Государство

Євгеній Плахута: Стратегія США щодо України: до постановки проблеми

Щоб вижити, Україні потрібно самій освоювати хоча би базові компетенції серйозних дорослих держав

Фото: cenznet.com

В України є такий союзник - США. Там у них є свої найкращі уми у сфері геополітики та міжнародних відносин. Їхні найкращі уми пишуть час від часу якісь книжки. А ми візьмемо й прочитаємо для початку хоча би заголовки деяких із їхніх книжок.

"Після імперії: розпад американського світопорядку" - Еммануель Тодд (2001). "Занепад американської потуги: США у хаотичному світі" - Іммануїл Валлерстайн (2003). "Другий шанс: три президенти і криза американської супердержави" - Збіґнєв Бжезінський (2007), "Постамериканський світ" - Фарід Закаріа (2008), "Коротке американське століття: аутопсія" - Ендрю Бацевіч (2012). (Аутопсія - це таке посмертне "вскритіє", якщо хто не в курсі). Але навіть після аутопсії знаходяться маститі вчені, які щиро запитують: "Чи американське століття закінчилося?" - Джозеф Най (2015). Думаю, ідея зрозуміла. Навіть якщо на це питання дехто дає позитивну відповідь, стоїть воно гостро, і це факт.

Якщо комусь здається, що довкола нас забагато зради, то у цю вітчизняну дискусію "зрадофілів" і "переможників" я хотів би привнести міжнародний контекст. Зрада - це феномен далеко не тільки український. Зрада пояснюється довгостроковими тенденціями, в основі яких лежать довгострокові фактори. Зокрема, є такі залізні фактори як демографія і економічно-фінансові цикли. У наших американських партнерів і союзників теж, виявляється, є зрада, яку їхні найкращі мислителі діагностують вже як мінімум півтора десятиліття. Це перша теза до постановки проблеми, винесеної в заголовок.

Друга теза. Розумні і дієздатні люди в розумних і сильних державах готуються не до того світу, який є сьогодні, а до того, який буде завтра. Найрозумніші з розумних і найдієздатніші з дієздатних ще й запускають якісь свої контрстратегії, щоб за розумну ціну викрутиться і вивернутися з під удару найімовірнішої тенденції. В тридцятих роках минулого століття найбільш імовірною була така тенденція: атака молодих претендентів на глобальне лідерство - США - на старого гегемона-Акелу, Британську імперію. Американці в умовах світової кризи підготували план вторгнення в Канаду та ще багато інших чудових планів, стали проводити масштабні навчання... Але британці викрутилися. Вони постаралися розвернути хід речей таким чином, щоб мати можливість сказати: "Як же ви на нас нападете, коли ми воюємо зі світовим монстром - Гітлером? Ви ж будете виглядіти некрасиво". І дійсно, американці під килимом за час тієї війни британців, дотиснули, звісно, - пригадаємо Бреттон-Вудс (1944), - але британці завдяки своїй мудрості програли не в суху, як могли би. Питання сьогоднішнє: яку стратегію, які варіанти пристосування до зменшення свого глобального впливу придумали собі на нині США?
Третя теза. В усіх газетах подають переважно толерантну, політкоректну, рукопожатну і кон'юнктурну інформацію. На відміну від книжок. Зокрема, і від тих книжок, які перелічені вище, і автори яких дозволяють собі більш розкутий, порівняно з газетами, політ думки. Мабуть, розрахунок на те, що прості громадяни завумних книжок не читатимуть. Але є речі, які не напишуть навіть і в книжках! До деяких речей треба додумуватися самому і тільки самому! (Це я до українців говорю). А в нас наше інтелектуально незагартоване молоде суспільство все ще не пройшло стадію дитячої довірливості до дорослих дядь. Мовляв, напишуть щось у західних "газетах" - те і правда. Сказали США (Польща, Євросоюз, ЮНЕСКО), що хочуть добра всьому світові, а особливо Україні, - значить так і є. Написали США нову військову доктрину, вивісили її у відкритий доступ: дивіться всі, ніяких секретів. Наші люди читають і вірять. Це проблема.

