Що лікує хрін? Які секрети таїть найдавніша приправа наших предків

Хрін — один із численних представників сімейства Капустяних (колишні Хрестоцвітні), тобто ботанічний родич таких визнаних "королів городу" як капуста та редька з редискою, а також напів забутої брукви, вічно актуальної гірчиці та багатьох інших.

Втім, у сенсі кулінарної цінності ми зазвичай порівнюємо його лише з гірчицею. Адже в міському побуті і той, і друга найчастіше видаються нам у вигляді готової гострої приправи, здатної стати компонентом пряних соусів.

Виходить, віддавати перевагу хрону чи гірчиці – виключно справа смаку? У багатьох випадках це справді так. Однак дієтологи вважають, що сучасні споживачі дуже мало знають про хрін, щоб зробити по-справжньому усвідомлений вибір.

Хрін – користь у постійності або Той, що з нами був завжди

Хрін – це одна з рослин, культура якої простежується буквально від початку історії України. Адже перші згадки про його обробіток відносяться до ІХ століття, коли сформувалася легендарна Київська Русь.

Не секрет, що в тому історичному періоді народи, що населяли землі нинішніх слов'янських держав, не були розпещені великою кількістю спецій і пряних рослин. Не дивно, що разом з цибулею та часником хрін з його різко-пекучим смаком просто не міг бути не поміченим і не гідно оцінений. Непрямим доказом цього є той факт, що його назва у багатьох наших сусідів по планеті звучить майже однаково: хрін (Україна), хрян (Болгарія), хрін (Росія), hren (Словенія та Хорватія), chren (Словаччина), chrzan (Польща) ), hrean (Румунія), křen (Чехія) і т.д.

Ну а ходом використання хрін розкривав все більше дивовижних властивостей. Так, зокрема, з'ясувалося, що гострі коріння не тільки урізноманітнюють смак звичної їжі, а й оберігають її від псування. А після виявилося, що і людину хрін може захистити від різних бід — від розладу травлення до застуд і від запалених ран до болю в попереку. Адже, як не дивно, багатьом знайомі гірчичники — це переосмислені і стандартизовані "хріновники", тобто дратівливо-зігріваючі компреси з тертого хрону з різними добавками. Дія тих та інших у принципі аналогічна.

Ну а в слов'янській кухні хрін довгий час займав ту ж нішу, що пекучий перець в американських індіанців або класичні прянощі в індусів – тобто попереджав харчові інфекції та допомагав засвоїти повсякденні "делікатеси". Особливо коректно порівнювати його властивості з користю імбиру: попри абсолютно несхожий аромат, обидва ці гострі корені мають довгу історію застосування в кулінарії, мають виражені лікарські властивості і подібну дію на організм.

Склад хрону або секрет цілющості

Глибокі дослідження хрону показали, що він має багатий та складний склад. Так, наприклад, вуглеводів у ньому як у картоплі (в середньому 16%), а вітаміну С – у рази більше, ніж у лимоні (120 – 250 мг на 100 г проти 53,0 мг/100 г). Втім, через те, що в їжу пекучий корінь вживається в дуже малих кількостях, істотного значення це не має.

Інша справа — біологічно активні сполуки, що діють у найменших дозах. А їх у хріні достатньо. Це знезаражуючі фітонциди, багатофункціональні сапоніни, могутні алкалоїди з глікозидами, антиоксиданти флавоноїди та багато іншого. Є навіть антибактеріальний білок лізоцим – такий, як у сльозах і слині ссавців. До речі, саме завдяки ньому більшість дрібних травм рогівки залишаються майже непоміченими, а залізані рани рідко запалюються.

Що ж до легендарної гостроти хрону, вона обумовлена цінним гірчичним маслом, у різної концентрації присутнім в усіх представників сімейства Капустяних.

Однак якщо гірчиця при цьому є одним із найчастіших алергенів, то хрін такої сумнівної слави позбавлений. Причина цієї шокуючої різниці в тому, що гірчичні зерна, як належить усім насінням, мають у складі специфічні зародкові білки, які зазвичай і викликають алергію. А в інших тканинах рослин, як-от у корені хрону, цих небезпечних агентів немає.

