Тарас Чмут: Деякі типи боєприпасів, що залишилися у незначній кількості, законсервовані на випадок повномасштабної війни

Про виробництво боєприпасів, яких бракує війську, британське поповнення українського флоту та перспективи оновлення Військово-повітряних сил "ДС" поспілкувалася з керівником "Українського мілітарного центру" Тарасом Чмутом

Тарас Чмут / УНІАН

"ДС" В Україні фактично відсутня галузь виробництва боєприпасів − жодне підприємство з орбіти "Укроборонпрому" наразі не має повного циклу їх виробництва. Які перспективи виробництва номенклатури боєприпасів для легкої стрілецько зброї, кулеметів, що у нас із мінометними мінами та великим калібром?

Т.Ч. Враховуючи бойові дії 2014-2015 років і збільшення бойових тренувань, станом на кінець 2020 року є дефіцит боєприпасів по більшій частині номенклатури. Це стосується і стрілецької зброї, і боєприпасів до артилерії. По окремих видах у нас великий дефіцит, ми купуємо їх за кордоном – це стосується, зокрема, підствольних пострілів до гранатометів ГП-25, автоматичних гранатометів АГС-17. Якусь номенклатуру боєприпасів ми перестали використовувати через перехід на нову зброю. Наприклад, відпала потреба в патронах до снайперської гвинтівки СВД з переходом на українські снайперські гвинтівки калібру 308 від "Зброяра" та калібру 338 гвинтівок різних західних виробників, в більшості американських.

Постріли до СПГ, РПГ, ГП-25 – дефіцитні. До речі, старий радянський протитанковий гранатомет РПГ-7 із сучасною уламковою, термобаричною гранатою або з тандемною протитанковою гранатою набуває зовсім нових характеристик і може ефективно застосовуватися проти піхоти і проти сучасних танків з динамічним захистом.

У нас є "Форт" в системі МВС, є декілька приватних і державних виробників, які готові пропонувати широкі лінійки боєприпасів, у тому числі ВОГи, постріли мінометних мін різних калібрів – від 60 до 120 мм, артилеріських снарядів калібрів 100, 122, 152 та 155 мм. Проте питання – в держзамовленні, перед цим треба налагодити виробничі лінії і привести вироби у відповідність з тим, що хочуть отримати військові. Наразі таких замовлень нема, минулого року ми закупили кілька тисяч артилерійських снарядів в одній з європейських країн, з 2014-2015 років ми купуємо боєприпаси в Болгарії та Сербії.

Загалом, що стосується боєприпасів до артилерії і мін, то по окремих показниках їхня кількість задовільна, а окрема номенклатура фактично вичерпана, або близька до вичерпання і законсервована на випадок повномасштабної війни. Те саме стосується і ракет до "Точки" і "Точки-У", їх активно використовували у 2014 році, і залишилось їх зовсім небагато, близько 100 одиниць.

"ДС" Чи ми визначилися із подальшими планами щодо основних стандартних калібрів? Якщо натівські — коли маємо намір на них перейти? Якщо радянські − чи надовго вистачить?

Т.Ч. Ми рухаємося в бік НАТО, до стандартизації та уніфікацї, але маємо виходити з власних економічних можливостей та пріоритетів. Сьогодні перехід на натівські калібри стрілецької зброї точно не є пріоритетним. До речі, не одна країна НАТо використовує радянську техніку та стрілецьку зброю, тому це питання десятиліття.

"ДС" Холдинг "Артем", який є одним з ключових виробників ракетного озброєння в Україні, з I кварталу 2021 року скорочує свій робочий тиждень до одного дня. Керівник підприємства повідомив, що контрактів по Державному оборонному замовленню нема, а начальнику Генштабу "Вільхи" непотрібні, окрім тих, що вже куплені: ними, мовляв, не користуються на передку. Що відбувається з ДОЗ у цій його частині, можете пояснити?

Т.Ч. Держоборонзамовлення – досить закрита тема, з ним дуже багато проблем різних, повʼязаних з корупцією, людським фактором та в цілому через недосконалість самої системи. В минулорічному держоборонзамовленні мали б передбачити закупки в цьому році, але так не сталось, в 2020 році доробляли ще позаминулі замовлення. Влітку мав відбутись перерозподіл ДОЗ і передбачення коштів на "Нептун" та "Вільху", але станом на сьогодні цього не відбулось. Чому так – мають знати в Міноборони, Генштабі та Мінстратегпромі. Зазначу, що військові зацікавлені і в "Нептуні" і у "Вільсі", але є так, як є.

"ДС" За результатами візиту українського керівництва до Британії ми отримали від Лондона привабливу пропозиція про участь у відновленні українського флоту, в тому числі це стосується виробництва катерів Марк-VI. Чи вже визначили для них місце у "москітному флоті", який будує Україна? Де їх будуватимуть, якою серією та коли прототипів від британців?

Т.Ч. Катери Марк VI є основою "москітного флоту", який ми розвиваємо. Мова йде про 8 катерів водотоннажністю близько 400 тон, йдеться про пакетне рішення: ми отримуємо готові вироби, конкретний ескізний проект узгоджується з представниками ВМСУ, Генштабу та британською стороною. Він буде йти з озброєнням, зараз, умовно кажучи, вирішується, яким буде калібр гармат, вид РЛС, розміщення кулеметів і так далі. Проект точно британський, формат "2+6", тобто два корпуси будуються в Британії, а шість в Україні з локалізацією на одному з підприємств, попередньо мова йде про "Нібулон" у Миколаєві, вони готові за це взятись. Гадаю, наступного року буде підписання угоди, і початок будівництва – відповідно, у другій половині 2022 року можемо очікувати на поставку перших двох корпусів.

