Нова ірано-іракська війна? Що приховує вихід США з ядерної угоди з Іраном (ІНФОГРАФІКА)
21 травня державний секретар США Майк Помпео у своїй першій програмній промові в якості глави Держдепу пред'явив Ірану 12 вимог, головна з яких — вивести війська з Сирії.
Ультиматум Помпео
"Іран повинен зупинити розповсюдження балістичних ракет і подальшу розробку ракет, здатних нести ядерну зброю, припинити надавати підтримку терористичним угрупованням, що діють на Близькому Сході, і вивести всі сили, що перебувають під іранським командуванням, з Сирії", — заявив Помпео, виступаючи на форумі консервативної неурядової організації Heritage Foundation у Вашингтоні.
Також Помпео назвав ряд інших умов. Зокрема, він зажадав від Ірану припинити роботи по збагаченню урану, ніколи не займатися переробкою плутонію, зупинити розробку ракет, здатних нести ядерну зброю, і не надавати підтримку терористичним угрупованням, в числі яких держсекретар згадав ХАМАС " і "Хезболлах".
Держсекретар підкреслив при цьому, що адміністрація Трампа має намір збільшити тиск на Іран. "В Тегерані можуть не сумніватися в тому, що наші наміри серйозні. Якщо іранський режим не змінить свій курс, то санкції будуть лише посилені", — попередив глава американського дипломатичного відомства.
Не можна сказати, що настільки агресивний розворот позиції США є несподіванкою. Адже єдине, що ще не відбулося (а бомбардування ізраїльтянами іранських баз в Сирії в травні перетворилися вже в щотижневі), так це прямих ударів США і їх регіональних союзників по території самого Ірану. І хотілося б написати "ударів країн НАТО", оскільки за хімічною атакою в Думі проглядаються вуха не тільки Росії, але й Ірану, однак європейські союзники, включаючи Великобританію, навряд чи підуть на такий масштабний конфлікт. Втім, може статися, що вони не знадобляться.
З кінця минулого року, коли в Ірані почалися хаотичні, але вражаючі антиурядові виступи, до країні, що кинула виклик регіонального та світового порядку, прикута невсипуща увага. Пов'язане воно з питанням, скільки ще протримається держава аятол, намагається вибудувати власну імперію при явно обмежених ресурсах і успішно зробила ворогами практично всіх своїх сусідів. Адже показово, що союзниками Тегерана виступають країни, що знаходяться за межами Близького Сходу, — це Росія, ряд західноєвропейських держав, якоюсь мірою Китай, а також режими у Венесуелі і на Кубі.
Справу, розпочату шахом
Вихід США з так званої ядерної угоди, треба сказати, трохи незграбний і загострила — мабуть навмисно — американо-європейські протиріччя, вказує на стрижень сучасної іранської проблематики, а саме на ядерну програму Ісламської Республіки. Яка, до речі, набагато старше самого правління аятол.
Виявлені на початку XX ст. нафтові запаси зробили відсталий Іран дуже привабливим для західних компаній. У 1960-ті роки шах Мохаммед Реза Пехлеві спробував змінити сформований століттями уклад життя, влаштувавши так звану "білу революцію". Таким чином, 5 березня 1957 р. Іран підписав угоду з США про співробітництво в мирному використанні атомної енергії. У тому ж році було створено Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), і Тегеран відразу вступив у цю організацію. У 1963-му Іран приєднався до Договору про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою, який підписали СРСР, США і Великобританія в Москві 5 серпня 1963 р. Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань Іраном підписаний, але не ратифікований.
До важливих результатів даного етапу можна віднести створення ядерного центру при Тегеранському університеті. Взагалі, головну роль у ядерній програмі Ірану відігравало широке співробітництво із західними країнами, насамперед зі США, ФРН і Францією (а не, зауважимо, СРСР). У 1967 р. в Тегеранському ядерному науково-дослідному центрі був введений в експлуатацію американський дослідницький реактор потужністю 5 МВт. Тоді ж США поставили в центр грамове кількість плутонію для дослідницьких цілей, а також "гарячі камери, здатні щорічно виділяти до 600 г плутонію. Таким чином, було покладено початок створенню науково-технічної бази для розвитку атомної енергетики в Ірані.
1 липня 1968 р. Іран підписав Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), який передбачає використання атомної енергії в мирних цілях, і ратифікував його в 1970 р. Чотири роки потому шах Мохаммед Реза Пехлеві оприлюднив план розвитку атомної енергетики, поставивши завдання протягом 20 років побудувати 23 атомних реактори загальною потужністю 23 ГВт, а також створити замкнутий ядерний паливний цикл (ЯПЦ). Для реалізації програми була створена Організація з атомної енергії Ірану. За $1 млрд вона придбала 10%-вий пакет акцій газодиффузионного заводу по збагаченню урану, споруджували в Трикастене (Франція), у міжнародного консорціуму Еurodif, співвласниками якого були іспанська компанія ENUSA, бельгійська Synatom і італійська ENEA.
