• USD 27.7
  • EUR 32.8
  • GBP 36.4
Спецпроекты

Все для шахтарів. Плутаний шлях Таганрогу до складу радянської України

28 березня 1920 року Всеросійський ЦВК визнав східний Донбас та Таганрог належними радянській Україні

З агітаційного плаката, 1920-й рік
З агітаційного плаката, 1920-й рік
Реклама на dsnews.ua

На початку ХХ ст. у царській Росії не існувало адміністративно окресленої території, яку на мапах та довідниках означали б як "Україна" чи хоча б "Малоросія". Втім, Україна, звичайно, була, а її територія розумілася як "край поспіль нашим заселений українським народом". З весни 1917-го, невдовзі після повалення самодержавства, за адміністративне визначення території України, яка тоді бачилася автономією у складі федеративної Росії, взялася щойно створена Українська Центральна Рада.

Осердям майбутньої України вона бачила "українські", тобто заселені переважно українцями, губернії тогочасної Росії. Законодавчо такий підхід було оформлено ІІІ Універсалом УЦР.

В Універсалі йшлося також про те, що "остаточне визначення границь Української Народної Республіки" - це справа майбутнього, і вона має бути зроблена з урахуванням території "суміжних губерній і областей, де більшість населення українське". Однак до такого врахування і, зокрема, до Таганрожчини, руки все не доходили. Реально саме визначені в Універсалі дев'ять губерній (Таврійська - без Криму) і отримали визнання як територія України.

Щоправда, за часів

до України було долучено кілька повітів Курської (серед яких і Білгородський) та один Воронезької губерній. Але вже у лютому 1919-го Кремль (вже для радянської України) наполіг саме на визначених дев'яти губерніях. Мало того, тоді ж таки Росія

Реклама на dsnews.ua

- у них українці не становили більшості. Натомість "українські" повіти суміжних російських губерній залишилися в складі РСФРР. Цікаво, що в цей же час делегація УНР на Паризькій мирній конференції висувала претензії на весь суцільний масив заселених переважно українцями територій:

Із захопленням України Червоною армією наприкінці 1919-го на початку 1920-го років "небезпека військових невдач України", якою у Кремлі обумовлювали "реквізицію" Білгородщини у 1919-му, стала неактуальною. Куди важливішим ставало відновлення економіки, що в першу чергу потребувало палива.

Хоча Кремль на той час вже пішов на певні поступки українцям, зокрема,

, але від

ще не відмовився. 22 січня 1920-го в газеті "Правда" були опубліковані схвалені ЦК РКП(б) тези Лева Троцького, з яких випливало, що керівництво партії розглядає мілітаризацію праці як метод здійснення загальної трудової повинності, яка, своєю чергою, мала стати нормою життя у будованому ними комуністичному суспільстві.

Червону армії планувалося частково перетворити на армію праці. Власне, перше таке перетворення - реорганізація Третьої армії РККА в Першу Революційну Армію Труда - відбулося ще 15 січня 1920-го.

Україні в таких перетвореннях відводилося особливе місце. У першу чергу увага була зосереджена на Донецькому басейні - основному на той час районі паливних ресурсів на підконтрольних більшовикам територіях.

Все це зумовило створення Української ради трудової армії (Укррадтрударм) на чолі з Йосифом Сталіним. Відповідне рішення було ухвалене в Москві 21 січня 1920-го. В Україні воно було оприлюднене 10 лютого як спільна постанова РНК РСФРР та Всеукрревкому. У пункті 1 документу зазначалося:

"В районі Півд-Західного фронту (Україна) утворюється Укррадтрударм".

Власне, увага до цього рішення у розмові про зміну кордону УСРР зумовлюється тим, що, окрім України, Укррадтрударм з перших днів свого існування охоплював своєю діяльністю і "

Олександрівсько-Грушівський район бувшої Донської округи

". З огляду на його ключове завдання - "

максимальне збільшення здобичі продовольства, палива, сирцю, встановлення трудової дисципліни в підприємствах, постачання підприємств робітничою силою

" - таке територіальне охоплення було цілком закономірним. В.Ленін у телеграмі Сталіну від 18 лютого гранично чітко зазначив: "

Вимірювати роботу Укррадтрударму щоденно кількістю підвезеного хліба, вугілля, ремонтом паровозів

".

Саме економічні завдання і, насамперед, зосередження в одному центрі - Донецькій губернії - усіх ресурсів Донецького басейну і зіграло ключову роль у зміні кордону.

