Капітан "Крижик": У кожного гвинтокрила є душа

 Понад 200 бойових вильотів на рахунку капітана Володимира "Крижика" Крижановського, що несе службу у 18-й окремій бригаді армійської авіації імені Ігоря Сікорського Сухопутних військ Збройних сил України. В армії "Крижик" з 2016 року – пішов служити одразу після школи. Сьогодні Володимир Крижановський — повний кавалер ордена Богдана Хмельницького, нагороду І ступеня отримав у середині травня 2026 року. "ДС" поговорила з льотчиком про те, як навчитись пілотувати вертоліт, чим займається армійська авіація на війні, чи заважають гвинтокрилам дрони і яких традицій пілоти дотримуються перед вильотом.

– Перше запитання, мабуть, вже традиційне для військових: як ви опинились в армії?

– Те, що буду військовим, я знав з самого дитинства, бо виріс у родині військових. Тож чудово розумів, що на мене чекає. Після школи підписав контракт на службу у зенітно-ракетних військах, а потім поїхав в зону АТО. За чотири місяці на сході познайомився з багатьма цікавими людьми, чимало з них проходили службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (ХНУПС). І після знайомства з ними я вирішив, що хочу бути вертолітником. Повернувся до частини, написав рапорт, поїхав до Харкова, пройшов дуже поглиблений медогляд для вступу на льотний факультет і почав вчитись. До речі, навчання в ХНУПС – це ж і забезпечення, і стипендія. До третього курсу курсанти зараз отримують, здається, по 8 тис. грн, а вже на старших курсах по 20 тис. грн. як військовослужбовці контрактної служби рядового складу. Ще й після закінчення університету маєш роботу, яка достойно оцінюється. Не знаю, чи десь ще є такі умови і перспективи, як в ХНУПС. Якби переді мною ще раз стояв вибір, до якого навчального закладу вступати, я б своє рішення не змінив.

– Пам’ятаєте емоції від першого самостійного польоту?

– Ці враження неможливо описати, але першому польоту передує величезна робота. Близько півтора років зайняла суто теоретична підготовка. Завдяки кваліфікованим викладачам – а в ХНУПС викладає чимало саме льотчиків – отримуєш розуміння пілотування, техніки, як виконується політ взагалі і чим відрізняють різні типи техніки. І лише після цього тебе допускають до практики. Перший мій самостійний виліт був у 2019-му році на вертольоті Мі-2. Причому зазвичай курсанти літають з інструктором – він сидить поруч про всяк випадок. А коли я випускався, то пролетів два кола з інструктором, а далі вже самостійно.

– Не шкодуєте, що пішли вчитись на пілота гвинтокрила, а не, скажімо, винищувача?

– Як на мене, пілотом вертольоту бути складніше. У тебе немає злітної смуги, треба працювати за різної погоди, на різних ландшафтах. Найскладніше — робота на висінні, яку часом треба виконувати над водою, чи, припустимо, снігом. Доводиться координовано руками, ногами, розумом утримувати техніку в нерухомому положенні, враховуючи десятки факторів.

– Бази, яку ви отримали в університеті, вистачило для того, щоб одразу виконувати бойові завдання?

– Звісно, те, чого нас навчили в ХНУПС, дало міцний фундамент. Але вкрай важливим було подальше навчання: повномасштабне вторгнення застало мене молодим лейтенантом після університету, однак поруч були льотчики, що пілотували бойові вертольоти, і завдяки їхньому досвіду виконувати бойові завдання було набагато легше. Загалом вчитись треба постійно, бо від твоїх дій залежить не лише твоє життя, але й життя екіпажу, техніків, людей, задля яких ми працюємо.

– Які завдання сьогодні виконує армійська авіація?

– Від ураження наземних цілей противника до знищення повітряних цілей, від евакуації поранених з поля бою до доставки боєприпасів. Завдання армійської авіації сьогодні дуже різноманітні і ми відіграємо значну роль у підтримці піхотинців. Я брав участь в обороні Харківщини, мав бойові вильоти на Бахмут, Кліщіївку на Донеччині. Виконував чимало бойових завдань, про які наразі не можу розповідати. 

– Чи змінились такі завдання за 12 років війни?

– Мабуть, загалом завдання не змінились, але їх значно побільшало. І вертолітники сьогодні вкрай затребувані. Натомість змінились умови виконання бойових завдань. Сьогодні нам доводиться зважати, до прикладу, на РЕБи. Щоб їхня робота не впливала на нашу ефективність, дуже ретельно плануємо і готуємо вильоти. Є, звісно, і фактор дронів, але з цим теж боремось.

– Можна сьогодні говорити про нову школу авіації?

– Повномасштабне вторгнення показало, наскільки у нас не лише підготовлені, але й самовіддані пілоти. Тож у плані професійності у наших пілотів все добре. Чого нам реально бракує, так це нової техніки. Сьогодні ми працюємо на вертольотах 80-90-х років, які, як то кажуть, вже бачили життя. Виконувати на ній бойові задачі в умовах сучасної війни допомагають грамотне планування, пілотування і робота техніків, інженерного складу бригади. Ми знаємо, що не можемо відступати, наше завдання – знищити ворога і допомогти своїм за будь-яких умов. А наскільки б зросла ефективність нашої роботи, якби ми мали техніку з новітнім озброєнням, новими навігаційними системами, сучасними методами наведення та ведення цілі? Думаю, наш досвід роботи і так буде вкрай затребуваним з боку міжнародних партнерів. І якщо ми на неоновленій техніці робимо часом неможливі речі, то уявіть, на що будемо здатні з новою технікою. 

Однак є важливий нюанс: скільки б років не було гвинтокрилу, ми впевнені, що у кожного з них є душа. Тому ніколи не ображаємо техніку, завжди ставимось до неї лагідно, навіть ніжно. Кажемо: "Збережи нас, а ми збережемо тебе". Бо ж техніка відчуває і енергетику та злагодженість екіпажу, і напругу під час виконання бойового завдання.

– А є у пілотів вертольотів свої особливі традиції перед вильотом?

– У кожного вони свої. Хтось читає молитву, хтось пише дружині, що кохає її. Хтось просто мовчить, хтось бере на борт якийсь талісман. Але майже ніхто не фотографується перед вильотом – всі фото вже після повернення.

18 окрема бригада армійської авіації ім. Ігоря Сікорського – військова частина армійської авіації Сухопутних військ України.

Бригада була сформована вже після початку російської агресії, на початку 2015 року. Сьогодні бригада виконує бойові завдання вздовж усієї лінії фронту — від Сумщини до Донеччини, здійснюючи вогневу підтримку піхоти, доставку вантажів, евакуацію поранених та відіграє критичну роль у протиповітряній обороні України. 

Четверо офіцерів бригади мають звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка".  

1 військовослужбовець нагороджений нагородою "Хрест бойових заслуг".

28 військовослужбовців є повними кавалерами Ордена Богдана Хмельницького.

41 військовослужбовець нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеню.

100 військовослужбовців нагороджено Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню.

4 військовослужбовців нагороджено Орденом "За мужність" І ст.

11 військовослужбовців нагороджено Орденом "За мужність" ІІ ст.

68 військовослужбовців нагороджено Орденом "За мужність" ІІІ ст.

17 військовослужбовців нагороджено Орденом Данила Галицького.