При цьому Тегеран отримав право викуповувати продукцію заводу і мати повний доступ до збагачувальної технології, що розробляється консорціумом. Для підготовки іранських учених і інженерів, яким належало експлуатувати АЕС, у 1974 р. в Ісфахані спільно з французькими фахівцями почалося будівництво другого в країні Ядерного дослідницького центру. До 1980 р. планувалося розмістити в ньому реактор і установку з переробки ВЯП французького виробництва.
У 1979 р. в країні відбулася ісламська революція, шах був повалений, і новий уряд Ірану... відмовився від програми будівництва АЕС. Але через кілька років воно відновило реалізацію ядерної програми.
В Ісфахані — тепер вже за допомогою Китаю — був створений навчально-дослідний центр з реакторів на важкій воді, відновилася видобуток уранової руди. Одночасно Іран вів переговори про закупівлю технологій збагачення урану і виробництва важкої води з компаніями Швейцарії та ФРН. У 1992-му угоду про співпрацю в області мирного використання атомної енергії Іран підписав з РФ. У 1995-му — з нею угоду про завершення будівництва першого блоку АЕС в Бушері.
Постачальником реакторів по проекту стала компанія "Об'єднані машинобудівні заводи" (сьогодні її контролює Газпромбанк), обладнання машинних залів — "Силові машини" (нинішній господар — потрапив під санкції Олексій Мордашов). Друга АЕС в Ірані почала будуватися в південно-західній провінції Хузестан.
Однак з цього моменту почалися проблеми.
Санкційна зашморг
У 1995 р. адміністрація Білла Клінтона в односторонньому порядку ввела торгово-економічні санкції проти Ірану — США звинуватили Іран у тому, що він таємно веде роботи зі створення ядерної зброї. А після підписання меморандуму Гора–Черномирдіна Росія заморозила постачання Ірану військової техніки. По суті, велика армія Ірану залишилася без постачання та обслуговування. Проте в 1998-му почалося будівництво Бушерської АЕС. Росія ж з приходом до влади Володимира Путіна стала різко змінювати курс.
Так, у 2000 р., за кілька днів до президентських виборів у США, Москва офіційно повідомила американську адміністрацію про відмову від даних у 1995 р. зобов'язань не поставляти в Іран звичайні озброєння.
У 2002 р. президент США Джордж Буш зарахував Іран до країн "осі зла", які фінансують терористів і прагнуть оволодіти ядерною зброєю.
США спробували домогтися міжнародної ізоляції Ірану, щоб не допустити створення цією країною ядерної бомби, проте їх зусилля натрапили на протидію з боку Франції, Німеччини та Великобританії, а також Росії, пов'язаної з Іраном контрактами на поставку військової техніки та будівництво АЕС.
В кінці 2003 р. глави МЗС Франції, Німеччини та Великобританії переконали Іран погодитися на підписання додаткового протоколу до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який дозволяє інспекторам МАГАТЕ перевіряти будь-іранський об'єкт. Цей документ, однак, так і не був ратифікований іранським парламентом, а тому Іран часто ігнорує вимоги інспекторів МАГАТЕ про перевірки. Інспекторам все ж вдалося виявити в Ірані центрифуги для збагачення урану.
У червні 2003 р. Ізраїль, заклопотаний ядерною програмою Ірану, підписав контракт на $319 млн про купівлю 5 тис. керованих бомб виробництва США, з них 500 — противобункерных GBU-28 (2270 кг, лазерне наведення). В лютому 2004 р. почалися поставки Ізраїлю 102 винищувачів-бомбардувальників F-16I, обладнаних додатковими паливними баками, які дозволяють літакам долетіти до Ірану і повернутися назад.
Іран, у свою чергу, почав вести себе більш агресивно — 2004-2012 рр. він послідовно побив горщики з усіма своїми європейськими та частково близькосхідними союзниками, особливо цьому сприяли виступу тодішнього президента Махмуда Ахмадінежада. У 2010 р. за згодою Китаю і Росії (за президентства Медведєва) на рівні Ради безпеки ООН проти Ірану були введені паралізують за своїм характером санкції.
Слід зауважити з оглядкою на тих, хто дуже сильно потрапив під вплив ультраконсервативного політичного дискурсу в США, що ці санкції ініціювала і довела до реалізації адміністрація Барака Обами.
