"Справжньому лідеру не потрібна сцена": Любомир Шимків про нове лідерство

Про це говоритимуть 4 жовтня у Києві на IV форумі "Освіта ДивоСвіту", який відбудеться у Pochayna Event Hall. Цьогорічна тема форуму — "Мистецтво бути". Понад 40 спікерів з освіти, бізнесу, державного сектору, культури та війська говоритимуть про те, як освіта може готувати людину до життя в умовах постійних змін.

Один зі спікерів форуму — CEO Української академії лідерства Любомир Шимків. Тема його виступу — "Як готувати молодь до світу, якого ми не знаємо?". На його думку, просто передавати знання чи набір професійних навичок уже недостатньо: освіта має допомагати формувати особистість із власною системою цінностей, здатністю брати відповідальність, навчатися й перенавчатися.

Напередодні форуму ми поговорили з Любомиром Шимківим про те, чому справжньому лідеру не потрібна сцена, що може мотивувати молодь залишатися в Україні, як бізнес може інвестувати в освіту та яких людей потрібно готувати сьогодні, щоб за десять років вони були здатні не просто знайти своє місце в країні, а й створювати її майбутнє.

— З якою темою ви виступаєте на форумі "Освіта ДивоСвіту" і чому сьогодні для вас важливо говорити саме про це?

— Ми довго думали над темою, і в результаті сформулювали її так: "Як готувати молодь до світу, якого ми не знаємо?". Я хочу наголосити, що нам справді потрібно переосмислити підходи до освіти й формування молодої людини. Просто транслювати знання чи давати певний набір навичок вже недостатньо. Розвиток штучного інтелекту лише посилює це питання. В Українській академії лідерства ми віримо, що передусім потрібно формувати особистість — із системою цінностей і характером, готову навчатися й перенавчатися. Адже професій, які будуть затребувані через п’ять-десять років, сьогодні ми можемо навіть не знати. Тож важливішим стає інше: хто ти є, які твої таланти й сильні сторони, яка діяльність приносить тобі радість. Це та сама "сродна праця", про яку говорив Григорій Сковорода.

— Цьогорічна тема форуму — "Мистецтво бути": про освіту, яка не лише дає знання й професію, а формує людину. Наскільки це сумісно з дуже практичним запитом країни на фахівців, яких уже зараз бракує? Чи не доводиться сьогодні обирати між освітою "для людини" й освітою "для економіки"?

— Насамперед основою економіки будь-якої країни є людина. Навіть автоматизовані процеси хтось повинен вести. "Мистецтво бути" для мене — це про людину, яка сама бере відповідальність і вміє швидко адаптуватися до змін, а не чекає, поки хтось інший це зробить за неї. "Бути" — це про тут і зараз, але водночас і про чітке бачення майбутнього. Так, зараз війна і дуже важко, але іншого часу в нас немає — тому потрібно максимально ефективно проживати сьогодення, водночас формуючи майбутнє для себе й наступних поколінь.

— Ви як CEO Академії лідерства працюєте з людьми, яких вчите ставати лідерами. А як зрозуміти, що людина справді готова брати на себе відповідальність за інших, а не просто хоче впливу й статусу?

— Критерій тут доволі чіткий: різниця проявляється не у словах, а в поведінці — особливо тоді, коли немає аудиторії. Людина, яка справді готова брати відповідальність, діє навіть тоді, коли ніхто не бачить: їй не потрібні сцена чи глядачі. Якщо ж людина шукає передусім помітності — це маркер того, що для неї важливіші визнання й статус, а не відповідальність.

— Слово "лідерство" сьогодні настільки часто використовують в освіті, що воно ризикує втратити зміст. Кого ви в УАЛ насправді називаєте лідером? І чи кожній людині взагалі потрібно ним бути?

— В УАЛ ми називаємо лідером не того, хто керує іншими, а того, хто готовий брати відповідальність за результат там, де міг би цього й не робити. Це може бути учитель, військовий чи підприємець — відповідальність проявляється у своїй зоні впливу, від рівня президента до голови ОСББ. Друга складова — візія: лідер показує, куди ми рухаємось і яким може бути шлях. Коли люди бачать цю картину майбутнього, вони готові йти за тобою. Тобто дві ключові складові лідерства: відповідальність і візія.