"ДС" А як щодо корвету "Володимир Великий"? Чи зможемо ми його добудувати?

Т.Ч. Корветна програма проекту 58 250 фактично заморожена. Перспектив у її реалізації немає через, по-перше, непотрібність на даному етапі розвитку МВС України корветів, по-друге, проект формувався під ВМС зразка 2010 року, довоєнних часів. І під тогочасні завдання для флоту. Частина з підприємств, які мали брати участь в його реалізації, знаходяться в окупованому Криму, і за десятиліття у світі багато чого змінилося у озброєннях, електроніці і так далі, тобто проект фактично треба робити наново.

Єдина здорова можливість реалізувати проект – скористатись польським досвідом. У них на початку 2000-х років була така сама корветна програма, мало бути 12 кораблів, мета – відновлення військового кораблебудування, ОПК та відновлення бойової спроможності флоту. Поляки так само провалили програму, навіть враховуючи їх набагато потужнішу економіку, ніж наша, наявність досвіду, фінансів. Вони добудували один корпус за спрощеним форматом OPV, тобто патрульний корвет. Це те, що ми мали б зробити з корпусом "Володимира Великого", який знаходиться на верфі Миколаївського суднобудівного заводу.

"ДС" Нещодавно єдиний український виробник вантажівок, КрАЗ, збанкрутував. Від його існування залежить в тому числі і здатність України виробляти спецавтомобілі для армії, шасі для РСЗВ, і т.д. Чи може держава націоналізувати завод, або якимось іншим способом сприяти відновленню виробництва на ньому? Чому замість лобіювання порятунку КрАЗу ми посилено цікавимось чеськими шасі "Татра"?

Т.Ч. КрАЗ – приватне підприємство. Держава, починаючи з 2014 року, дала цьому підприємству величезну кількість замовлень для ЗСУ та інших силових структур. При цьому підприємство систематично порушувало терміни, якість і не бажало реагувати на формуляри та рекламації по експлуатації в частинах і підрозділах ЗСУ. Серед завдань Міноборони та Генштабу нема економічного розвитку, підтримки якихось галузей ОПК. Їм потрібні вироби, які відповідають їх очікуванням – як фінансовим, так і часовим. Тобто не їх справа думати, чи буде Україна виробляти військові вантажівки, це сфера Мінекономіки, Мінстратегпрому.

Ще раз, в Кременчуці були не готові йти назустріч ні колишньому керівництву Міноборони та Генштабу, ні нинішньому. Останнє виходить із поточних потреб, і є чудове рішення щодо чеської Tatra, яка готова йти нам назустріч, поставляти свої перевірені часом і арміями країн НАТО шасі під наші проекти, як нинішні, так і перспективні, в тому числі потенційно з можливістю локалізації виробництва в Україні.

"ДС" Влітку ізраїльська Elbit Systems начебто отримала від своєї влади "добро" на модернізацією українських МіГ-29. Чи є сенс у такій модернізації, адже Україна сама освоїла капремонт і модернізацію МіГ-29, і чи потрібна нам допомога ізраїльтян — особливо з огляду на їхню прагматичну дружбу з Москвою?

Т.Ч. Україна проводить роботи по капремонту і відновленню льотної придатності радянських літаків МіГ-29, Су-27, Су-24, Су-25 і Л-39, але це не означає, що ми здатні проводити їх якісну модернізацію, яка направлена на підвищення бойових можливостей і потенціалу проти російської агресії. Ізраїль має досвід роботи з радянською технікою, це були проекти по модернізації МіГ-32 з Румунією, там є три версії, які фактично стали потужнішими за наші Міг-29. Окрім цього, Ізраїль допомагав грузинам з модернізацією Су-25 на початку 2000-х років, на той час це була найсучасніша версія штурмовика Су-25. Тобто Ізраїль навчився поєднувати радянську техніку із сучасним західним озброєнням і системами.

"ДС" Чи уявляємо ми, яким має бути парк нашої бойової авіації у перспективі бодай 5 років? І чи не повторимо ми в умовах безрезультатних конкурсів із закупки літаків долю індійських ВПС, пілоти яких воюють на старих МіГ-21 та МіГ-23?

Т.Ч. Тут дійсно слушне питання – всі наші радянські військові літаки літають вже свої останні роки експлуатації і потребують заміни на не обовʼязково нові, але сучасні західні зразки. Найближчі 5 років у нас залишатимуться ті самі радянські зразки, але, сподіваюсь, серед них зʼявиться перша ескадрилья нового типу літаків, які у майбутньому замінять усі чотири типи одним типом літаків, який стане основою ВПС, скажімо, у 2030 році. Дуже сподіваюсь, що у керівництва війська та держави вистачить свого розуму та зовнішньої експертизи, щоб не продовжувати експлуатацію нинішнього авіапарку до 2040 року, як про це вже декілька разів говорили ті чи інші представники Міноборони, Генштабу та інших структур.