Геннадій Рябцев про світові ціни на нафту, роль ОПЕК і Китаю та вартість пального на українських АЗС

— Чи стане загострення навколо Ірану тригером для стрибка цін на нафту?

— Безумовно, нинішня ситуація — це прекрасна можливість для фінансових спекулянтів заробити на коливаннях котирувань. Раніше ринок був відносно стабільним: зміни обмежувалися діапазоном у 1–1,5 долара за барель ($/бар.), що не давало можливості отримувати значні прибутки.

Зараз ситуація інша. З’явилася велика кількість інформаційних приводів, які можна трактувати як у бік підвищення, так і в бік зниження цін. І ця волатильність триватиме щонайменше місяць. Якщо протягом найближчих тижнів новини будуть переважно "висхідними", тобто такими, що стимулюють зростання котирувань, то згодом дедалі більше з’являтиметься приводів для гри на зниження.

Ціна квітневих ф'ючерсів на нафту марки Brent, $ за барель

Клікніть, щоб збільшити графік (джерело: www.oilprice.com)

Більше того, у другому кварталі ми, ймовірно, побачимо повернення котирувань до рівня близько 60 $/бар., а можливо, й нижче. Причина фундаментальна — зростання перевиробництва нафти та рішення виробників розширити квоти більше, ніж планувалося раніше.

— Тобто спекулянти гратимуть і "вгору", і "вниз"? Їм байдуже, куди рухається ринок?

— Саме так. Протистояння "биків" і "ведмедів" у традиційному розумінні зараз майже немає. Структура ринку змінилася.

Основними біржовими гравцями є великі фінансові спекулянти, для яких нафтові ф’ючерси чи деривативи — лише один із інструментів. Вони працюють одночасно на валютних, фондових і сировинних ринках, перекидаючи капітал туди, де можна швидше й більше заробити. І їм не принципово — на зростанні чи падінні, на умовній нафті чи не менш умовному доларі.

Усі вони заробляють на обсягах й нерозумінні ситуації дрібнішими гравцями. Саме таке нерозуміння часто штовхає "заробляй-як-професіоналів" у "фінансові казино", наприклад Forex, де вони втрачають більше, бо банк тримають інші.

— Ви говорите про перевиробництво. Але ж є класичний аргумент: стратегічна Ормузька протока, через яку проходить значна частина нафти. Якщо її перекривають — хіба це не означає автоматичний стрибок цін?

— Через неї проходить близько 20% світового морського транспортування нафти, не 100%. Вплив є, безумовно. Будь-яка війна, особливо на Близькому Сході, здатна негативно вплинути на обсяги, швидкість і безпеку транспортування.

Але не варто перебільшувати ефект. Ризики вже закладені в котирування. Після початку передислокації американських сил у регіоні — це сталося приблизно місяць-півтора тому — котирування зросли з $60–62 до $72–74 за барель. Тобто ринок відреагував наперед.

— Тобто зараз ми маємо радше психологічний фактор, ніж фізичний дефіцит?

— Саме так. Історія знає приклади, коли виробники могли суттєво впливати на ціни. Наприклад, у 1970-х ОПЕК (нафтовий картель) мав визначальний вплив на світовий ринок і був здатний із політичних чи будь-яких інших міркувань залишити без сировини ту чи іншу державу. Але сьогодні його частка у постачанні скоротилася, отже, й можливості впливу стали значно меншими.

— Чи схожа логіка працює і для газу? Опалювальний сезон завершується, але через атаки по Катару ціна газу в Європі суттєво підскочила.

— Так, логіка подібна. Якщо подивитися на спотові ціни на хабі Title Transfer Facility (TTF, віртуальний торговий пункт для природного газу в Нідерландах), який є ключовим орієнтиром для Європи, то в лютому котирування знизилися майже на $100 за тисячу кубометрів. Причини — підвищення температури, завершення опалювального сезону в частині європейських країн і відсутність дефіциту ресурсу.