— Сьогодні молодій людині пропонують величезну кількість можливостей — від українських університетів до навчання за кордоном. За вашими спостереженнями, що сьогодні визначає її вибір залишитися й будувати життя в Україні? 

— За нашими спостереженнями, це не абстрактний патріотизм, а наявність реального сенсу і спільноти в Україні — тоді молода людина хоче бути причетною і залишатися. Можливості за кордоном приваблюють комфортом і стабільністю: розвинені країни йшли до цього сотні років і виробили зрозумілі правила гри, тоді як нашій державі лише 35 років, і ризиків тут значно більше. Але в Україні є можливість бути причетним до чогось більшого — до творення держави, творення нації.

— Якщо подивитися на десять років уперед: чого ми маємо навчити нинішнього першокурсника, щоб у 2036 році він не просто знайшов собі місце в успішній країні, а був здатний цю країну створювати?

— Половина сьогоднішніх професій за десять років зникне, натомість з'явиться вдвічі більше нових — тож вчити професії немає сенсу..Важливіше вчити вмінню вчитися й перенавчатися, розуміти свої цінності й те, на основі чого приймаєш рішення, та будувати міцні зв'язки — це те, що підтримає тебе за будь-яких обставин, навіть коли починається війна.Також потрібні ініціативні люди, які не чекають, а діють: бачать проблему і вирішують її. У них є емпатія й емоційний інтелект — це наша унікальна перевага, і освіті варто фокусуватися саме на ній.

— За роки роботи з молоддю в УАЛ чи змінилося ваше власне уявлення про те, кого можна назвати лідером? У чому саме?

— Так, за 11 років підходи до лідерства змінилися — і в світі, і в моєму розумінні. Раніше лідер уявлявся як харизматична людина на сцені перед тисячами слухачів — така картинка "успішного успіху". Зараз для мене лідер — це той, хто бачить майбутнє, прокладає до нього дорогу і веде команду цим шляхом. Він вірить у добро, у кращий світ і, найголовніше, у своїх людей — тому розвиває їх і підсилює. Лідерство — це вміння будувати мости й знаходити консенсус, а не спалювати їх. Ми як нація за ці роки теж навчилися краще об'єднуватися — самотужки неможливо зробити щось справді велике. Ще одна риса лідера — смиренність і служіння: не позиція начальника, а людина, яка допомагає іншим розкривати таланти й ділиться тим, що має. Це наповнює і команду, і самого лідера. 

— УАЛ значною мірою побудована на партнерствах із бізнесом та іншими середовищами поза традиційною системою освіти. Наскільки український бізнес уже готовий сприймати освіту не як благодійність чи корпоративна соціальна відповідальність (КСВ), а як інвестицію у власне майбутнє? І чи змінилося це ставлення за роки великої війни?

— Ставлення змінюється, хоча це ще крапля в морі. Тут важлива роль держави — показувати власним прикладом, зокрема фінансуванням, наскільки важлива освітня сфера: освіта — це ще й національна безпека, адже те, що закладається в дітях змалку, визначає, чи захочуть вони будувати Україну. Бізнес також має зрозуміти, що КСВ — не просто модне поняття. В Академії ми реалізуємо це на практиці через стипендійну програму: бізнес будь-якого розміру інвестує в конкретну молоду людину і продовжує взаємодію з нею після випуску. Тут діє накопичувальний ефект: підтримані тобою люди можуть не прийти до тебе, зате прийдуть ті, кого підтримав хтось інший — або партнерство складеться років через десять-п'ятнадцять. Результат такої інвестиції варто оцінювати на горизонті 10–20 років: не варто очікувати, що випускник одразу стане міністром чи великим підприємцем — завищені очікування ведуть лише до розчарування. Академії вже 11 років, у нас близько 1500 випускників, і вони успішно реалізують себе в різних сферах. Такі можливості потрібно масштабувати — і це завдання не лише Академії, а й держави. 

— Що, на вашу думку, робить форум Освіта Дивосвіту подією, яку варто відвідати?

— Для мене це один із найсильніших майданчиків, де практики з освіти, бізнесу, держави та війська відкрито говорять про те, яку людину ми насправді готуємо і чому від цього залежить майбутнє країни.Тут обговорюють стратегічні речі на п'ять-десять років уперед і водночас це привід поставити запитання собі: чи те саме я роблю на своєму місці, чи варто змінити підхід? Це середовище, де сьогодні формуються нові підходи до роботи з людиною.