На перших порах, - як у рішенні про створення Укррадтрударму, так і в ухвалених ним постановах - про входження Таганрожчини до складу Донецької губернії не йшлося. Мало того, при першій спробі вирішити питання про межі губернії після триденної роботи комісії 23 лютого була винесена ухвала: 

"Принять для очерчения границ за основу уже работающие рудники. Утверждение предоставить Укрсовтрударму".

Інакше кажучи, спочатку Донецька губернія бачилася як синонім "Донецького басейну", як "вугільна" губернія, що складалася з Бахмутського та Слов'яносербського повітів, з яких вона була вперше утворена ще у лютому у 1919-го, плюс "

Олександрівсько-Грушівський район бувшої Донської округи

".

Втім, незабаром стало зрозуміло, що Донбас потребує належного продовольчого забезпечення. Вже 25 лютого Укррадтрударм вирішив "

повіти: Старобільський, Ізюмський, Олександрівський, Куп'янський і Павлоградський - виділити з Катеринославської та Харківської губернії в продовольчому відношенні та передати у відання Проддонбасу

(орган, що мав завдання забезпечення робітників Донецького басейну продовольством - авт.)". Через закладену в основу такого рішення адміністративну плутанину хаосу в управлінні лише додалося, тому вже 16 березня президія ВУЦВК визнала "нераціональним підпорядкування продовольчих Відділів Однієї губернії - іншій губернії".

Паралельно з названими непродуманими рішеннями Укррадтрударму питання меж Донецької губернії торпедував голова Донецького губревкому Володимир Антонов-Саратовський, який на початку березня передав В.Леніну доповідь про становище Донецького басейну. І тут трапилася майже детективна історія.

З одного боку Ленін 16 березня виніс питання про межі Донецької губернії на засідання РНК РСФРР, де його було поставлено в бюрократичну чергу - передано до Адміністративної комісії при Всеросійському ЦВК з пропозицією скласти план створення Донецької губернії таким чином, щоб вона включала "всю гірничу промисловість і достатню для повного забезпечення місцевого населення кількість продовольчих повітів і волостей із сусідніх губерній".

А з іншого боку днем раніше за прямою вказівкою того ж таки Леніна у Харкові під керівництвом Й.Сталіна відбулося екстрене засідання Укррадтрударму, на якому запропоновані днем пізніше у Москві принципи... вже були втілені в життя. 15 березня Укррадтрударм ухвалив приєднати до визначеної наприкінці лютого (і вже згаданої нами) території Донецької губернії найближчі сільськогосподарські повіти, що межують з півднем та північчю Донбасу.

Згідно із затвердженою того дня постановою до Донецької губернії від РСФРР мали відійти такі території: "

Від краю Донецького війська: а) Донецької округи: станиці: Гундорівська, Камінська, Калитвинська, Усть-Білокалитвинська, волость Карпово-Обривська; б) Черкаської округи: станиці Володимирська, Олександрівська, далі на захід умовна: станція Козачі Лагери, Мало-Несвітайська, Нижнє-Крепінська і дальше до межі з Таганрозькою округою; Таганрозький повіт увесь у цілості

".

Вже 17 березня у Харкові відбулася нарада керівництва ВУЦВК з делегатами від Донбасу. Наступного дня за її результатами голова ВУЦВК Григорій Петровський та секретар Веніамін Єрмощенко телеграфували до Кремля: мовляв, після обговорення питання про Донецьку губернію з делегатами від Донбасу Президія ВУЦВК своїм рішенням від 17 березня 1920-го визнала необхідним утворити її "в межах, запроектованих Укррадтрудармом, тобто Бахмутський, Слов'яносербський, Маріупольський, Старобільський повіти, Таганрозький округ та антрацитові райони Донецької області Грушевський та Біло-Калитвенський, також Слов'янський район Ізюмського повіту". Зрозуміло, що йшлося про Донецьку губернію як складову УСРР.

23 березня зробив свій хід Раднарком РСФРР. Але межі губернії спочатку запропонував дещо інші. За думкою цього органу, Донецька губернія мала бути сформована "таким чином, щоб до її складу входила з козачих областей південна частина Донецького та північна частина Черкаського округів, не дроблячи повітів. Якщо виявиться, що при такому складі губернії продовольче положення не буде забезпечене, то приєднати Куп'янський або Ізюмський повіти".

