• USD 26.9
  • EUR 31.9
  • GBP 37.5
Спецпроєкти

НАТО, G7, Путін і інші. Яку гру почав Байден після турне в Європу

46-й президент США ефектно відкрив свою сторінку в історії американської зовнішньої політики

Президент США Джо Байден (праворуч) і президент Росії Володимир Путін під час саміту США і Росії 16 червня 2021 року в Женеві, Швейцарія
Президент США Джо Байден (праворуч) і президент Росії Володимир Путін під час саміту США і Росії 16 червня 2021 року в Женеві, Швейцарія / Getty Images
Реклама на dsnews.ua

Нова єдність англосаксів

Перше європейське турне Джозефа Байдена в якості президента США оцінюється по-різному, в залежності від партійної та геополітичної орієнтації коментаторів. Разом з тим спочатку слід відзначити його блискучу організацію і характерні риси системної роботи — укладання всіх заходів в одну лінійку, їх змістовність, на що, мабуть, і пішло майже півроку. Власне, лейтмотив усього турне — "повернення короля на трон". Спочатку зустріч з ближнім колом в рамках G7, та ще й в Лондоні, що підкреслило і наявність у Заходу "англосаксонського", а не, скажімо, американо-німецького ядра (на що робився наголос при Обамі). Потім — з більш широким колом, з "дворянством", тобто членами військового альянсу НАТО в його офіційній столиці. І лише потім на умовно-нейтральній території з варваром, що промишляє біля кордонів, — Путіним. Якому приділили відверто мало уваги, та ще й познущалися, подарувавши фігурку бізона — символ американської потужності, що має магічне значення в культах американських автохтонів, і окуляри-авіатори для підвищення політичної далекоглядності. Але до казусу Путіна ми повернемося нижче.

На зустрічі "Великої сімки" ближні переконалися, що Америка (сила інерції у зовнішній політиці велика) адекватна і в найближчі чотири роки експериментів не передбачається. Форум залишається ключовим і найменш формалізованим комунікаційним майданчиком Заходу, і його в доступній для огляду перспективі не стануть ні принижувати поверненням Росії, ні розширювати за рахунок Китаю, ні перетворювати на базар для меркантильних суперечок.

Одночасно була схвалена ініціатива "цифрового податку", що змусило їжитися корпорації в сфері інформаційних технологій, які дозволяли собі в останні роки втручатися в державні справи і виборчі процеси шляхом доступу до особистих даних, організації цензури і масштабних маніпуляцій поведінкою користувачів. В цілому ж все очікувано: захист демократії, відновлення економіки, розвиток охорони здоров'я, кліматична політика.

Там же, в Корнуолі, Байден провів і двосторонні зустрічі з колегами — і перша пройшла з Борисом Джонсоном "в силу особливих відносин США і Великобританії". Той намагається відмитися від асоціацій з минулим американським президентством і, схоже, це йому непогано вдається, — демонструючи вічність інтересів Лондона. В ході цієї зустрічі президент і прем'єр підписали нову Атлантичну хартію (минулій виповнилося 80 років). Це лаконічний і місткий документ, що виглядає як скетч або резюме майбутнього комюніке НАТО. Він демонструє: ядро Альянсу є англо-американським. Цікава деталь: Байден зовсім не закликав Джонсона повернутися в ЄС — нинішня адміністрація США, як і попередня на чолі з Трампом, не просто приймає Брекзіт як доконаний факт, а й (на відміну від попередниці негласно) його вітає. Адже нова симетрична, потрійна структура трансатлантичного союзництва може виявитися ефективнішою. Особливо якщо проєкт і такої, що вільно торгує, і при необхідності проецирує силу "глобальної Британії", фронтменом якого виступає Джонсон, все-таки буде здійснено.

Основні меседжі підсумкового документа саміту НАТО — стримування Росії і інших шкідливих автократій, а також нарощування тиску на Китай
Основні меседжі підсумкового документа саміту НАТО — стримування Росії і інших шкідливих автократій, а також нарощування тиску на Китай / Getty Images

Незручні партнерства

Реклама на dsnews.ua

Не забув Байден і про своїх континентальних друзів. Зокрема, США і ЄС погодили створення спільного координаційного механізму з протидії Росії (щось схоже існувало при Обамі). Як воно буде працювати при наявності в ЄС великої п'ятої колони, вирощеної Путіним на жадібності і компроматі, — сказати непросто. Але США, як відомо, дали РФ пів року на приведення в порядок власних справ — раптом за цей час що-небудь та придумають.

Про зустріч з Ангелою Меркель, яка явно вже стала втомлювати Вашингтон раптовими заявами з метою лобіювання обкладеного санкціями "Північного потоку-2", нічого конкретного не повідомлялося. Хоча з компанії найбільш старовинного партнера Путіна з лав східнонімецької безпеки Маттіаса Варніга санкції зняті — або скоріше припинені, — коли і як запрацює ця труба, поки неясно.