Як США іранське могутність зміцнили
Тільки через п'ять років, протягом яких економіка Ірану неухильно деградувала, 15 липня 2015 р., Іран та країни "шістки" (США, Франція, Великобританія, Німеччина, Китай і Росія) досягли угоди щодо іранської ядерної програми в обмін на скасування санкцій. За угодою Іран повинен був на 20 років відкрити свої об'єкти інспекторів МАГАТЕ, а країни Заходу, в свою чергу, покроково знімати з Ірану санкції. Велика частина іранського збагаченого урану повинна була бути вивезена за кордон, ні один з ядерних об'єктів в Ірані не повинен був бути демонтований. Нарешті, санкції США, Євросоюзу і РБ ООН повинні були бути зняті після укладення всеосяжного договору.
Але консервативна частина американського політикуму ніколи не довіряла Ірану, як змістовно, так і керуючись ідеологічними мотивами (зокрема, системою поглядів християнського фундаменталізму), і лише мирилася з курсом президента Обами. Тема скасування угоди виявилася дуже високо на порядку денному президентської виборчої кампанії 2016 р., яку несподівано виграв Дональд Трамп, який володів досить смутними уявленнями про іранської проблематики, але робив самі грізні заяви щодо режиму аятол. З жовтня минулого року Трамп, до і після виборчої кампанії отримав серйозну підтримку з боку Ізраїлю та Саудівської Аравії, почав тиснути на Іран з метою, принаймні формальної, перегляду угоди.
Разом з тим слід підкреслити, що ситуація на Близькому Сході різко змінилася порівняно з тими днями, коли Саддам Хусейн виголосив свою останню промову. Ліквідація його режиму коаліцією на чолі з США, обернулася затяжної партизанської війни всіх з усіма, найбільше зіграла на руку шиїтів і Ірану. А виведення американських військ з Іраку Бараком Обамою — таким чином він виконав свою передвиборчу обіцянку — в результаті багато разів підсилив Іран, породивши противостоящее, в першу чергу іранських агентів впливу в Іраку, а потім і в Сирії, Ісламська держава.
Господар Іраку
Більше того, саме Ісламська держава (тепер, після зайняв багато років розгрому кількома різними коаліціями, перейшло на нелегальне становище, але все ще збирає щомісячну скарбниці в $20-30 млн) краще інших скористалося "арабської весни" та розвалом постколоніальних держав "арабського соціалізму" і патріотичних клептократий в регіоні. У свою чергу, синхронна емансипація від Ірану санкцій, швидше за все, змусила справжнього правителя Ірану аятолли Алі Хаменеї повірити у власну богообраність, і в те, що годину Тегерана пробив: Близький Схід, а може, і Аравійський півострів можуть стати зоною впливу персів, а Ізраїль повинен бути знищений.
Переконувала Тегеран в цьому і слабохарактерність західних еліт, готових повірити в будь-яку фікцію, лише б уникнути військового зіткнення (схоже, єдина країна, яка його не боїться, — це Ізраїль).
Між тим примітно, що іракський проповідник-шиїт Муктада ас-Садр, чия партія перемогла на парламентських виборах в Іраку 20 травня, за неофіційними даними, один з учасників страти Хусейна, а згодом один з найбільш ефективних лідерів партизанської війни проти США, сьогодні люто виступає проти Ірану. Більш того, ас-Садр тепер відноситься до американців набагато терпиміше, ніж до, здавалося б, цілком союзному шиїтському Ірану. Але таке перевзування цілком зрозуміло.
Справа в тому, що за роки правління проиранского прем'єра Нурі аль-Малікі (на минулих виборах його блок отримав дуже скромний результат — він програв ще більш радикальним елементам у власному шиїтському таборі) та засилля іранського впливу, особливо посилилося в період з 2014 р., коли ИГИЛ захопило частину країни, ставлення іракців, в тому числі і шиїтів, до Ірану різко змінилося.
Насамперед очевидно, що саме Нурі аль-Малікі, по суті, і "створив" ИГИЛ, точніше, його соціальну базу, проводячи щодо сунітської меншини політику, що межує з геноцидом. Іран скористався розгромом іракської армії, яка при аль-Малікі загрузла в абсолютній корупції і безпрецедентне розкрадання виділених на неї як іракських, так і американських засобів.
Офіцери і солдати цієї армії не довіряли один одному і розбіглися перед загонами ИГИЛ, подарувавши тим новітнє американське озброєння. Іранський Корпус Вартових Ісламської революції) і загони "Басідж", зробивши досить нахабну інтервенцію, в червні 2014 р. змогли зупинити загони ИГИЛ буквально в самому Багдаді (тоді це було вигідно США — таким чином вони знімали з себе відповідальність).