Така настанова суперечила ухваленому в Україні рішенню, яке, нагадаю, було завізоване членом політбюро ЦК РКП(б) Й.Сталіним. Основна відмінність - питання Таганрожчини. Надалі на українському варіанті наполягав вже Християн Раковський, який з 17 березня став заступником голови Укррадтрударму. Саме він відправив секретарю президії ВЦВК Авелю Єнукідзе телеграму: "Прошу терміново розглянути питання про приєднання Таганрозького округу до Донецької губернії. Постанова ухвалена Радтрудармом України і відправлена в Радоборони, звідки направлена Вам".

Заувага була врахована і на засіданні Всеросійського ЦВК 28 березня 1920-го проєкт постанови про територіальне наповнення Донецької губернії включав у себе вже й Таганрозький округ. Можливо, важливу роль у такому включенні Таганрожчини зіграв інший діяч - голова Донецького губревкому В.Антонов-Саратовський. Власне, його позиція і додає інтриги цьому майже детективу: він хоча і наполягав на входженні Таганрожчини до Донецької губернії, але саму губернію вбачав... складовою РСФРР. 26 березня він телеграфував до Луганська:

"Повідомляю: 1/ За моєю ініціативою Раднарком постановив затвердити Донецьку губернію із включенням Маріупольського, Таганрозького цілковито, Першого Донського, Олександрівськ-Грушевського, Старобільського. Якщо буде необхідно, приріжуть частину Ізюмського або Куп'янського.

2/ Донецька губернія входить до РСФРР;

3/ Фінансові питання вирішяться, а так само й інші;

4/ Внаслідок цього ми маємо самостійне представництво на Всеросійський партійний з'їзд". Швидше за все, ця телеграма відбивала його попередню діяльність, але не враховувала результатів вже згаданої наради президії ВУЦВК з представниками Донбасу, яка відбулася 17 березня.

Втім, таке бачення на ухвалення рішень про республіканську належність самої губернії не впливало: позиція Антонова Саратовського на засіданні Всеросійського ВЦВК 28 березня не розглядалася. Натомість там з'явився справді новий гравець. Керівництво щойно утвореної Донської області РСФРР протестувало проти передачі Таганрожчини Донецькій губернії. Саме відстоюючи таку позицію, Полуян від імені Козачого відділу ВЦВК 28 березня подав "клопотання про призупинення рішення Раднаркому про створення нової Донецької губернії" - щоб не залишати Донську область без Таганрогу. Ухвала у протоколі виписана чітко і неоднозначно: "Клопотання відхилити. Рішення про створення Донецької губернії - затвердити". Таким чином, Таганрог, як і де-факто наприкінці березня - у квітні 1918-го, став складовою частиною радянської України.

Тижні два-три з означенням території Донецької губернії ще існувала плутанина - керівництво Донської області в цей час закликало використовувати попередній адмінподіл. Тому не дивно, що спочатку Президія ВУЦВК, а потім і особисто Х.Раковський зверталися до Кремля з проханням затвердити рішення Укррадтрударму від 15 березня. І лише 10 квітня у Харкові отримали завізоване секретарем РНК РСФРР Лідією Фотієвою рішення Всеросійського ЦВК із підтвердженням української належності Таганрозького округу. У тому рішенні говорилося також, що "точне встановлення остаточного кордону надається визначити місцевим органам. Адміністративним центром є Луганськ". 13 квітня прийшло підтвердження і від Авеля Єнукідзе - Таганрог український!

Внаслідок такого узгодження 16 квітня 1920-го (опубліковано 18 квітня) Президія ВУЦВК ухвалила постанову "Про усталення меж і складу Донецької губернії".

Саме після цього рішення вищого органу влади УСРР заселена переважно українцями Таганрожчина офіційно стала складовою радянської України.

Цікаво, що у тому ж таки березні 1920-го Президія ВУЦВК зверталася до Кремля з проханням передати Україні Білгородський повіт, але це воно залишилося без задоволення. Натомість вже рамках "точного встановлення кордону" місцевими органами влади у серпні 1920 до складу Донецької губернії із Донської області відійшла Станиця Луганська з околицями.

Саме в таких кордонах, тобто із заселеною переважно українцями Таганрожчиною та усім Донбасом, у грудні 1920-го УСРР отримала перше офіційне визнання Росією своєї незалежності, а у липні 1923 року увійшла до складу СРСР. Згодом у Кремлі передумали і вже у 1925-му більшу частину Таганрожчини відтяли від УСРР. 

    Реклама на dsnews.ua