Коли наші люди ниють, що США їм чомусь не дають джавелінів і офігіліард доларів (навіть в 2014 році не дали, коли репутація наших лідерів була найвищою), хочеться сказати: "та відстаньте вже від Людей!" У них теж є свої проблеми! З нашого низького рівня це не видно, але погано стає зараз багатьом, в т.ч. і США. У них величезний борг, вони спробували після кризи 2008 року оживити економіку методом друкування грошей - і вийшло так собі. Зараз США стоять перед розвилкою із двох магістральних сценаріїв. Перший: умовно кажучи, "м'якої посадки", коли спільно з зовнішніми "партнерами" США поступово і планомірно скоротять свій глобальний вплив, перекладаючи частину економічного тягаря на власне населення. (В принципі, Обама цей сценарій вже навіть реалізовує, долаючи внутрішній спротив). Другий сценарій: "глобальні разборки", в ході яких певні американські фракції сподіваються пояснити своїм кредиторам, що США їм нічого не будуть винні. Стрьомно і те, і друге. Звідси така внутрішня напруга і такі розколи в американському істеблішменті.

Чому не дають багато джавелінів і офігіліард доларів? А спробуйте подумати, як цивілізовані представники європейської держави: не тільки за себе, а й поставити себе на місце інших. Деколи людей з периферії просто тупо дурять.

Іще тези. В реальному житті ніяка стратегія не реалізовується в чистому вигляді. Стратегія - це лише інтелектуальний орієнтир у безмежно складному соціальному світі. Є тисячі ворожих стратегій, є мільйони інертних гвинтиків на місцях, і завжди є місце для управлінського бардачелло. Поки хтось планує свою стратегію, хтось інший у цей час, нікого не чекаючи, теж реалізовує свою якусь не-пойми-яку стратегію, і як це вплине на всіх інших - ще спробуй здогадайся. Це міжнародні відносини, тут все складно. Тож і стосовно реалізації американських стратегій: поки Обама намагається здійснити "м'яку посадку", то цокаючись із Путіним, то цілуючись із Лагард, деякі інші підпалюють з різних боків Євразію, а ще деякі трусять Британські острівочки, аби стимулювати перетік капіталу у відносно спокійну американську гавань. І одне другому і третьому не сильно заважає, так що може реалізовуватись паралельно.
Тож, зрештою: яка стратегія США стосовно України на даному етапі? Якщо чесно, я не знаю, тому і написав у заголовку, що текст - "до постановки проблеми". Крім всього іншого, у Вашингтоні також, як і у Кремлі, є різні "башти". Досвід двох років вже є. Можна озирнутися, і подивитися, яка ж була ця результуюча американська стратегія... Чи буде вона сильно інакшою? Кхм... Це якраз той випадок, про які кажуть, що "краще - ворог хорошого".

Якщо Україна вирішила два роки тому відмовитися від протекції дорослої держави (можна плюватися на Росію, але це так, а емоції ніхто нікому не забороняє), то, щоб вижити, Україні потрібно самій освоювати хоча би базові компетенції серйозних дорослих держав. "Зупинили агресора" - це добре. Але це короткострокова відповідь. Ті хлопці, що загинули в Донбасі, - вічна їм пам'ять, - вигризли нам час. Вони віддали життя, зокрема, і для того, щоб суспільство змогло порозумнішати і подорослішати за ці два роки. Перейти від короткострокових до довгострокових відповідей. Самостійно, не сильно надіючись на дорослих дядь, навчитися державницькому мисленню і розумінню стратегії.

Прорахувати, по-перше, довгострокові світові тенденції. Прорахувати, по-друге, стратегії серйозних гравців, які мусять пристосовуватися в якийсь спосіб до світових тенденцій. (Ідентифікувати, до речі, цих гравців). Побачити якийсь сприятливий для себе спектр гіпотетично можливих сценаріїв. Відібрати з багатьох своїх простонародних фантазій ті варіанти, які більш-менш реалістичні у світлі з'ясованих світових тенденцій і орієнтовних стратегій ключових гравців. Вибрати з низки реалістичних варіантів найкращий для держави - і працювати. Можна використовувати і вітер сприятливих факторів (в т.ч. стратегії інших держав), але для цього треба хоча би потрудитися парус поставити. А деколи ти думаєш, що ось-ось піймаєш вітер, а насправді попереду штиль. Доведеться в поті чола і з кривавами мозолями грести веслами.

Джерело: fasebook.com