З цього моменту Іран і став безроздільно хазяйнувати в Іраку і, як будь-який окупант, негайно взявся будувати колабораціоністські збройні формування — той же "Бадр". Шиїтські проіранські карателі найжорстокішим чином винищували мирне населення сунітських територій під гаслом "Вони всі є посібниками терористів, а тому — законна мета".
Тепер же, на виборах 20 травня, в Іраку переміг альянс Муктади ас-Садра і місцевих лівих. Їх називають "комуністами", але це мало про що говорить — на Близькому Сході так багато різних "комуністів" і "соціалістів", що все годиться, лише б не "баасисти", з якими асоціюються Хусейн і Асад. Але на другому місці якраз "Бадр", альянс з яким інших сил (навіть екс-прем'єра Аль-Малікі) просто неможливий. Приміряючи до українських реалій, шиїтський блок Аль-Малікі — це щось на кшталт "Оппоблока", а "Бадр" — "Новоросія" або, в даному випадку "Новоперсия".
Організація прославилася в ході війни з ИГИЛ, де вона не стільки воювала з бойовиками, скільки розстрілювала мирне населення сунітських провінцій. На руках терористів "Бадр" кров жертв, чисельно нітрохи не менше, ніж жертв ИГИЛ. Але політична іронія така, що ИГИЛ — це міжнародні терористи, а "Бадр" — поважна політична сила, на яку Захід практично не звертав уваги.
Розраховував на перемогу сунітський альянс нинішнього прем'єра Абаді "Перемога" опинився на третьому місці. Та ось тільки реальність полягає в тому, що шансів на обрання прем'єром у Абаді все одно більше, ніж у всіх інших. Пояснюється така ситуація тим, що за підсумками виборів більшості немає ні в кого, а тому новий уряд знову буде коаліційним. І коаліція Абаді і ас-Садра виглядає набагато реальніше, ніж коаліція ас-Садра і терористів "Бадр". Головним чином тому, що ас-Садр вкрай критично ставиться до Ірану, а "Бадр" — це Іран в чистому вигляді.
Після виборів ас-Садр — як би неофіційна особа, більше того він відмовився займати будь-який державний пост, незважаючи на перемогу очолюваного ним блоку. Він має намір залишатися духовним лідером, що впливає на все, що відбувається, — за мотивами Алі Хаменеї. І зараз вплив його в Іраку стало домінуючим.
Хмари згущуються
22 травня ас-Садр у вкрай ультимативній формі зажадав від іранського генерала Сулеймані покинути територію Іраку протягом 48 годин. Сулеймані перемістився в "зелену зону", фактично екстериторіальний і непідконтрольну іракським властям. Повідомляється про мобілізацію їм шиїтських проиранских угруповань.
Ас-Садр, між тим, робить все більш жорсткі заяви. Зокрема, він повідомив, що іранські сили зазнають нищівної поразки протягом літа. Причому йдеться і про Сирії, і про Ірані. Можливо, причина такої сміливості в тому, що він контактує з саудівською владою, які прямо зацікавлені у такому союзника. А за Саудівською Аравією, в'язко виючої з проіранськими силами в Ємені, в даному випадку варто і Америка. Навпаки, через шахову дошку Близького Сходу — Ізраїль і Туреччина, чиї двосторонні відносини зіпсовані, але сепаратно вони громлять в Сирії перебувають між собою в союзі асадистов і персів (а під гарячу руку — і росіян).
У загальному і цілому, хмари згустилися над Іраном до непроникності. Грім прогримів, коли Дональд Трамп оголосив про початок процесу виходу з ядерної угоди. Іран зі своєї стервятнической імперією, що керує, подібно до Росії, зруйнованими шматками держав вздовж своїх кордонів, абсолютно не вписується в сьогоднішню лінію зовнішньої політики США. І від дій Тегерана, по всій видимості, вже мало що залежить. Тим більше, що США, скориставшись фарсовими виборами в Венесуелі, почали обкатувати саме на ній модель "тотальних санкцій", і тепер ясно, що наступним стане Іран. Якщо, звичайно, аятоли не прогнуться, але навряд чи у них є така опція.
За словами Помпео, США пом'якшать режим санкцій лише за умови серйозних змін у політиці Тегерана. "Ірану доведеться зробити вибір: або боротися за свою економіку, або і далі розтрачувати своє багатство на військові операції за кордоном. Ресурсами для одночасного виконання цих завдань Іран просто не має".
Якщо США вдасться домовитися з КНДР, тим більше, що Штати і Китай поставили торговельну війну на "паузу", то після Венесуели та Ірану на роль об'єкта для тотальних санкцій залишиться тільки один кандидат.
Це Росія.