У липні Меркель відвідає США — там видно буде. Поки ж Вашингтон швидше демонструє поступки Берліну, ніж робить їх, як з метою відновлення трансатлантичної єдності, чимало пошарпаної Дональдом Трампом, так і в очевидному розрахунку на швидкий відхід Меркель з політичної арени і шанс на перезапуск відносин після осінніх виборів в Німеччині.

Важливою темою переговорів став Китай: американцям потрібно перехопити Європу у Китаю, забезпечити безпеку своїх союзників у його кордонів і стимулювати китайське керівництво до більш стриманої і зваженої політики, що проводилася до початку втілення Сі Цзіньпіном своїх владних планів.

Здійснення такого порядку денного передбачає і більше відкриття Америкою власних ринків (критики результатів турне з числа демократів, що спираються на профспілки, вже звернули на це увагу) для європейців, чимало потерпілих при Трампа. Крок назустріч вже зроблено — це обіцянка призупинити на певних умовах дію загороджувальних мит на європейські літаки. Крім іншого, альтернативою китайським інвестиціям в третьому світі стане глобальний інфраструктурний план G7.

Також досягнуто згоди про надання бідним країнам понад мільярд вакцин від Covid-19. Зрозуміло, тут мова не тільки і не стільки про альтруїзм — хоча з іміджевої точки зору такий крок виглядає ефектно, — а й про розрахунок. По-перше, епідемічна загроза сусідам G7 — тобто, по суті, всій планеті — це загроза і їм. По-друге, цей захід повинен посприяти відновленню економіки.

Що стосується Азіатсько-Тихоокеанського регіону, то взаємодія США з Японією, Великобританією та Австралією буде дієво посилена, в тому числі і навчаннями британської авіаносної групи.

Тим часом всі попередні дні йшло "накачування" бюрократії та ЗМІ перед самітом в Брюсселі, для чого Єнс Столтенберг навіть окремо попередньо відвідав Вашингтон, — в основному, до речі, воно стосувалося України, яка нестямно розмахує прапором "Надайте ПДЧ!"

Говорили з Україною функціонери і представники країн-членів ласкаво, пояснюючи, що ПДЧ за просто так не дають, повинна бути пройдена точка неповернення в боротьбі з корупцією і пов'язаною з нею олігархічною моделлю економіки, про що за сприяння НАТО у Вашингтоні навіть була проведена тематична конференція .

«Велика сімка» залишається ключовим комунікаційним майданчиком Заходу
«Велика сімка» залишається ключовим комунікаційним майданчиком Заходу / Getty Images

Корупція — факт і привід

Саміт Альянсу припускав лише одну важливу віху — прийняття детального комюніке з розставленими пріоритетами і дефініціями і, на її основі, старт обговорення нової або оновленої стратегічної концепції НАТО-2030. Жодних кроків на запрошення до членства або надання ПДЧ будь-яким державам саміт не припускав і не готував.

Але Україна, використовуючи привід першого для Байдена саміту НАТО як вувузелу, досягла успіху в залученні до себе уваги, оскільки змусила американського лідера окремо висловитися на українську тему в спілкуванні з журналістами. З Байдена також вдалося видавити визнання того, що наявність окупованих територій — це не перешкода до членства в НАТО (власне, в статуті цього і немає, такий міф, роздутий РФ, з'явився з давніх дискусій навколо рекомендацій до процесів інтеграції).

Логіка Вашингтона зрозуміла — корупція і пов'язана з нею олігархічна модель економіки послаблюють потенційного союзника, дозволяючи супротивнику скуповувати оптом і в роздріб військові таємниці, в даному випадку американські. Третім дротом в цьому кабелі спотикання є наявність недоторканної російської агентури на вищих сходинках українського політичного класу (хоча деякі дії і були зроблені, з суб'єктивних міркувань) — тоді про що розмова?

Проте діалог щодо інтеграції з Україною ведеться, і діалог найбільш масштабний серед всіх країн-кандидатів (цей статус повернули Києву в 2018 р.). У минулому році Україну ввели в число партнерів з розширеними можливостями поряд з Швецією, Фінляндією, Грузією, Австралією і Йорданією. І ці можливості Київ ще й не починав повноцінно використовувати. Що стосується членства в НАТО, то для просування до нього треба виконувати щорічні плани співпраці, переконувати скептично налаштованих членів Альянсу (і як мінімум не створювати приводів для критики), демонструвати успіхи в реформуванні економіки та судової системи, досягати економічного зростання.

В якості чергового авансу в тексті комюніке вперше з 2008 р. з'явилася згадка про ПДЧ, але жорстко увʼязана з його отриманням як єдиною дорогою до членства. Одноосібно не вирішуючий питань про членство тих чи інших країн в НАТО, президент Байден має намір стати суворим, але справедливим вихователем для України, чиє суспільство і еліти часом і самі не розуміють, чого вони хочуть і що роблять, зокрема, дозволяючи собі ігнорувати цілком конкретні американські побажання.