Після початку загострення на Близькому Сході ціни частково відіграли назад, але немає фундаментальних чинників для тривалого зростання. Імовірніше, вони знову повернуться на лютневий рівень.

Побоювання стосуються насамперед постачання катарського СПГ. Але ж у минулому році Катар не потрапив навіть до п’ятірки основних експортерів газу до Європи — значно більшу роль відіграє алжирський чи американський ресурс.

— Якщо повернутися до фундаментальних показників нафтового ринку: що відбувається з балансом попиту і пропозиції?

— Наприкінці 2024 р. очікувалося, що світовий видобуток у 2025 р. зросте зі 102 до 104–105 млн бар./добу, а попит — із 103 до 104 млн бар/добу. Проте фактично видобуток зріс на 1,5 млн бар. більше, ніж прогнозували, тоді як попит — лише на 300 тис. бар. понад очікування. Інакше кажучи, пропозиція зростала швидше за попит.

Якщо наприкінці 2025 р. профіцит становив близько 2,6 млн бар./добу, то цього року очікується перевищення на понад 4 млн барелів, а це приблизно 4% світового споживання.

— А де ж надлишок збирається?

— Поки що надлишкову нафту акумулюють у сховищах, зокрема в китайських стратегічних резервах. Але ці резервуари не бездонні. І рано чи пізно постане питання: чия нафта виявиться зайвою на ринку?

— Чия ж?

— Передусім — нафта тих країн, де вища собівартість видобутку і гірша якість сировини. І тут першою на думку спадає Росія. Раніше до цього переліку можна було б додати Венесуелу, але ситуація інша.

Нафтопереробні заводи США технологічно налаштовані на переробку важкої венесуельської та канадської нафти. Для більшості інших НПЗ така сировина придатна лише в обмежених обсягах. Тому аутсайдер формується майже автоматично — це Росія.

Подібна ситуація була вже в 1980-х, коли падіння світових цін на нафту суттєво вдарило по доходах Радянського Союзу.

— А яка у росіян собівартість?

— На більшості родовищ — 25–30 $/бар. Це означає, що в умовах зниження цін саме російська нафта втрачатиме конкурентоспроможність швидше.

— Але ж такі процеси не відбуваються миттєво?

— Безумовно. У реальній економіці немає швидких змін. Галузі, пов’язані з видобутком і переробкою, є інерційними. Нічого не відбувається за тиждень чи місяць — навіть за рік ми бачимо лише тенденцію.

Тому не варто очікувати, що Росія раптово втратить нафтогазові доходи цього чи наступного року. Вона продовжить їх отримувати — і в значних обсягах. Але в середньостроковій перспективі ці доходи зменшуватимуться. Причини об’єктивні — технологічне відставання, зростання собівартості й погіршення якості видобутих вуглеводнів. Це структурні чинники, які витіснятимуть російську нафту зі світового ринку.

— Європейський попит давно слабкий. Але ж завжди говорили: Азія, насамперед Китай, "витягне" будь-який обсяг. Чому цього не відбувається?

— Тому що Китай зупинився в зростанні нафтового попиту ще кілька років тому. Не виключено, що той "енергетичний перехід", про який в Україні лише мріють, найшвидше відбудеться не в ЄС, а в Піднебесній. Надто вже швидко почала змінюватися в цій державі структура споживання первинних енергоносіїв.

Китай активно нарощує частку електроенергії в балансі — будує найбільші в світі гідроелектростанції та об’єкти відновлюваної генерації. Це спричинило швидку електромобілізацію — великими темпами зростає парк електромобілів, їхнє виробництво та експорт надлишку. Виявилося, що Китаю більше не потрібно так багато нафтової сировини. Пряме використання електроенергії ефективніше, ніж перероблення нафти та використання її продуктів. Не потрібно "спалювати щось", щоб отримати енергію для транспорту чи виробництва, — її можна генерувати і використовувати безпосередньо. Тому структурне зростання попиту на нафту з боку Китаю фактично вичерпалося.

