїх зелених вертольотах?

Завдяки прихильності пакистанських військових і політиків в провінції Вазиристан, Талібан створив там величезну базу
Завдяки прихильності пакистанських військових і політиків в провінції Вазиристан, Талібан створив там величезну базу / Getty Images

"Україна Центральної Азії"

Геополітично Афганістан — це така "Україна Центральної Азії", яку не оминути, не об'їхати; один з найдавніших світових транзитних коридорів. На півночі він межує з Туркменією, Узбекистаном і родинному величезній частині власного населення Таджикистаном, що робить країну ідеальною базою для атак "Ісламської держави" (ІГІЛ) — за умови толерантності Талібану — на світські режими цих країн. Втім, і самі таліби мають непогані можливості для проєкції сили на центральноазіатських сусідів. Так, чимало шуму наробив опублікований 5 червня в твітері заклик представника Талібану Забехулло Муджохида до Душанбе і Бішкеку дотримуватися мирного діалогу. Маючи на увазі прикордонний конфлікт між Таджикистаном і Киргизстаном 28-29 квітня, Муджохид написав: "Ісламський Емірат (так називають себе таліби. — "ДС") закликає дві ісламські і братські країни при вирішенні своїх проблем дотримуватися тільки мирного діалогу".

Альянси з ІГ для Талібану були ситуативними, ідеологічно ж рухи дуже далекі. Проте таліби можуть становити загрозу для сусідніх режимів — причому не тільки центральноазіатських, але і пакистанського. Справа в тому, що Талібан послідовно займає нішу "соціалістичної партії з ісламським обличчям": він виступає і проти пакистанської корупції, і проти диктатури в Таджикистані, і не соромиться закликати до ісламського інтернаціоналізму, при нагоді висловлюючи підтримку братам по вірі. Як це було з визнанням правоти Азербайджану в недавньому Карабахському конфлікті — причому з посиланням на позицію ООН. В цілому в наявності прагнення стати якщо не однозначно респектабельною, то не настільки одіозною силою в очах світової громадськості.

Ця зміна іміджу поряд з колишніми заслугами змусить Ашхабад, Ташкент і Душанбе посилювати свої зв'язки з одним з регіональних центрів сили — Пекіном або Москвою, або ж глобальним гравцем — США. Чий багаторічний спеціальний представник з питань врегулювання в Афганістані Залмай Халілзад, до речі, недавно відвідав столицю Казахстану з зондуючою місією і розмовою про відновлення відносин в сфері безпеки.

На заході Афганістан межує з Іраном, що не дозволяє США зовсім вже закинути Кабул, також змушує Єрусалим тримати афганську проблему в поле зору, а Пекін — використовувати майбутній вакуум з метою забезпечення своїх логістичних проєктів. Більш того, Пакистан, від якого залежать таліби і з яким Афганістан межує на півдні і сході, — сам перетворився на клієнтську державу Китаю. Будівельники "Одного поясу і одного шляху" пообіцяли нинішньому керівництву цієї країни позбавлення від злиднів, тому їх вплив на Афганістан тепер швидко зросте.

Але чи дійде справа до введення китайських військ? Адже Афганістан межує з Китаєм в уразливому для Пекіна Сіньцзяні. Китайці зазвичай охороняють свої інфраструктурні об'єкти, тому якщо затухші було конфлікти отримають нове дихання, то поява китайських військових у країні неминуча. Інша справа, що Китаю уряд мусульманських фундаменталістів без потреби. Як і ще одній сусідці — Індії, що межує з Афганістаном в Кашмірі.

Китайці зазвичай охороняють свої інфраструктурні об'єкти, тому якщо затухші конфлікти отримають нове дихання, то поява китайських військових у країні неминуча
Китайці зазвичай охороняють свої інфраструктурні об'єкти, тому якщо затухші конфлікти отримають нове дихання, то поява китайських військових у країні неминуча / Getty Images

Питання і сценарії

Звідси і питання: як довго протримається уряд Гані, хто стане (якщо стане) його новим патроном, і чи буде за цих умовно помірних Пекін сваритися з Ісламабадом, і чи стане Ісламабад перечити Пекіну? Наскільки в реальності Талібан здатний домовлятися, чи залишиться у США вплив на нього через Катар, або він перейде під непрямий вплив через Пакистан? Чи викличе повернення Талібану до влади нові етнічні конфлікти між пуштунами і таджиками?

Мабуть, ситуація буде розвиватися стихійно і компроміси будуть знайдені десь посередині — китайці вважають за краще мати справу з легітимною владою, розширювати соціальну базу "Ісламської держави", яка згорнула собі гнізда на кордонах з пострадянськими країнами, в здоровому глузді не стане ніхто. Разом з тим талібам належить довести, що вони в першу чергу "національно-визвольний рух" і не прагнуть до вибудовування регіонального або світового ісламського халіфату. Власне, цього за ними не помічалося, з тих пір як бін Ладен втягнув афганців в свої авантюри. Росія ж, при всіх своїх шури-мури з талібами в останні роки, з відомих причин їм чужа.

Тому найбільш ймовірними варто вважати такі сценарії, як масову хвилю міграції тих, хто не має наміру знову жити при шаріаті, паралельно з млявою війною між племінними союзами, яку китайці спробують врегулювати руками Пакистану. При цьому зростання ролі Пакистану буде стимулювати і Індію робити якісь кроки щодо стримування цього впливу, принаймні в прикордонних регіонах.

США, взагалі-то, вирішили для себе проблему в бухгалтерській книзі і завдання з культурної антропології (саме її викладав Ашраф Гані в американських університетах), що складається в можливості транзиту суспільства в кращому випадку ранньофеодального типу в пакеті з тоталітарною релігією до демократії західного зразка. Відповідь негативна, але при цьому є успішний приклад Монголії, яка бадьоро розвиває демократію та капіталізм при відсутності релігійного фанатизму і американських військових баз.

Чи здатний Талібан, будучи переважно низовим рухом, стабілізувати Афганістан, нехай і з якоюсь зовнішньою допомогою, чи врахував він свої помилки двадцятирічної давності, чи погодяться таліби з більш широким представництвом? Історичне мислення відповідає на всі ці питання "ні", але все ж ми живемо в епоху розвинених соціальних комунікацій, та й від американців в країні чимало залишиться, так що якісь варіанти можливі.

З гуманної точки зору США за ці місяці потрібно забезпечити вивезення афганських співробітників, які знаходяться в небезпеці, а прагматично — поставити афганську цеглу в архітектуру загальної стратегії протистояння наркомафії, терористичним організаціям і китайському впливу. Це, мабуть, сьогодні і робиться, а крім того, афганський досвід "реконструкції" явно методично врахований Вашингтоном в підходах до українського питання, що і демонструє Києву Джо Байден, який виступав за виведення військ з Афганістану з перших місяців на посаді віцепрезидента при Обамі. Питання, куди тепер відправляться ці війська — на Близький Схід або на східний фланг НАТО? Афганська історія в будь-якому випадку добігає кінця.

    Реклама на dsnews.ua