Втім, справедливості заради, доводиться визнати: відмова в якнайшвидшому наданні ПДЧ обумовлена не тільки корупцією і вкрай невпевненою ходою, а то і відвертою імітацією реформ. Голоси Парижа і Берліна, котрі не хочуть "нагнітати" відносини з Москвою, тут, мабуть, фактори набагато важливіші. Та й Вашингтону розмахувати козирем ПДЧ перед зустріччю Байдена з Путіним було відверто не з руки. Однак згадані пів року ще можуть багато чого змінити. Тим більше що корупція ніколи не була визначальним фактором в питанні прийняття в Альянс нових членів. Історія вступу в нього Болгарії, Румунії, Албанії та Північної Македонії, або Боснії і Герцеговини, що отримала ПДЧ, — тому цілком красномовне свідчення.

В цілому підсумковий документ можна оцінити не тільки як нотаріально завірене повернення США до лідерства, але і як демонстрацію глобальних планів НАТО, в тому числі в Арктиці, в АТР по периметру китайських кордонів, в Європі (на Балтійському і Чорному морях, в Східному Середземномор'ї) і на Близькому Сході. Основними його посиланнями є стримування Росії і інших шкідливих автократій, а також нарощування тиску на Китай з метою уникнення нової біполярності чи чогось в цьому роді. Що стосується чутливої для Китаю і Росії Центральної Азії, то і в цьому регіоні жезл НАТО отримає Туреччина, чиї війська охоронятимуть аеропорт Кабула. Притому що з інших питань, що хвилюють Вашингтон, розуміння у Реджепа Ердогана Джо Байден, треба розуміти, не зустрів.

Якщо Байден покинув Женеву цілком задоволеним собою, то Путін поїхав в роздратуванні, домогтися чогось від американців, крім короткої зустрічі, він не зміг
Якщо Байден покинув Женеву цілком задоволеним собою, то Путін поїхав в роздратуванні, домогтися чогось від американців, крім короткої зустрічі, він не зміг

Незадоволення Путіна

Заручившись солідарністю і своєрідним мандатом від членів "Сімки" і союзників по НАТО, Джо Байден прийняв в Женеві Володимира Путіна, таким чином, запобігши путінський трюк із запізненням на такі зустрічі з метою приниження опонентів. Путін примчав вчасно, весь в мріях про розподіл світу, і представляючи себе на місці Леоніда Брежнєва, Юрія Андропова і Михайла Горбачова одночасно. Користуючись нагодою, російський правитель спробував штовхнути швейцарцям (коли ще за кордон виїдеш?) свою сімейну вакцину "Супутник", але отримав відкоша. Сама ж зустріч з Байденом повністю пройшла за американським сценарієм — по суті, ставши викликом районного хулігана на килим до великого боса в зв'язку з наявними підозрами в причетності хлопця до більш серйозних авантюр. Американці, схоже, монотонно викочували претензії, що накопичилися за п'ять останніх років, пояснювали їх подальші наслідки, вручили заспокійливе в формі повернення послів і проведення коли-небудь і де-небудь "стратегічних консультацій"... І — все.

Не зовсім зрозуміло, чому зустріч закінчилася на півтори години раніше, — чи то її припинив Байден, чи то Путіну захотілося скоріше відбути в свій бункер. Проте виглядало це досить скандально. Було б про що говорити — сиділи б до вечора. Очевидно, що ніяких здач, зрад, відкатів, капітуляцій з американського і загальнозахідного боку не відбулося. Нехай і виглядало це як останнє китайське попередження, притому що РФ не здатна бути ні союзником проти Китаю, ні китайським союзником. Замішання Москви було помітним по терміновій адаптації методичок "балакучих голів" в телевізорі: безглуздо хвалити повернення послів — адже це швидше поразка РФ, яка заварила історію, і радіти "стратегічним консультаціям", які завжди переважно ні про що.

Тому якщо Байден покинув Женеву цілком задоволеним собою (республіканська опозиція тепер шукає, чим би його дорікнути, але він зіпсував їй малину, поставши ще більшим супротивником Китаю, ніж Трамп), то Путін поїхав в роздратуванні. Адже йому вліпили "випробувальний термін" на пів року, а домогтися чогось від американців, крім короткої зустрічі, він не зміг.

Не було вироблено ніяких обмінів, а фрази, що пролунали, носили ритуальний характер — замість України або Лівії він отримав від мертвого "Супутника" вуха і був змушений відбути додому. Не виключено, що в подальшому спілкування Білого дому з Кремлем взагалі може відбуватися через Анкару і Баку, поживемо — побачимо. А поки 46-й президент вельми вражаюче відкрив свою сторінку в американській зовнішньополітичній історії.

    Реклама на dsnews.ua