— А де в цій конфігурації ОПЕК? Раніше картель регулював ринок через квоти. Чому зараз це не працює?

— ОПЕК давно не контролює ринок так, як у 1970-х. Додаткова пропозиція виникає поза межами картелю, у США та в інших експортерів. Навіть якщо ОПЕК уводить квоти на видобуток, його нестачу компенсують інші виробники, частка яких на ринку давно перевищила 60 %. Утім, картель квоти, навпаки, послідовно скасовує. І ця тенденція триває вже не перший рік.

— Гіпотетичне питання: чи враховують США профіцит нафти, коли ухвалюють рішення щодо силових дій проти Ірану? Мовляв, ціни все одно повернуться — можна діяти жорсткіше.

— Однозначно відповісти складно: тут завжди діє сукупність чинників. Але є непрямий сигнал: удари були розпочаті у вихідний день, коли біржі закриті. Це дозволяє виграти час до відкриття торгів і зменшити панічну реакцію ринку. Тобто нафтовий чинник, безумовно, враховувався.

— Як це все позначиться на наших цінах на АЗС зараз і в перспективі?

— Зростання світових котирувань відкриває широкі можливості для спекуляцій не лише глобально, а й на українському ринку.

Ми вже бачили це у червні 2025 р.: після обміну ударами протягом 12 днів бензин і дизель в Україні подорожчали на 3–4 грн за літр. Тоді світові котирування піднімалися до приблизно 78 $/бар., але вже до завершення тієї короткої війни повернулися в діапазон 68–70 $/бар. Тобто внутрішнє зростання цін випереджало фундаментальні показники.

Зараз медіа знову зарясніли прогнозами про "неминуче подорожчання". Але якщо глобальний профіцит у 4 млн бар./добу збережеться, а попит суттєво не змінюватиметься, то довгострокових підстав для тривалого подорожчання немає.

Джерело: www.minfin.com.ua за даними групи "А-95"

Для України ключовими чинниками залишаються: вартість нафтопродуктів на кордоні, курс гривні відносно євро, податкова політика та ступінь адміністративного тиску, рівень конкуренції на внутрішньому ринку.

За збереження глобального профіциту ціни мають тенденцію до стабілізації чи навіть зниження.

— Так, але коли після червня 2025 р. світові ціни знову просіли, то в Україні це не відчули?

— Так. У жовтні котирування на нафту опустилися до 60–62 $/бар. Але це практично не вплинуло на ціни в Україні. Бензин залишався на рівні близько 63 грн за літр, дизель — близько 58 грн. У преміальних мережах із червня до кінця року пальне фактично продавалося за цінами, які відповідали нафті по 80 $/бар. Тобто світове здешевлення не було повною мірою трансформоване у внутрішні ціни.

— А зараз є об’єктивні підстави для зростання?

— З початку року такі підстави були. Перша: сировина подорожчала з 60 до 70+ $/бар. Отже, зросли в ціні й вироблені з неї нафтопродукти. Друга: підвищився акциз. Третя: слабшою стала гривня.

Якщо за чинних акцизу, курсу євро і нафти за 75–78 $/бар. підрахувати, скільки мають коштувати бензин і дизельне паливо наприкінці лютого, то економічно обґрунтованими стали б 65 грн за літр бензину А95 Євро5 і 61 грн за літр дизелю Євро5.

Натомість, на 3 березня маємо 69,50 і 65 грн/л, відповідно, і численні прогнози про подальше зростання.

— Тобто ринок уже "відпрацював" нафту по $80?

— Поточні роздрібні ціни вже "відпрацювали" нафту по $100, хоча підстав очікувати таких котирувань поки немає жодних.

Так, теоретично може статися будь-що, але це не означає, що в ціни на АЗС в Україні мають закладатися всі очікування окремих фінансових спекулянтів.