Кому не можна хрін

Завдяки унікальному складу, хрін може бути корисний при різних недугах. Так, наприклад, він стимулює всі процеси травлення, а тому може бути підмогою і при втраті апетиту, і при "лінивому" кишечнику, і при зниженні секреторної активності будь-яких травних залоз.

Властивості муколітика роблять його корисним при кашлі, а також будь-яких запальних захворюваннях, що супроводжуються утворенням слизу, який важко відокремлюється. Якості сечогінного – помічником при різноманітних набряках та низці захворювань сечовивідної системи. Завдяки дару регулювати цілий ряд нервових процесів він може бути доречним як при занепокоєнні і безсонні, так і при порушеннях потенції. Ну а здатність оптимізувати процеси метаболізму будуть на руку не тільки охочим схуднути, але й тим, хто страждає від атеросклерозу, діабету і навіть подагри.

Тим більше що при обумовлених останньою проблемах із суглобами (як, втім, і при всіх інших видах артриту, а разом з тим міозиту та радикуліту), до хрону можна вдатися ще й як до протизапального та знеболювального засобу. Причому в особливо важких випадках використовувати і внутрішньо, і зовнішньо.

Не рекомендують чудовий корінь лише у випадках, коли травний тракт вимагає максимального виключення хімічних і фізичних подразників: виразкові ураження стадії загострення, гострий панкреатит чи ентерит, післяопераційний період тощо. Ну і за індивідуальної непереносимості, звичайно.

Як готувати хрін

В українській кухні найбільшою популярністю користується тертий хрін, підфарбований буряком. Хоча, безумовно, в цю гостру приправу можуть входити і зовсім інші інгредієнти, що покращують і облагороджують її смак – від солі та оцту до натертих яблук та меду. Згодом з таким "суперпродуктом" нерідко створюються вже більш делікатні соуси та підливи. Залежно від складу, вони підходять до м'ясних, рибних, круп'яних, овочевих та деяких молочних страв, а також різних холодних закусок. Велика частина таких рецептів мають дуже довгу історію.

Єдине, у чому ми сьогодні хронічно порушуємо давню традицію вживання хрону – це термін зберігання готового продукту. Справа в тому, що багато діючих речовин пекучого кореня розщеплюються і "вивітрюються" при контакті з повітрям, тому навіть у закритому посуді подрібнена сировина залишається дійсно цілющою не довше тижня.

Відповідно, наші пращури готували хрін майже як японці свій знаменитий васабі: тобто рівно стільки, скільки розраховували з'їсти протягом короткого часу. Докладніше про подібність і навіть взаємозамінність цих гостро-пекючих дарів природи "ДС" докладно писала в матеріалі "Зелена імітація".

Тому якщо в плани входить не тільки гастрономічне задоволення, а й оздоровлення за допомогою хрону, то очищати і подрібнювати чудовий корінь найкраще самому і суворо мірою потреби.

Як, утім, і в тому випадку, якщо хрін використовується як інгредієнт при засолюванні огірків, квашенні капусти, виготовленні настоянок-хріновух тощо.

Як хрін став лайливим словом

Більшість наших сучасників вважає, що всі, хто відправляє співрозмовника на хрін, просто механічно замінюють цим словом зовсім явну нецензурщину з тієї ж літери. А ось лінгвісти, навпаки, наполягають, що нинішні "хрінові" евфемізми ні що інше як повернення до історичних витоків, коли похабної лайки в слов'янських суспільствах просто не існувало. На відміну від хрону з його неймовірною живучістю.

Справа в тому, що без контролю корисний хрін поводиться як найзлісніший бур'ян. Будь-який шматочок його кореня, що потрапив у відповідний ґрунт, здатний дати початок потужній колонії, на території якої не затримається жодна інша зелень. Тому кожен поважаючий себе "хріновласник" змушений докладати чималих зусиль, щоб утримати норовливу "ботаніку" в належних їй межах.

З цієї причини фразою "та він на хріні сидить" характеризували записних ледарів і нероб, а відсилання когось настирливого до хріну буквально означало щось на кшталт: "Займися власними насущними проблемами".

Ось і виходить, що і ласувати, і лікуватися, і лаятись хріном для усвідомленого українця цілком природно. Ось яке важливе місце у нашому культурному коді займає хрін!