Тож війна з Іраном для вітчизняного ринку нафтопродуктів — це, радше, привід для спекуляцій.

— Ви говорите про спекуляцію. Хто саме формує ціни?

— На українському ринку нафтопродуктів фактично існує одна організована група інтересів — "преміальні" мережі, об’єднані в галузеву асоціацію. Саме вони мають визначальний вплив на ринок.

У теорії суспільної політики є поняття "організована група інтересів". Саме вона й лише вона здатна просувати вигідні для себе рішення або блокувати неприйнятні.

На паливному ринку така група є. І вона одна. А місце опонента цієї групи порожнє, адже будь-якої організації, яка б захищала інтереси споживачів — власників автомобілів, водіїв, малого бізнесу — в Україні немає. Наші споживачі є неорганізованими і безголосими. Тому їхній вплив на все, що відбуватиметься на ринку нафтопродуктів, є мінімальним.

— Але ж ринок має сам усе відрегулювати? Конкуренція, Адам Сміт…

— Проблема в тому, що енергетичні ринки — це ринки інфраструктурних товарів.

Роботи нобелівських лауреатів з економіки доводять: такі ринки нездатні самостійно, без державного нагляду, сформувати такі ціни й тарифи, які б однаково влаштовували і виробника, і споживача (наприклад, Жан Тіроль отримав Премію Шведського центробанку пам´яті Альфреда Нобеля в 2014 р. за аналіз регуляції природних монополій, зокрема в енергетиці: транспортування нафти, газу, електромережі. Його роботи доводять: на таких ринках вільна конкуренція часто неможлива, тому потрібен державний регулятор для контролю цін, доступу та маржі, аби запобігти завищеним цінам і порушенню балансу інтересів споживачів і виробників, — "ДС").

Потрібен хоча б "нічний сторож" — регулятор, який слідкує за конкуренцією, маржинальністю і не дозволяє виникати інформаційній асиметрії.

На останнє, до речі, мало хто звертає увагу. Між тим, жодний представник великих мереж не може зрозуміло пояснити, чим, окрім ціни, відрізняється їхній "іменний" бензин від їхнього же "звичайного". Адже обидва випускають в ЄС за однаковим стандартом, відповідають однаковим екологічним нормам і мають однаковий набір присадок.

— Але у 2022 р. уряд вводив обмеження, і тоді виник дефіцит. Чи не доводить це, що регулювання шкодить?

— Бензин з’явився не тому, що скасували обмеження. А тому, що трейдерам потрібно торгувати. Пальне — це їхній бізнес. Дефіцит не був самоціллю. Щойно постачання стало економічно доцільним, ресурс з’явився.

— Повернімося до глобальних подій. Який сценарій вважаєте найбільш імовірним?

— Якщо спиратися на відкриту інформацію, ймовірність тривалої війни з Іраном невисока. Відповідно, вплив подій на Близькому Сході на світові енергетичні ринки буде обмеженим.

Так, після відкриття бірж 2 березня котирування зросли значно менше, ніж прогнозували деякі ЗМІ (які говорили про 100+ $/бар.).

Звісно, низька ймовірність не означає неможливість надзвичайного сценарію. Але наразі немає навіть ознак дефіциту.

Найбільш вірогідний сценарій: у найближчі два тижні — коливання цін в районі 80+ $/бар., потім — різносторонні зміни під впливом інформаційних приводів, починаючи з другого кварталу — формування стійкого низхідного тренду через профіцит нафти.

— А для України?

Ситуація не виглядає такою, що передбачає тривале подорожчання. Скоріше, як і в червні минулого року, матимемо двотижневе зростання з виходом на "поличку", яка відповідає уявленням "преміальних" мереж про достатній за цих умов прибуток.

Ну а далі, навіть за формування низхідного тренду на світовому ринку, нас очікує довга цінова стабільність. Адже "якоря", на кшталт "Привату", на ринку вже немає, і нема кому смикати роздрібні ціни вниз.